Якщо думаєте, що відшукати останки загиблих у Великій Вітчизняній війні воїнів та віддати їм належне так просто, то ви помиляєтесь. Існує ціла організаційна система пошукових робіт, завдяки якій земля Кривого Рогу відкриває велику кількість поховань, зроблених ще за часів війни. В деяких випадках це навіть і похованням назвати не можна, солдати залишилися там, де застала їх смерть. Як приклад — могила невідомого солдата на скелях МОДРу.
Під час війни у Кривому Розі та на прилеглих територіях загинули й померли від ран приблизно 30 тисяч солдат і офіцерів Радянської армії. На плитах братських могил міста вказано близько 5 тисяч імен. Неважко вирахувати, що місця поховань 25 тисяч воїнів залишаються невідомими. Їхніми пошуками уже багато років займається воєнно-патріотичний клуб «Пошук-Кривий Ріг», створений ще у 1999 році людьми, більшість із яких знають, що таке війна, не з чиїхось розповідей, а з власного досвіду. І саме до них звернулися члени Німецької Народної Спілки з питань догляду за військовими похованнями в Україні, коли було знайдено останки невідомого солдата на скелях МОДРу,
бо спочатку гадали, що поховання німецьке.
Розповісти про ту історію, та про роботу клубу взагалі, погодився Вадим ШВЄДОВ, командир першої пошукової групи воєнно-патріотичного клубу «Пошук-Кривий Ріг». Розмова виявилася дуже нелегкою ще й через події, що зараз відбуваються в Україні.
— Щоб вести пошукові роботи, — пояснює Вадим, — потрібен відповідний дозвіл. Взагалі-то, на мою думку, цим повинна займатися армія, воєнкомати. Але у них на це немає коштів. Ми ж працюємо на власному ентузіазмі, спираючись на допомогу голів сільрад, організацій ветеранів, які йдуть нам назустріч. Намагаємося розширювати свій клуб, створюємо філії, залучаємо молодь. Те, чого не дала сім’я, не дала школа, дає один виїзд на пошук у поле. Знайшовши чиїсь останки, хочеш чи ні, але замислюєшся над тим, що 70 років тому це була жива, конкретна людина, яку хтось чекав, а зараз вона лежить ось тут. Це вже історія. Зберегти її — наш обов’язок і перед людьми, і перед Богом.
Робота в нас дуже кропітка, ретельна. Ми працюємо з архівними документами, намагаємося відновити події, аналізуємо спогади учасників.
Знаходимо бійців, що так і залишилися на полі бою. На превеликий жаль, ідентифікувати радянських солдат практично неможливо, при них немає зайвих речей, тільки каска, котелок, шинель та ще ґудзики. З німцями простіше, у кожного з них є жетон, на якому вказані всі необхідні дані.
Щодо поховання на скелях МОДРу, то історія була така: хтось будував дачу, та й знайшли останки. Міліціонер, якого викликали, чомусь вирішив, що вони належать німецькому солдату. І вже з Німецької Спілки викликали нашого командира Володимира ШЕПЕЛЕНКА та мене. Полеглим виявився зовсім молоденький солдат, який загинув ще у 1941 році. Це визначили по обмотках, яких у 1944 році вже не було, він був у черевиках. Навколо знайшли багато стріляних гільз, видко, хлопець оборонявся до останнього. Знахідка виявилася цікавою, якщо можна так сказати, у тому плані, що дуже мало відомостей про Кривий Ріг 1941 року. Мене завжди цікавило 14 серпня 1941 року — день, коли німці увійшли до Кривого Рогу. Де була лінія оборони? Як у Кривому Розі відбувалася окупація? Ми знайшли карти-схеми, за якими визначили,
що лінія оборони проходила якраз у районі МОДРу. Фактично місто здали без бою, просто нікому було воювати. Більша частина військ уже відійшла до Краматорівки, решта стала відступати. Свідок, який на той час був хлопчиськом, бачив, як німецькі солдати, що йшли по Кіровоградській трасі, мінометами винищили покинутий нашими госпіталь із великою кількістю поранених разом із трьома медсестрами. Три дні німці не підпускали місцевих жителів до загиблих. Потім дозволили їх стягнути у ями, що утворилися після мінометних вибухів. Там вони лежать до сьогодні.
Як я вже казав, на всі пошукові роботи необхідні документи, які оформлюються не один день. Також потрібні документи і дозвіл на те, щоб поховати полеглих. Щоб поховати знайденого на скелях МОДРу солдата на меморіалі, що на вулиці Леніна, як ми пропонували, чомусь вимагали дозвіл Кабінету Міністрів. Тому він залишився там, де колись загинув. Ми його поховали з усіма почестями. А місцеві жителі вирішили, що відтепер це буде їхній солдат, що вони його вже нікуди не віддадуть. І справді, згодом власним коштом вони встановили мармурову плиту з написом «Невідомому солдату».
Навіть взимку на могилі сніг розчищено, прибрано і покладені квіти… Саме завдяки пошуковій роботі воєнно-патріотичного клубу «Пошук-Кривий Ріг» та п’ятирічній праці Вадима ШАЛБАНОВА встановлено пам’ятник біля залізничного вокзалу на «Червоній» на честь 150 офіцерів 6-го окремого штурмового стрілецького батальйону, який ще називали штрафним. Зараз цей унікальний пам’ятник закриває собою будівля магазину «АТБ».
Але повернемось до поховань. У селі Родіонівка вже три роки непохованими залишаються 12 радянських воїнів, тобто знаходяться у тимчасових похованнях, їхні останки складено у поліетиленовий мішок, кожного в окремий, і прикопано. Усі необхідні документи оформлено і відіслано. Але поки що робота повністю стала. Адже окрім оформлення документів на поховання потрібні ще й кошти. Олександр Вілкул 9-го травня цього року на покладанні квітів до пам’ятника загиблим, що знаходиться у парку ПівдГЗК, пообіцяв особисто простежити за тим, щоб ці солдати були поховані належним чином.
Там, де знаходять загиблих радянських солдат, майже завжди знаходять і поховання німецьких солдат.
Між урядами України та Федеративної Республіки Німеччина у 1996 році була підписана угода про догляд за могилами загиблих воїнів. Цією угодою передбачено надання дозволу на перепоховання останків загиблих німецьких воїнів на об’єднаних братських могилах «силами, визначеними німецькою стороною». Але, цікава річ, у Кривому Розі дозволу не дають.
— Такого не було ніде, — каже пастор церви Св. Трійці Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України Олег ФІШЕР, який бере активну участь у пошукових роботах воєнно-патріотичного клубу «Пошук-Кривий Ріг» з дня його заснування. — У Кривому Розі біля КМК (нині ПАО «АрселорМіттал Кривий Ріг») лежать німецькі військовополонені, які свого часу працювали на КМК. Їх треба було перепоховати на меморіальне кладовище, котре знаходиться у селі Крупське (у минулому — Карлівка) Кіровоградської області. Нам відмовили на тій підставі, що цим буде займатися одна з криворізьких фірм з ритуальних послуг. Але ми вже маємо досвід співпраці з криворізькими фірмами, які створювалися на один день і намагалися видати чиїсь останки за останки німецьких солдат.
Німецька сторона виконує всі домовленості. Якщо є поховання радянських солдат, то за ними здійснюється належний догляд. Доглядають німецькі солдати. До речі, знаєте, як у Німеччині називається день 9 травня? День каяття, прощення та примирення. Чомусь не прийнято згадувати, що Радянський Союз до 1941 року був у союзі з соціалістичною Німеччиною, активно брав участь в окупації Прибалтики, Польщі. Як кажуть, у кожного є свій скелет у шафі. Є він і у Радянського Союзу, але, повторююсь, чомусь про це не прийнято згадувати.
Інга ТОКАР, Вестник Кривбасса (http://www.krivbass.in.ua/).
