Не працює мобільний зв'язок, гуманітарну допомогу востаннє давали у лютому — така нині ситуація у прифронтових Дроздах на Дніпропетровщині. До 5 квітня в селі триває обов’язкова евакуація всього населення. За словами місцевих жителів, влада та евакуаційники не проводили тут оповіщення, куди їхати далі — не знають. Чому в Дроздах, попри обстріли сіл навкруги, залишаються жити місцеві — читайте у матеріалі Суспільного.
Місцева жителька Світлана розповідає: тиждень тому у селі помер чоловік. То, каже, нічим було вивезти тіло, щоб поховати. Нині у селі не працює нічого.
"Добре, що трактор стоїть у людині під двором. Та попросили голову колгоспа — він дав дозвіл. Відвезли людину, поховали на кладовищі", — згадує вона.
Жінка каже, зараз вони не отримують гуманітарну допомогу, адже її давали в сусідньому селі, яке нині під атаками РФ.
"Зараз нам допомогу дають — хліб ще привозять. Продукти ніяк взяти: якщо є можливість, у Романках магазини працюють, то людина поїде. А як у мене нічим — я туди не поїду. Ми хоч корів тримали, молочко здавали — хоч яка копійка була. Тепер немає.
Ми попродали корів, тому що ми боїмося, що залишимося зовсім без нічого", — розповіла вона.
У Дроздах нині багато покинутих тваринЗа словами Світлани, у Дроздах багато покинути тварин. Каже: намагається підгодовувати їх.
"Вони ходять по селу, тому що вони голодні. Я насипала своїм — прийшли чужі, повиїдали. Тому що мені шкода. Понасипали — хто прийшов, той наївся, і все", — каже жінка.
Житель села Микола розповідає: у населеному пункті вже не діють жодні установи. Лише нещодавно приїжджали ремонтувати світло, та через обстріли нічого не змогли зробити.
"Люди без світла сидять. Уже його ремонтувати ніхто не буде. Газ зник", — розказав чоловік.
Чоловік каже: виїхати з населеного пункту не проти, та не знає куди.
"Дайте житло — аж бігом виїду. Ну куди я? Поїду в гуртожитку, поживу там місяць чи пів місяця. Мені скажуть: переїжджайте десь в інше місце. Я без сестри нікуди не приїду. Вона зі мною, як з дитиною, — їздить, за ручку водить", — каже він.
"Останню гуманітарку отримували 20 лютого"
Марія у селі живе разом з чоловіком. Каже, про обовʼязкову евакуацію почула по телефону від родички.
Та куди виїжджати — не знають.
"Ми живемо на 3000 гривень. Ну, в мене комуналка виходить в межах 1000 грн. Ну, на дві от ми примудряємося з ним вижити. Дякую, дають хліб поки гуманітарний — дві буханки хліба на тиждень, по пів кіло. Останню гуманітарку отримували 20 лютого", — розповіла вона.
Транспорт у Дроздах теж не ходить. Каже, для пересування має лише велосипед, та поїхати нікуди — все зачинене. Роботи у селі також немає, тому жінка тримає трохи господарства.
"Кури, качки. Нічого такого більше немає. Тут у нас в одних чотири корови ще. Я казала: молодці. У цього чоловіка це четверта локація вже — вони переїжджали до Гуляйполя. Четверта локація, оце він з чотирма коровами з цими передвигається, так що молодець", — розповіла Марія.
Жінка каже: вибухи чути постійно.
"У карти граємо. Ну там десь жахає, двері відчиняються. І ми: "Та зачекайте, дайте дограти". Серйозно. В доміно граємо. Ну а що з дідом робити? Особливо як світла немає. При свічках — знаєте, яка романтика", — каже жінка.
Марія додає: з чоловіком живуть спогадами. Найбільше мріють побачити рідних.
"Дожити б, щоб своїх побачити. У мене десь внучата є. Ну як — племінників діти, в мене нема дітей. Онучці одній два рочки — звісно, я її не бачила. А іншій — три місяці. Надіємося", — розповідає Марія.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
