Селище Червоногригорівка на Нікопольщині зазнає російських обстрілів з протилежного берега колишнього Каховського водосховища з літа 2022 року. Спочатку війська РФ атакували лише артилерією, згодом — почали й FPV-дронами. Востаннє кореспонденти Суспільного працювали у населеному пункті у червні 2024-го, після того — безпекова ситуація там погіршувалася.Як живе нині селище на прибережній зоні Нікопольського району під постійними російськими атаками та що розповіли місцеві жителі про останні удари армії РФ — у репортажі проєкту Суспільне Дніпро «Червона зона».
Від Червоногригорівки до тимчасово окупованої частини Запорізької області, згідно з мапою Deepstate, подекуди 7-8 км. За словами місцевих жителів, армія РФ атакує селище з окупованої атомної електростанції.
«Здебільшого це артилерія, FPV якось пролітає. Ми ж тут поруч, біля моря (Каховське водоховище — ред.). Хату купили, сто метрів від моря, на бухту бігали, дитину водили, плавні були. Ідеш по горі — красиво... Жили, хазяйнували, все було. Зараз на одній стороні вулиці ми з чоловіком, сестра поруч, там далі ще дві жіночки,
а на іншій — три людини. Я вже думаю виїжджати, чоловік лишається», — розповіла мешканка селища Любов.
Ще одна місцева жителька Ольга додала: багато людей виїхало, обійстя заросли бур'янами. Вона ж ховається від атак — де прийдеться.
«Воно летить швидко, незрозуміло, куди. Посадили городи, воно ж зима буде. А чи їстимемо, чи вб'ють... Магазин у нас працює, пошта теж. З того боку, за Нікополем, то туди бояться їздити. Та й до нас теж. Хлопці дрова везли, то згоріли разом з дровами в машині», — сказала жінка.
Анатолій мешкає на одній з вулиць у прибережній зоні. За його словами, по будинках на ній цілять артснарядами.
«Ні стелі, ні даху, нічого. Нема де жити — все розбито. Від вибухової хвилі дах піднявся, теплицю розбило, метал весь на городі лежить. Жінка поїхала, а я сам з собакою Білкою. Так ми і живемо. Б'ють, стріляють... І от я ніколи не боявся, я вже п'ять років під цими, ну, поруч падало. А зараз вже в мене якісь сумніви, що обов'язково — як не добили — добити треба. Я не знаю, що робити. Залишати теж — це не смисл. 70 років мені, — розповів чоловік.
Він додав: російські військові нині б'ють ні з того, ні з сього, хоча раніше дотримувалися певного «графіка», тоді Анатолій виїжджав перечекати обстріли в степу.
«Це в крові в людей. Якщо вони (російські війська — ред.) не можуть щось довести розумним способом, що треба зробити. Це треба нас так або вбити, або довести до того стану, щоб ми пішли і почали кричати, що ми проти», — сказав чоловік.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
