Крим

"Блокада" Керченської протоки: Чи буде Кремль підвищувати ставки у Чорному морі

1 лип•depo.ua

Опублікований сьогодні указ Путіна, який формально дає право військовим Росгвардії "блокувати території та акваторії об'єктів, що охороняються, для припинення спроб незаконного проникнення", безумовно стосується Керченської протоки. Він формально розширює повноваження підпорядкованої Путіну військової організації, яка, до слова, є прямою спадкоємицею безславних "внутрішніх військ" СРСР.

Втім, назвати цей документ повноцінною ескалацією ситуації в районі Чорного та Азовського морів було б перебільшенням. Оскільки фактичний контроль над протокою Росія отримала в цілком протиправний спосіб від моменту анексії Криму, а захоплення українських катерів та буксира у 2018-му році було достатньою демонстрацією цього прикрого факту.

А все, що відбувалося після того — хоч оголошення довготривалих піврічних "навчань" у Керченській протоці, хоч сьогоднішній указ — це невибагливі спроби надати бодай якусь тінь легітимності абсолютно протиправним рішенням Кремля, пов'язаним із контролем Керчинської протоки.

Водночас не можна сказати, що в Чорному морі нічого не відбувається.

Оскільки хоч історія з британським есмінцем Defender, який таки проплив поблизу Криму, хоч з есмінцем США USS Ross, який до Криму плавав тільки в уяві російських пропагандистів, натякають на те, що Росія нервує.

І причина полягає в тому, що домінуванню російського флоту в регіоні, яке тривало від анексії Криму і до початку цього року, хтось кидає виклик. Точніше, не один "хтось" в особі США, ВМФ яких періодично дефілювали через Боспор і назад. Цього разу йдеться радше про навчання Sea Breeze. Які, звичайно, теж проводяться вже не перше десятиліття — але цього року їх масштаб вперше виглядає достатнім для демонстрації можливостей НАТО протидіяти спробам Кремля перетворити Чорне море на внутрішнє озеро Росії з турецькими пляжами десь на півдні.

Звичайно, очільник українського МЗС Дмитро Кулеба хоч і згоден із тим, що в НАТО "з'являються елементи політики саме для Чорного моря", але все одно характеризує дії альянсу "англійська приказкою "too little too late" - занадто мало та занадто пізно".

Можливо, він навіть в чомусь має рацію — оскільки російський флот, авіація та ракетні системи були розгорнуті в Криму впродовж місяців,

в той час як протидія НАТО змусила чекати на себе впродовж років.

Але тут є один момент. Москва направила в Крим краще з того, що мала. Наприклад, близько половини всіх ракетних комплексів "Бал" та "Бастіон", виготовлених в Росії, були переведені на береги Чорного моря. Які складають, напевно, чи не соту частку із загальної довжини російської берегової лінії. Схожа ситуація і з сучасними кораблями, офіцерським складом флоту і так далі. Простіше кажучи, Путін виклав у Криму всі козирі, які міг. Тоді як НАТО має колосальний ресурс для підняття ставок у регіоні.

Звичайно, конвенції Монтре обмежують кількість кораблів сторонніх держав у Чорному морі. Але ми живемо не на початку ХХ століття. І баланс сил в регіоні цілком можна змістити за допомогою різних типів авіації та ракетних озброєнь. Не кажучи вже про той факт, що Туреччина розпочала будівництво каналу Стамбул, який під дію угод про протоки не підпадає, і цілком може бути використаним і військово-морськими силами держав НАТО.

При тому відновлення певного балансу сил в Чорному морі — це не "подарунок Україні" з боку альянсу, куди нас поки не надто запрошують. Це спроба повернути норми міжнародного права у води, якими користуються і декілька країн-членів НАТО. І є вагомі причини сподіватися, що нова адміністрація США, відмовившись від політики ізоляціонізму, доведе цю спробу до логічного завершення.

Натомість Росія, вже здійснивши демонстративну мілітаризацію Криму всіма наявними способами, підвищувати ставки у відповідь на маневри НАТО особливо не має як. Здається, заява Путіна про "могли і потопити" — це верх можливого. Ніхто й нічого топити не наважиться. Оскільки демонстрація військових мускулів, здебільшого — задля досягнення внутрішньополітичного ефекту, це одна річ. А ймовірність масштабної війни з помітно сильнішим противником — річ зовсім інша.

Читайте ще