У деяких країнах світу розважальні, хоч і на перший погляд, абсолютно марні змагання та конкурси проводяться протягом усього року. Найчастіше цих змаганнях розігруються чималі грошові призи, що робить боротьбу перше місце особливо гострої.
Найстрашніше
Змагання людей, які вміють будувати кумедні пики, щорічно влаштовується в селищі Егремонт у Великій Британії. Свято з’явилося у XIII столітті і дійшло до наших днів, ставши міжнародним конкурсом. Можна сказати, що це є антипод конкурсу краси. Додамо, що спочатку це було суперництво виродків, яким не треба напружуватись, щоб продемонструвати незвичайну зовнішність. Подібного роду змагання, як ви пам’ятаєте, було описано у романі Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», де «королем виродків» було визнано Квазімодо. Однак поступово призові місця почали займати прості громадяни зі звичайною зовнішністю, але які мають талант артистично змінювати вираз обличчя. По суті, це і був конкурс незвичайних можливостей людини, в якому невигадливим ворушінням вухами вже нікого не здивуєш.
Учасники виходили на сцену, просовували голову в хомут (за старих часів вже одне це веселило роззяв)
і корчили страшні гримаси. Проте сьогодні для того, щоб хоча б отримати оплески глядачів, конкурсантам доводиться годинами тренуватися перед дзеркалом настільки, що потім у них болять м’язи обличчя. Це нагадує тренування спортсменів перед вирішальним турніром та є не менш відповідальним.
Для того, щоб стати переможцем, деякі йдуть на великі жертви. Так, наприклад, легендарним чемпіоном протягом ряду років виявлявся якийсь Пітер Джексон, який заради володіння титулом «Найстрашніша пика» вирвав собі всі зуби, що давало йому можливість будувати жахливі гримаси доти, поки все це не набридало глядачам і суддям.
Покуштуємо кропиви
У Великій Британії, у селі Маршвуд поряд з містом Брідпортом, ось уже 20 років щорічно 19 червня проводиться світове змагання, яке рідкісна людина назве жартівливим, – конкурс на поїдання кропиви. Вживання цієї рослини викликало сильне печіння та пухирі в роті. Однак саме ці фактори і стали причиною організації чемпіонату. Глядачам здається надзвичайно захоплюючим видовище, коли люди морщаться і кривляються при поїданні кропиви, нагадуючи в тому вищезгадане змагання з кривляння і гримас.
Примітно, що конкурсантів щороку стає дедалі більше.
За словами досвідчених учасників, для того, щоб з’їсти якомога більше кропиви, потрібні не тільки витримка і сміливість, а й особливе вміння. Потрібно не просто брати в рот і жувати листя пекучої рослини, а згортати їх якомога щільніше, щоб кусачі голки сминалися, стикаючись з якомога меншою площею слизової рота, класти цю грудку на далекі корінні зуби і швидше ковтати, запиваючи все томатним соком або пивом. .
Незважаючи на те, що кожен із «спортсменів» застосовував цю запобіжну тактику, у більшості з них наприкінці турніру чорніли та спухали язики та губи, все навколо бачилося зеленим, а також порушувалася дикція.
Обмани мене!
Всесвітній чемпіонат брехунів проводиться щорічно наприкінці листопада у крихітному містечку Сентон-Брідж у Великій Британії. Місце вибрано невипадково: саме тут у XIX столітті проживав відомий на всю Англію брехня Уілл Рітсон. Приз дуже великий – кілька тисяч фунтів. Ті, хто змагається, заправляючи себе напоями, повинні протягом п’яти хвилин розповісти суддям байку, схожу на правду.
У турнірі беруть участь як досвідчені фантазери, так і новачки. Конкурс, проте, аматорський, а тому участь у ньому, скажімо, адвокатів заборонено через їхнє професійне вміння обманювати. Переможцю, крім грошової винагороди, вручається краватка з написом «Найбільший брехня у світі».
Китання карлика
Сумнівний звичай зародився в Австралії наприкінці XX століття, коли в одному з пивних барів компанія вирішила влаштувати турнір з метання… карлика. В даний час цьому змаганню надано, можна сказати, загальнодержавного статусу.
Метання карлика – це не тільки австралійський звичай, але й забава, що викликала як обурення, так і цікавість у всьому світі, коли ліліпута, одягненого в комбінезон і шолом і екіпірованого щитками, що захищають лікті та коліна, за його згодою хапають двома руками і кидають можна далі. Вся техніка безпеки полягає у відносно просторому приміщенні та наявності гімнастичних матів, м’яких подушок тощо. Цьогорічний рекордсмен – Джиммі Леонард – кинув Лєні Гіганта на відстань 9 метрів 15 сантиметрів, а карлик отримав за все це 10 австралійських доларів та порцію адреналіну.
Такий нетрадиційний спортивний захід викликає у багатьох противників здивування та бажання заборонити цю розвагу як приниження та знущання щодо людини маленького зросту. У Канаді, де ця гра також прижилася, 2003 року навіть спалахнув політичний скандал, пов’язаний з метанням карликів. Депутат парламенту Онтаріо Сандра Партателло, намагаючись захистити права маленьких людей, запропонувала законопроект, який забороняє подібні язичницькі розваги. Проте закон так і не ухвалили, насамперед тому, що самі кидані були обурені подібною турботою, яка позбавляла їх додаткового заробітку…
Справа ця, як стали вважати, суто добровільна і дозволяє непогано заробити, та до того ж це просто весело: підбадьорливі крики, оплески, відчуття польоту і таке інше. Згодом було створено навіть неофіційне товариство метальників карликів, які борються за свої права, які як аргумент висловлювали думку, що у фігурному катанні, цьому всіма визнаному виді спорту, фігуристи кидають партнерок у висоту і до того ж закручують їх, як юлу, але ніхто їх у жорстокості або приниження жінок не дорікає.
Ну, а в таких видах спорту, як бокс чи боротьба без правил, травми під час змагань взагалі стали нормою.
«Ароматне» взуття
Такий конкурс проходить щорічно в містечку Монтпілієр (штат Вермонт, США) з 1975 року. Організаторами є виробники дезодорантів та магазини спортивного взуття. Серед незалежних суддів беруть участь майстри-парфумери від відомих фірм, які виробляють духи та одеколони, а також хімік – спеціаліст НАСА Джордж Олдрич, який обнюхав не один шатл.
Зрозуміло, що взуття, подане комісії, не повинно бути новим. Деякі учасники не мили ноги, не знімали взуття з ніг протягом кількох років і навіть спали у ньому. Найголовніший нюхач змагань якось помітив:
– Взуття деяких претендентів на звання чемпіона виявлялося настільки погано, що її запах переслідував мене навіть ночами.
Незважаючи на меркантильні цілі організаторів та сумнівний у плані пристойності та гігієни характер конкурсу, він викликає найжвавіший інтерес публіки, переважно молоді чоловічої статі. Сам же переможець змагання, окрім двозначної пошани та слави, отримує кругленьку суму премії в кілька тисяч доларів, включаючи гроші на нові кросівки.
Все взуття, в якому представлялися переможці, надалі зберігається в приміщенні з ніжною назвою «Зала ароматів». Входити туди без протигазу, проте небезпечно.
За матеріалами Інтернету
підготувала Шахло РАСУЛОВА
