Схилімо голови, юні і сиві, перед ветеранами
Схилімо голови, юні і сиві, перед ветеранами
Дніпра
Схилімо голови, юні і сиві, перед ветеранами
11 лип•Вільне життя
Тож низько вклонімося визволителям. Їхнє життя продовжується в пам’яті живих. Але ніколи вони не могли собі навіть подумати, що діти і онуки їхніх російських бойових побратимів, з котрими вони несли весь тягар війни, будуть убивати з такою жорстокістю українців сьогодні. Хто міг подумати, що через 70 років миру і спокою прийдеться переживати і плакати за нашими хлопцями, які гинуть за Україну. І що ж це сталося? Згадую пісню: «Хотят ли русские войны…». Чому тепер вони «…не спросили у тишины, не спросили у тех солдат, что под березами лежат. Не спросили у матерей, а стали убивать Украины сыновей!». Нашим українцям із Донбасу і Луганська хочеться побажати: «Не зраджуйте землю, що вас зростила!».