Страх залишитися нікому не потрібними, відійшовши від справ або втративши все, притаманний людям. Утім, якщо ми відчуваємо цю емоцію, то мали б також переносити її на інших істот. Співчуття та піклування — одна з ознак цивілізованого суспільства, особливо якщо йдеться про тварин. Під час війни ферми стикаються з тими ж проблемами, що й інші громади: обстріли, загибель, брак коштів, психологічна та фізична втома. Але є ті, хто рятує постраждалих, надаючи їм притулок, їжу і шанс на нове життя.
Журналістка Аліса Виноградова побувала на одній з таких ферм і дізналася історії евакуйованих із зон бойових дій тварин, яким пощастило знайти новий дім, де їх люблять.
Дніпропетровська область: ферма-сироварня «Зелений Гай»Ферма-сироварня «Зелений Гай» на Дніпропетровщині приймає тварин-переселенців з 2019 року. До її власників Євгенії та Анатолія Молчанових постійно зверталися військові, які евакуюють тварин. «Ми назвали себе фермою, але у нас дуже дивна ферма вийшла: спочатку ми почали рятувати тварин, а потім у нас стало з’являтися молоко. М’ясним напрямом ми не займаємося взагалі.
Корови, які не є продуктивними, у нас на пенсії», — розповідає Євгенія.
Корови-переселенці. Фото: Богдан Пападін
Козлики-переселенці. Фото: Богдан ПападінЗдебільшого на ферму передають коней, корів та кіз, але за цей час транзитом приїжджали навіть крокодили і їжатці — тварини, яких до цього фермери навіть не бачили. Одні з перших тварин-переселенців часів повномасштабної війни — стадо кіз. Власник козиної ферми збирався йти воювати й попросив прихистити тварин — так вони залишилися тут, і той інколи їх навідує. Схожа історія у вівці Вуглинки, вивезеної волонтерами-іноземцями з Донеччини. У тамтешнього фермера було стадо з 500 овець, з яких через війну залишилося лише дві. Власник каже, що має план після війни повернутися та забрати їх до себе.
Вівця Вуглинка. Фото: Богдан Пападін
«Щоразу, коли я кажу, що у мене немає ресурсу, сили чи людей, з’являється такий випадок, коли ти не можеш відмовити,
особливо якщо це стосується військових. Вони вивозять тварину, ризикуючи власним життям. Відмова в тилу — неповага до них. Так у нас з‘явилося дуже багато тварин, особливо віслючків. Два місяці тому іноземці вивозили ще одного віслюка — Яшку зі Слов’янська. Вони загинули… Це не завжди щасливі історії», — констатує Євгенія.
Мамуля з СіверськаОслиця Мамуля — одна з тварин, які найбільше надихають фермерів продовжувати свою справу. Мамулю з Сіверська вивозили військові. Тварина постраждала від обстрілів, їй відірвало копито. Ампутацію проводили у дніпровському притулку «Вірність». Коли Мамулі поставили апарат Єлізарова, вона ледь не загинула. Поряд весь час була Євгенія: «Я тоді стояла і казала: “Мамулю, не можна помирати, ти вийшла з пекла, втратила дитину. Потрібно боротися”».
Ослиця Мамуля. Фото: Богдан Пападін
вона не піде. Мамуля — приклад стійкості, витривалості й любові до життя», — пишається Євгенія своєю подружкою.
Віслюк ХаймарсНа фермі кожна тварина має свою унікальну історію. Віслюк Хаймарс працював у ЗСУ на Донеччині, возив хлопцям боєкомплекти. Пізніше військові вивезли його на Одещину, а коли почалися масовані обстріли, Євгенію та Анатолія попросили забрати віслюка до себе. Це була доля: поки Хаймарс був у дорозі до ферми, в його загін прилетів «Шахед». Якби віслюка не вивезли, він міг би загинути.
Віслюк Хаймарс. Фото: Богдан Пападін
Історія собаки ДашкиСправжня душа ферми — пес ДШК, або Дашка. Євгенії та Анатолію потрібен був пес-охоронець, який захищав би овець від лисів. Дашку вони зустріли у притулку «Вірність» — вона тоді сама підійшла до Євгенії та поклала голову на коліна.
Доля цієї собаки теж виявилася непростою: у 2014 році Дашку знайшли військові на Донеччині, тривалий час вона жила з ними. Одного разу у бліндажі сталася пожежа — тоді Дашка вивела всіх військових, а сама вийшла останньою. На неї впав каркас, пошкодивши спинку та мордочку, довелося навіть робити пересадку шкіри. У Дашки досі помітні шрами, немає частини вуха. Зараз героїня живе на фермі, її навідують військові, яким вона колись врятувала життя, привозять смаколики та дякують за сміливість.
Власниця ферми Євгенія Молчанова з Дашкою. Фото: Богдан Пападін
Ця публікація створена в рамках проєкту, який фінансує Міністерство закордонних справ Німеччини для підтримки української незалежної журналістики.
