До нашої приймальні завітала Олександра Іванівна Більченко, жінка 1937 р.н., яка без двох років півстоліття сумлінно працювала на Південному машзаводі – підприємстві, яким ще недавно у Дніпропетровську пишалися всі.
Олександра Більченко – дитина війни, виросла у сім’ї загиблого на фронті солдата. Вдова виростила та вивела в люди не лише її, Шуру, а і її рідну сестру Валю. Валентину Іванівну, на два роки старшу від Шури, яка ще й сама встигла побувати на фронті, а потім все життя носила звання учасниці ВВВ – Великої Вітчизняної війни. Зараз 80-літня Валентина Більченко прикута хворобою до ліжка. Живуть сестри нині разом, то менша – трохи молодша! – Олександра доглядає за старшою. Хіба це не випадок, коли треба до землі вклонятися жінкам і оберігати їхню старість?
І незручно почувалися ми, коли Олександра Іванівна мовила, що до нас її привели дві біди. Одна, докинула зовсім ніяково, дріб’язкова – може й не варта, щоб жалітися «на всю область»? Сестри мобільного телефону не мають. «Ми ж і у тому віці, – каже відвідувачка, – що ще треба навчитися ним користуватися».
А оскільки звикли до традиційного, тобто до «домашнього», то «він і дешевше обходиться, і нас цілком влаштовує». Без нього сестрам «як без рук». Особливо Валентині, яка, нагадаємо, не підводиться з ліжка. Обом, зрештою, нелегко жити, якщо не спілкуватися з соціальними працівниками та лікарями.
– А останні уже років зо п’ять він у нас то працює, то, як німий, мовчить, – говорить Олександра Іванівна. – Аллоалло, а він ні пари з вуст. Часто глухне, як правило тоді, коли потрібен нам позаріз. І нашого терпіння не вистачає уже замовляти та чекати ремонтників. Ми більше чекаємо, ніж розмовляємо.
Як правило, зв’язківці «Укртелекому» регулярні перебої списують на те, що «десятками і сотнями метрів варвари вирізають і крадуть кабель». Біля кожного телефонного колодязя чи щита сторожа, мовляв, не поставиш. Сестри Більченки не можуть геть заперечувати, що це не так, але чимдалі все дужче сумніваються, що й «завжди таки так». Схильні підозрювати, що укртелекомівці нині явно «переводяться». Їм незручності клієнтів, яких часом на тижні і місяці лишають без працюючих апаратів,
не хвилюють. Тим паче таких, як вони, «дві старі баби», які наділені пільгою ще й не платити за телефон. «Враження, – каже Олександра Іванівна, – що ми нікому не потрібні на цьому світі, надоїли усім, як гірка редька».
– І ці наші підозри не безпідставні, – продовжує. – Коли терпінню приходив кінець, я доходила аж в обласну адміністрацію. Була у ній і при Вілкулу, і при Коломойському, і ще при комусь, при Різниченку також. То кожного разу помагало, як пошепче хтось – одразу знаходився і кабель, і зв’язок. Був випадок: о третій по обіді пожалілася, о шостій уже говорила з дому по телефону.
Але схоже, що і цій єдиній можливості настав гаплик. Уже третій місяць мовчить телефон у квартирі Олександри та Валентини Більченків. Знову ніби з вини тих, хто поцупив кабель. Так на цей раз з облдержадміністрації прийшла відповідь за підписом начальника управління інфраструктури Т.М. Швеця, що «враховуючи складну ситуацію, Дніпропетровська філія ПАТ «Укртелеком» не може зазначити конкретні терміни ремонтновідновлювальних робіт». Все одно, що от вам, бабуні дорогі, ваші старі розбиті вагани – кращих немає.
Хоч не працюючий телефон і справді дрібниця, яка сьогодні хвилює, не дає спокою сестрам Більченко. Є набагато пекучіша біда, котра мов огріла їх обох обухами по голові. Сестер обікрали, як липок – залишили без копійки на старість. Чи я вмру першою, каже Олександра Іванівна, чи Валя – «другій не буде за що ховати першу». Яка з нас лишиться – так зовсім, хоч собакою вий! А Олександра Іванівна ще й винною себе почуває.
Куди ти дінешся, якщо це вона вичитала у якісь газетці оголошення: працює у Дніпропетровську – на вулиці Комсомольській, 22 – ну дуже добра, порядна і не скупа Кредитна спілка «Соціум». Усіх бажаючих приймає у свої члени, від усіх за принципом «хто скільки зможе» на депозитні рахунки приймає внески під 27% річних – уявляєте? Покладеш тисячу – через рік більше, ніж на чверть з добавкою повернеш.
–Я й спокусилася, – каже Олександра Більченко, – тому, підозрюю, що не спокуситися ну ніяк не можна було. Тобто я себе не виправдовую, та як мимо пройти, коли вималювалася змога уже за перший рік отримати цілий мішок грошей. І вже ніщо мене не спиняло, коли поїхала на Комсомольську,
22. Туди народу чималенько злетілося, мов зграя мух на мед…
Коротше, ви вже зрозуміли? Не будемо рахувати чужих грошей, та в Договорі, який Олександра Іванівна уклала з Кредитною спілкою «Соціум» «в особі директора Лобастова Ігоря В’ячеславовича», значиться – відкрито депозит на 140 (сто сорок) тисяч гривень. Усі, які зуміли зібрати сестри за свій вік. Уклала жінка угоду 11 грудня 2013 року. І прожила потім рік в нетерпінні та передчутті «дарів з небес» напередодні Нового 2015 року. Та помчала до знайомого приміщення в призначений час, як на крилах.
А там «Соціуму»… немає. І нікому не звісно, куди він подівся. Як корова язиком злизала. Жінка ледве не зомліла. А перевівши подих, в одні двері постукала, в інші. Звідусіль же чула: «Та ви тут їх і не шукайте, давно вони звідси виїхали – їх звідси, як вітром здуло, очевидячки, тікали, мов ошпарені».
Забігаючи трохи вперед, внесемо ясність: директора спілки І.Лобастова давно оголошено в розшук, оскільки він «подався невідомо куди разом з грошима членів Спілки», як свідчить кримінальна хроніка Бабушкінського райвідділу МВС.
У цей райвідділ на даний момент поступило 99 заяв про злочин від ошуканих вкладників КС «Соціум». Серед них і заява Олександри Більченко.
На превеликий жаль, бідолашна жінка, з одного боку не маючи змоги отримати професійну консультацію юриста, а з іншого не знаходячи співчутливих людей, які б безкорисливо допомогли чи хоч би підказали, куди їй бігти, кілька місяців згаяла. Металася між міліцією та прокуратурою свого району, а там лише казали, що «вашу заяву прийнято», то ж «чекайте». А то й «забудьте, що ті гроші у вас були».
Як доказ своїм словам – показує цудулку, котру отримала з Бабушкінського райвідділу: «Повідомляємо, що Вашу заяву було розглянуто. Були проведені заходи на встановлення місцезнаходження Спілки «Соціум», які позитивного результату не принес_ли. Дане питання про не виконання умов договору вирішується у правовому порядку в суді».
Правда, згодом жінку обнадіяли, приславши підтвердження, що «посадові особи Кредитної спілки «Соціум» шахрайським шляхом заволоділи грошовими коштами вкладників, завдавши їм матеріальної шкоди, розмір якої встановлюється».
У зв’язку з цим Більченко може написати заяву з клопотанням залучити і її як потерпілу «до кримінального провадження, внесеного у Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12014040640003835».
Жінка, зрозуміло, таку заяву негайно віднесла. А через якийсь час мала насолоду прочитати дивного листа, якого надіслав слідчий райвідділу Ю. Демидов. Лист таки підготовлено на її ім’я. Адже зі зверненням «Шановна Олександра Іванівна!». Але далі у ньому повідомляється, що… «Вас, Леонід Іларіонович Бабриш, залучено потерпілим…» – ну, і так далі.
– Я зрозуміла, – гірко усміхається жінка, – що слідчий так, сердешний, уболівав за мої грошики, що переплутав мене явно з кимось іншим. І тепер на даний момент я до пуття й не знаю, чи мене признають серед ошуканих шахраями?
Нам вдалося з’ясувати, що Олександру Іванівну визнали потерпілою, але що це допоможе жінці рано чи пізно одержати назад втрачені гроші – гарантії ніякої. Всі інші постраждалі від Кредитної спілки давно згуртувалися у команду, якій «одна на всіх потрібна перемога» – а результат той же. Після більш, ніж річних пошуків утікачів з вкраденими грошима слідчими міліції,
які «позитивного результату не принесли», під свій контроль справу взяла обласна прокуратура – з тим же успіхом впродовж уже майже півроку. Одна з причин, чому подібне відбувається – 99 цілих і 99 сотих процентів ошуканих ділками – люди пенсійного віку.
– Мені сестра Валя каже, що ми в ситуації, коли заставляють махнути рукою на свої гроші, бо не вернуть їх нам, – не може приховати свого відчаю Олександра Іванівна. – Бо живемо зараз в країні, яка махнула рукою на таких старих, як ми…
КСТАТИ
За прошедшее время, в рамках проекта «Право на право» за консультацией в телефонном режиме и лично обратились сто восемь человек: женщин – 52 чел. (48,15%), мужчин – 56 чел. (51,8%). Из них 103 чел. (95,3%) – люди пенсионного возраста.Вопросы, затронутые гражданами:
1. Разъяснение по вопросам гражданского, семейного, трудового, земельного, наследственного права – 63 чел. (58,3%).
Так, Владимир Г. рассказал о конфликте по поводу частного дома, который был разделен между наследниками. Один из наследников подарил свою часть постороннему человеку. Теперь между ними спор, который не смогли разрешить даже в суде.
К сожалению, материалы, которые показал Владимир Г., свидетельствовали о том, что его иск в суд не был достаточно обоснован. То есть, обратившись в суд, потратившись на судебный сбор и услуги представителя, человек не позаботился о том, что в суде необходимо доказать свои требования.
2. Проблемы, связанные с коммунальными городскими службами – 18 чел. (16,6%).
Так, Любовь С., пенсионерка, жительница Бабушкинского района, пожаловалась на организацию «Цифрал-Сервис», которая обслуживает домофоны. Женщина регулярно оплачивает их услуги, но сейчас, когда домофон перестал работать, с нее требуют дополнительную оплату. Хотя по договору устранение неисправностей возложено на обслуживающую компанию и должно производиться за счет этой же компании.
3. Жалобы на органы власти – 12 чел. (11,1%).
Николай К., житель Павлограда, предоставил пакет документов, подтверждающий его многолетнюю переписку с органами городской власти и городским ГАИ по поводу стоянки автомобилей под его окнами и езды автомобилей по тротуару. Что символично, из предоставленных ответов – горисполком и городское ГАИ не хотят решать поднятую проблему,
ссылаясь друг на друга. То есть каждая из сторон говорит, что проблему должна решать другая.
4. Жалобы на органы милиции – 6 чел. (5,6%).
5. Жалобы на установленный государством механизм пенсионного обеспечения – 9 чел. (8,3%).
Наиболее больной вопрос сегодня для пенсионеров – это малая пенсия, отмена льгот и отказы Пенсионного фонда в перерасчете пенсий.
В рамках проекта, опытный журналист опишет эти и другие истории в нашем интернет-издании и в газете.
Нічого не бачу, нічого не чую, нічого нікому не зроблю
У січні ц. р. мешканка Дніпропетровська Ганна Олександрівна Полтеєва мала щастя отримати листа від директора комунального підприємства (КП) «Житлове господарство Кіровського району» В.В. Бухала.
У ньому той жінці написав, що очолюване ним КП…
«…повідомляє: при сильному випадінню снігу у грудні 2014 року відбулося його накопичення на покрівлі будинку № 2 по вулиці Мостовій. При підвищенні температури зовнішнього повітря виникло розставання снігу, утворення крижаних бурульок у пелені покрівлі. І талою водою була залита пелена та зовнішня стіна будинку, в тому числі і квартира № 91.
Що й не дивно, бо будинок № 2 по вулиці Мостовій, де розташована квартира № 91, – п’ятиповерховий, а вищезазначена квартира знаходиться на п’ятому поверсі. Акт обстеження додається».
І все, більше ні слова. Мов ця інформація винятково для довідки жінці, якщо вона допитлива така, як ті знавці з відомого телеклубу «Що? Де? Коли?».
Насправді ж для Ганни Олександрівни лист не містив анічого нового. Оскільки жінка якраз і приживає у квартирі №91 по вулиці Мостовій, 2.
– Спробувала я ясність знайти в акті, який додавався, – згадує Полтеєва, – але там тільки наслідки було описано, і то надто обережно, я б сказала, скромно. Уточнювалося, що стеля була побілена, а от тепер зі слідами та плямами від патьоків. Ще з відставанням шпарування на ній – тільки й того, мовляв. Щодо стін, то вони покриті шпалерами, які також тепер зі слідами брудної води і деформовані. А все інше гаразд, ніби нічого страшного…
Ще в кінці акту, який підписали інженер технічновиробничого відділу Є. Терещенко і майстер з огляду та ремонтів житлового фонду Ю. Делюрман, а завірив в.о. головного інженера С.
Кізім, наче як «з повагою та привітом, шановна потерпіла, і гуд бай» повідомлялося, що акт складено на предмет підтвердження факту.
А що ж просила чи вимагала Ганна Полтеєва? Не важко здогадатися, що послання від В. Бухала вона отримала у відповідь на свою заяву. Отже, читаємо в заяві Ганни Олександрівни, датованій 11 січня 2015 року:
«Я вимагаю терміново створити комісію, визначитися з сумою, на яку завдано шкоди, і провести ремонт. Але не тільки моєї квартири, а негайно – й даху та горища».
Комісію, яка обстежила наслідки і склала акт, як бачимо, пан директорто створив, але на цьому свої функції порахував вичерпаними. Битих 5 місяців Ганна Полтеєва не тільки чекала і надіялася, що він знайде час і можливість відреагувати, а й наносила йому регулярно візити, та директору, як заціпило. Втративши терпіння, 6 липня ц.р. вона сіла і написала перше своє письмове послання Бухалу. Де, зокрема, було:
«Якщо думаєте, що відбулися актом, то помиляєтеся. Не вийде! Мені тепер треба робити ремонт більший, ніж якби його Ви зробили у січні. До речі, і в січні Ваша була робота вичистити сніг та лід з горища.
Але на дах чистити те й інше лазила я у свої 74 роки. Зараз у мене просто немає за що купляти шпалери, вапно та фарби, клей та замазку і так далі, і я вимагаю ремонту. Оскільки це був обов’язок Вашої контори стежити за станом дому та його даху, а не мій».
А уже у кінці липня бідолашній жінці довелося знову практикуватися в епістолярному жанрі. Отже, читаємо далі:
«Я втретє звертаюся до Вас з приводу того, коли ж збираєтеся робити ремонт у моїй квартирі? А також – хто відремонтує дах і горище з розбитим вікном?..»
Далі виникло щось на зразок телесеріалу під умовною назвою «Я йому пишу, а він мені не відповідає».
3 серпня 2015 р.:
«Це моє четверте звернення до Вас. У комітеті з прав людини мені підтвердили, що не тільки стежити за всім тим, що знаходиться на горищі, під’їзді чи в підвалі, обов’язок житловокомунальної контори, а й утримувати усе це в робочому стані. У нас же дах, як решето, протікає, горище з розбитим вікном – і все це над моєю квартирою…»
10 серпня:
«Порахуйте – це моя п’ята заява. Я у домі № 2 по Мостовій проживаю з 1971 року, але з таким нахабством від начальника ЖКГ зустрілася вперше…».
17 серпня:
«Це моє уже 6те звернення. Я щомісяця плачу квартплату і плачу гіркими сльозами, уявляючи, що мене чекає зимою. Так от, оплачую вчасно, але не отримую навзамін ніяких послуг. Адже зараз навіть у дворі нашого дому ніхто не підмітає. У зв’язку з цим у мене, крім попередніх запитань, появилося ще два нових: за що дерете з нас, жильців, гроші та за що особисто Ви одержуєте, не сумніваюся, кругленьку зарплату?..»
7 вересня:
«…Все більше розумію, що прийдеться самій робити ремонт. Тому хочу попередити: витрати, які понесу, я поверну за рахунок квартплати. Тобто з сьогоднішнього дня перестаю сплачувати її».
21 вересня:
«Восьме моє звернення викликане тим, що всю вину за те, що сталося у моїй квартирі, Ви звалюєте на сніг, якого випало забагато. Якщо це жарт, то не вдалий. Виходить, кожен рік, коли випадатиме багато снігу, заливатиме мою квартиру, а Ви майже, як у тій пісні, що «нічого не бачу, нічого не чую, нічого нікому не зроблю»?»
Нарешті останнє на даний час послання Г.О. Полтеєвої від 12 жовтня:
«Шановний тов. Бухало В.В., а також інженер технічновиробничого відділу тов.
Терещенко Є.І.! З проханням відремонтувати дах нашого будинку №2 та горище і особливо його вікно я звертаюся до Вас з 2011 року, а Ви і зблизька не бачите, у якому воно загрозливому стані. За цю бездіяльність та за стягування плати за ненадані послуги настав час відповідати за усією строгістю законів!»
І замість епілогу. Дуже схоже на те, що на цьому сага в листах та заявах бідолашної бабуні до неприступної контори «Роги і копита»… даруйте, до комунального підприємства «Житлове господарство Кіровського району» не кінчиться. Бо зовсім схоже на те, що підприємство проводить експеримент з загартування витривалості 74річної Ганни Олександрівни.
Перетворюючи її житлове помешкання на лабораторію – постійнодіючий взимку холодний душ. У нас, на відміну від Ганни Полтеєвої, тільки одне виникає тепер запитання: невже у Дніпропетровську, крім четвертої влади у даному разі в особі газети «Лица», немає ніякої виконавчої, яка б влаштувала добрячий холодний душ для неприступного бастіону КП «Житлове господарство Кіровського району»?
Ще ж мусимо застерегти, що синоптики прогнозують дуже сніжну зиму,
котра наближається уже зі швидкістю снігової кулі з гори, як вода у помешкання Полтеєвої з горища.
З приводу…
Зрозуміле занепокоєння серед наших літніх віком читачів досі викликає Постанова Кабміну України від 4 червня 2015 р. за №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян». Постанова, яку краще було б назвати «Про ненадання пільг…».
Тому й отримала резонанс історія, яка трапилася з Олександрою Таркіною – публікація «За межами правового поля» у номері від 4 листопада. Управління праці та соціального захисту населення міської ради поспішило зауважити жінці, що не воно і не його підрозділи у районах винні у тому, що таким, як вона, пільги прийшлося відміняти.
Для повноти ясності повідомляємо: реалізація прав на отримання досі існуючих для окремих категорій громадян пільг з оплати за користування житлом та комунальних послуг залежить від середньомісячного сукупного доходу осіб, у яких на ці пільги донедавна було право. Якщо у вас дохід вищий від мінімально передбаченого в Україні на даний час (вищий від величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу),
то ви й позбавляєтеся права на жадані послабки. Ще залишається уточнити, що це не тільки дякуючи Кабінету Міністрів з його Постановою.
Кабмін Постанову прийняв на виконання Закону України від 28.12.2014 р. за №76VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України». Як не важко збагнути, Закону, який загодя схвалили народні депутати у Верховній Раді. Так що усім і їм від дітей війни, ветеранів праці, чорнобильців і так далі відповідні «честь» і «хвала»! Щоб і їм жити на доходи, які сьогодні перевищують суми, при котрих пільги геть!
P.S. Правозахисницька приймальня газети «Лица» чекає на тих, хто зазнає всіляких утисків, переслідувань та кривд, потерпає від бездіяльності чи й знущань судів, органів правопорядку та органів влади. Приймальня працює на вул. Ленінградській, 57, кімн. 10 щовівторка і щочетверга, з 12:00 до 16:00. Тел.: 788-91-70.
Микола Омеляненко
