Червень — місяць пахучих трав і великого молока

Доярки Мафта Федоряк, яка торік була нагороджена орденом Трудового прапору, Наталія Марчук, Ольга Ойстрик, вправно закинувши на плече по кілька доїльних апаратів, на ходу розповідали про сучасний процес доїння корів і що мають усі необхідні умови для ефективної праці. Тут же вже були завідуючий фермою Микола Кравчук, ветлікарі Василь Гордей, Василь Федоряк, які не стільки контролювали, скільки допомагали тваринницям у їхніх ранкових клопотах. До розмови приєднується і головний технолог СВК «Зоря» Іван Бужак: — Цього року на десять днів прискорилося дозрівання багаторічних трав, — розповідає він, — і за рахунок того, що були рясні дощі значно зросли урожайність і соковитість зеленої маси, отримали можливість надоювати щодень майже 20 літрів молока на одну фуражну корову. За останні вісім років, що я тут працюю, це найвищий показник. Звичайно, велику роль відіграє генетична потенційність дійного стада і годівля. Цікавлюся породами та кількістю ВРХ у господарстві, на що Іван Степанович відповідає: «Маємо 310 корів червоно-рябої породи німецької, канадської, американської селекцій,

з них третина дає від шести до семи тисяч літрів молока на рік. І ці показники можна підвищувати, покращуючи селекційну роботу, раціон, який на сьогодні такий: зелена маса, барда і концентровані корми в кількості три кілограми в день, що далеко до норми, але при цьому у нас низька собівартість молока». Іван Бужак розводить руками і продовжує: «Як не прикро, але догаздувалися до того, що на Буковині не маємо жодного молокопереробного підприємства, тому доводиться співпрацювати з Тернопільським заводом. Чотири гривні десять копійок за літр нас влаштовує, хоча вже є інформація, що уряд планує підняти ціну у літній період ще на десять копійок. Щодень продаємо по шість тонн молока». Голова СВК «Зоря» Василь Скорейко та головний технолог Іван Бужак пропонують відвідати ще одне тваринницьке приміщення, де працюють Марія Тодорович, Тетяна Гуцул, Надія Савчук. Знаючи, що вже не перший рік Марія Тодорович входить в число найкращих доярок Буковини, її денний показник 39-40 кілограмів від корови, запитую про секрет успіху. Вона мило посміхається і каже: «Велика щоденна праця протягом тридцяти років і ласка до тварини.

Інколи відчуваю, як і вони мене розуміють, навіть жаліють. Особливо мої рекордистки Маківка та Біола». Запитую і про сина, який в рамках часткової мобілізації ось уже третій місяць на Сході. — Воює в Маріуполі, — і її красиві очі сльозяться. — Дуже вдячна всім, хто збирав гроші на бронежилет для нього, але виявилося, що хоч дорогий, та неякісний, і куля проходить як крізь папір, тому він передав його назад і будемо шукати новий. А поки що під кулями Ваня беззахисний. — Ви цікавилися, чиї діти сьогодні на Сході? — запитує мене голова СВК «Зоря» Василь Скорейко. Бачачи моє заніміння, сам відповідає: — Наших простих людей, далеких від політики і високих владних коридорів. З нашого села це сини тваринників. І мимоволі наша ранкова зустріч на ставчанській фермі завершується обговоренням наболілих проблем українського сьогодення. — Ось ви прийшли написати про наших людей, — резюмує Василь Скорейко, — а цікаво знати, звідки ви отримали інформацію про наші досягнення, бо керівники району тільки з трибун говорять, що Кіцманщина аграрний потужний район, а я не пам’ятаю, щоб за останні місяці хтось приїхав, зустрівся з колективом, подивився їм в очі, подякував за працю. Телефонують тільки тоді, коли потрібні гроші на благодійні чи інші заходи. Ніколи не шкодував, але прошу рахуватися з нашою думкою, позицією. Адже здавалося б практика натиску, як за старої влади, мала б припинитися, але це не так. Знову телефонують з податкової, інших контролюючих органів, щоб їм перерахувати наперед податки, заправити бензином і т.ін. Василь Петрович глянув на годинник, розуміючи, що уже запізнюється на ранковий наряд, адже червневий день в селі гарячий не тільки в температурному режимі, а й трудовому. А тим часом селом лунала звична для цього часу музика клепання сап.