Відступаючи з Нікополя, німецькі війська не встигли повністю знищити наш
Південнотрубний, але збитки,нанесені підприємству,склали 121 мільйон карбованців. Були зруйновані механічний, електроремонтний,
залізничний, парокотельний цехи, складські приміщення, водонасосна станція,
електрична підстанція. Спалені будівлі заводоуправління, сім багатоповерхівок
на Соцмісті, будівлі ФЗО, бані, поліклініки.
Нікопольці з ентузіазмом взялися до відбудови заводу. Після
роботи з лопатами й кирками вони розбирали завали, розчищали цехи. Через
тиждень після визволення міста почав працювати обробний цех, а згодом – цех товарів широкого споживання. І вже весною 1945 року силами робітників та ІТР була відновлена перша
черга ПТЗ.
Відразу після війни директором Південнотрубного був Ф.М.
Майстренко, а у 1947-1950 роках - М.О. Тихонов, і саме на їхні плечі ліг великий
тягар відбудови підприємства. Капітальне будівництво на заводі потребувало
чималих коштів. В першій післявоєнній п’ятирічці на його здійснення було
асигновано більше ніж 400 мільйонів карбованців. Разом з відбудовою зруйнованих
цехів почалося будівництво нового стану «400» (так званого «Великого Штіфеля»), який на той час був найпотужнішим в країні. Завдяки
скороченню строків встановлення обладнання у 2 рази, перша його продукція
з’явилася у жовтні 1947
року, а 116 будівників і60 металургів отримали ордени та медалі СРСР. В 1958 році начальнику стана
«400» І.С. Куценко та кільцевому К.Ф. Гарагулі було присвоєно звання Героя
Соціалістичної Праці, цього ж звання у 60-ті роки був удостоєний вальцівник ТВЦ
№ 1 П. І. Грязєв.
У травні 1950 року урочисто запустилитрубопрокатний стан «140».
На заводі широкого розмаху набули соціалістичні змагання,
рух за культуру виробництва, закипіла робота раціоналізаторів та винахідників.
За 1948-1952 роки вони подали більше трьох тисяч пропозицій з економічним
ефектом понад 11,5 мільйонів
карбованців. В 1957-1958 роках ПТЗ у Всесоюзних соціалістичних змаганнях
виходив на провідні позиції. У 60-х роках ХХ ст. наш Південнотрубний став одним
з найбільших заводів у Європі.
У 1955 році почалося відвантаження труб з трубоелектрозварювального
цеху, а рік потому запрацював перший в країні цех обробки геологорозвідувальних труб.
В 1958 році став
до ладу цех по виробництву стальних пресованих труб, а в кінці 1959 року завершилося
будівництво найбільшого в країні трубоволочильного цеху № 2. 1961 рік ознаменувався
продукцією цеху № 4 по пресуванню труб з непрошивних та важкопрошивних марок
сталей, а також новобудовами – труболиварним цехом та цехом товарів широкого споживання,
робітники яких не могли натішитися новісіньким обладнанням. За успішну працю 6 передових
робітників заводу отримали звання Героя Соціалістичної Праці, а у 1966 році ПТЗ
був нагороджений Орденом Леніна.
Взагалі за часи Радянського Союзу Ордени Леніна одержали 65 заводчан, 16
трубників стали Заслуженими металургами УРСР, 180 – Почесними металургами, 27 –
Лауреатами Державних премій СРСР та УРСР, 15 – Лауреатами премії Ради Міністрів
СРСР, 17 інженерів заводу захистили кандидатські дисертації.
Поряд із зростанням заводу на декілька порядків змінився
і добробут трубників. За післявоєнні роки вони отримали більше 34 тис. кв. м
житла, радували очі побудовані школа, поліклініка, два клуби, банно-пральний
комбінат, дитсадок та ясла,
піонерський табір, стадіон, водна станція.
У 1967 році на заводі з’явився 3-й трубоволочильний цех,
а 1 березня 1970 запрацював молодіжний цех № 7, в якому був встановлений
унікальний високопродуктивний стан безперервної прокатки труб «30-102». 1976 рік
– здача в експлуатацію трубоволочильного цеху № 4, а в 1984 році запущений ТВЦ № 5.
З 1974 року завод очолив П.І. Куценко – представник
династії, голова якої Іван Степанович пропрацював на ПТЗ більше 30 років і є
Почесним громадянином м. Нікополя.
Південнотрубний завод виробляв труби найширшого
призначення з вуглецевих, легованих, нержавіючих марок сталі й сплавів на
основі титану, міді, цирконію, в об’ємі 1500 000 тонн. Продукція
підприємства використовувалася у різноманітних галузях народного господарства.
Та у 90-х роках минулого століття, після розпаду СРСР, економіка нашої країни,
в тому числі й металургійна промисловість, переживала значну кризу. Перші роки
незалежності України, в результаті катастрофічного падіння попиту на трубну
продукцію не лише на ринках країни, а й на просторах СНГ, для ПТЗ стали роками глибокого
занепаду. В 1999 році Кабінет Міністрів України прийняв рішення про проведення
реструктуризації заводу, який перетворився на акціонерне товариство «НПТЗ». В
результаті цього процесу на його базі утворилася система з 16 закритих
акціонерних товариств та одне державне підприємство ВАТ «НПТЗ». Завдяки
реструктуризації, що проводилася на чолі з Головою правління, генеральним
директором ВАТ «НПТЗ» Нєустроєвим О.Л., вдалося зберегти унікальну базу підприємства, погасити
заборгованості до державного бюджету та до позабюджетних фондів, по заробітній
платні тощо.
На початку 2000-х років металургійні підприємства,
створені на базі Південнотрубного заводу, продовжили
свій розвиток: зростали виробництво трубної продукції, заробітна платня та
надходження до державного і міського бюджетів, а саме головне – були збережені
робочі місця. Долаючи, протягом всієї своєї історії, нелегкі часи, тяжкі
випробування, завод вистояв і продовжив боротьбу за провідні позиції у
металургійній галузі країни.
Не одне покоління нікопольців пов’язало свою трудову
діяльність з ПТЗ… І сьогодні, не дивлячись на великі зміни, що відбулися на
заводі, для нас він – все той же «Південнотрубний»!
З ювілеєм Тебе, Заводе! З ювілеєм Вас, Трубники!
Альона
Шмалько (заввідділом новітньої і сучасної історії краю),
Людмила Міщенко
