10 вересня 2000 року, майже за десятиліття після відновлення незалежності України, на фронтоні будівлі Керченської міської ради було встановлено Державний Герб України. Ініціаторами цього заходу стали активісти міського осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка.Для постсовєтської Керчі це був не просто елемент оформлення адміністративної будівлі. Український державний символ з’явився у публічному просторі міста, де совєтська символіка ще тривалий час залишалася частиною повсякденного життя. Цій події передував демонтаж у вестибюлі міської ради барельєфа Владіміра Лєніна.Два епізоди, що відбулися протягом одного року, стали символами поступової зміни публічного простору Керчі — від совєтської спадщини до видимого утвердження української державності.Герб України замість совєтської символікиНа початку 2000 року представники місцевої «Просвіти» посприяли тому, щоб у вестибюлі Керченської міської ради було демонтовано барельєф Владіміра Лєніна.А 10 вересня того ж року на фронтоні будівлі міської ради встановили Державний Герб України.
Таким чином, упродовж одного року в будівлі міської влади відбулися дві символічні зміни: спочатку з її внутрішнього простору зник образ совєтського вождя, а восени на фасаді з’явився державний герб незалежної України.Ці два епізоди варто розглядати разом. Йшлося не лише про естетику чи оформлення адміністративної будівлі, а про зміну символічного простору міста — поступове витіснення совєтської спадщини та утвердження української державної присутності.Для української громадськості Керчі питання полягало не лише в тому, щоб Україна формально існувала як незалежна держава. Важливо було, щоб її присутність була видимою у самому міському просторі.Державний символ на фронтоні міської ради був публічним нагадуванням: Керч — українське місто, а будівля міської ради є установою місцевого самоврядування незалежної Української держави.Українська присутність у публічному просторі КримуКерченська історія 2000 року особливо виразно показує, що зміна публічного простору Криму не відбулася автоматично разом із проголошенням незалежності України. Совєтська символіка ще тривалий час залишалася поруч із державними атрибутами незалежної України,
впливаючи на сприйняття минулого та сучасності місцевим населенням.Особливого значення це набувало саме в Керчі — місті на крайньому сході Кримського півострова, де українській громаді доводилося відстоювати не лише освітні чи культурні права, а й саму видимість української присутності.У цьому контексті діяльність місцевої «Просвіти» була частиною ширшого процесу, що відбувався в різних містах Криму після відновлення незалежності України. Українські громадські організації домагалися відкриття українських шкіл і класів, організовували культурні заходи, встановлювали пам’ятні знаки, повертали до публічного простору імена українських діячів і боролися за використання державної символіки.У багатьох випадках саме громадські активісти ставали рушіями змін, які мали б бути природною частиною державної політики.Тому коротка газетна згадка про події 2000 року сьогодні набуває додаткового значення. За встановленим на фронтоні гербом стояла боротьба за те, щоб незалежність України була не лише юридичним фактом, а й частиною щоденного публічного життя Керчі.Демонтаж барельєфа Лєніна та встановлення Державного Герба України фактично стали двома сторонами одного процесу: витіснення совєтської символічної спадщини та утвердження української державної присутності у просторі Криму.І саме в цьому полягає одна з важливих сторін історії української громади Криму: те, що сьогодні сприймається як природна частина декомунізації та утвердження української ідентичності, кримські українці намагалися робити ще задовго до 2014 року — власними силами, у несприятливому суспільно-політичному середовищі та часто всупереч байдужості або опору місцевих органів влади.Антон Божук, дослідник історії українців КримуРазом з цим матеріалом рекомендуємо читати: «Гуманітарний університет у Ялті: як в Криму формувався український освітній осередок».
