Вісім років вона незмінна ведуча телепрограми «Фолькmusіc» на Першому Національному каналі українського телебачення. У перекладі з англійської фолькмузика — музика, заснована на фольклорі, тобто на народній творчості. Оксана Пекун запрошує у свою передачу як співочі колективи, так й окремих виконавців, аби тільки пісня йшла від душі й запала в душу слухачам. Учасниками улюбленої передачі були й аматорські колективи Дніпропетровщини. На прохання читачів «Зорі» ми поспілкувалися з народною артисткою України Оксаною Пекун.
Прослухавши пісню, можу сказати, з якої вона місцевості
— Пані Оксано! Читачі нашої газети хочуть більше знати про вас, чарівну ведучу улюбленої народної програми.
— Про народну програму це справді так. Олігархи — теж народ, але вони не живуть у селах, а саме мешканці сільської місцевості, на щастя, зберегли народну українську пісню, її переспівує молоде покоління. А мета нашої програми — популяризація автентичної музики, насамперед серед молоді. У кожному випуску перед глядачами Першого Національного телеканалу постають як професійні, так і аматорські колективи з різних куточків нашої країни.
Вони нерідко представляють на розсуд аудиторії власні варіації відомих музичних творів або й оригінальні пісні з елементами українського автентичного стилю.
— Ваші пошуки народних пісень схожі на зусилля археологів — віднайти, зберегти для майбутніх поколінь.
— Упродовж восьми років ефірів телепередачі ми побували в усіх регіонах нашої країни, багато чого довелося прослухати, відібрати зпоміж усього неповторне, автентичне, притаманне суто тій місцевості, де проводили записи. Я, наприклад, можу слухати пісню і сказати, звідки вона узята, з якої місцевості.
— Чимало зйомок програми проводилося на Дніпропетровщині. Де саме ви побували та з якими враженнями поверталися у Київ?
— Були у ваших краях не раз. Не так давно на Синельниківщині. А кілька років тому наша знімальна група працювала в Новомосковському районі, Широківському, Апостолівському. Звичайно ж, були ми у славетній Петриківці.
Щодо вражень, то мене особисто приємно дивує Кривий Ріг. Здавалося б, чисто промислове місто, а як там ставляться до народної пісні! Місцеве керівництво взагалі багато уваги приділяє розвитку культури,
тому там багато талановитої молоді. На території Кривого Рогу функціонують понад 100 закладів культури та мистецтва, рішенням міської ради проводяться мистецькі заходи, підтримуються обдаровані діти та молодь.
На Першому каналі Українського телебачення було презентовано у програмі «Фолькmusic» кращі колективи Кривого Рогу. Вокальний ансамбль «Криниченька» запросили на зйомки у новорічній церемонії нагородження, яке торік відбулося у Києві. Гостями програми були ваші чудові колективи «Злагода» з села Тихий Став Широківського району, «Чорнобривець» з Апостолівського, «Заспів» — Новомосковського. Так що є у ваших краях чудові пісні, виконавці. Й усі ми разом плетемо наш чарівний український пісенний віночок.
— Ви й самі чудово співаєте. Хто пише вам пісні?
— Мої автори — поетеса, моя подруга Олена Лайко та композитораранжувальник Олег Макаревич.
— Глядачі називають вас щирою, довірливою, готовою перед кожним розкрити душу. Чи не оберталася така щиросердність проти вас?
— Коли я почула про себе плітки, якісь там вигадані історії, то просто наказала собі вибірково підходити до залучення у своє коло людей,
з якими можна спілкуватися відверто. Звичайно, прикро не бути самим собою. Я дуже відкрита людина, у спілкуванні, як правило, розкута.
Найважче було мамі чути про мене брудні плітки. Ми з нею дуже близькі. Доводилося її заспокоювати, а самій не звертати увагу на те, про що базікають за твоєю спиною. Але, знаєте, світ шоубізнесу дуже жорстокий.
Я приїхала до Києва з Тернополя. Там була зіркою, а у столиці своїм зіркам тісно. За місце під сонцем доводиться боротися. В мене, на щастя, сил на це вистачило. «Жовта» преса, на моє превелике задоволення, тепер мною не цікавиться і, відповідно, злі язики не смакують пліток про мене.
Як «виходила в люди»
— Вам пощастило мати поряд з собою сильне чоловіче плече. На початку кар’єри це багато значить. Але ж Володимир Коваленко, який став вашим чоловіком, спочатку не побачив у вас таланту.
— Не побачив. І всі 20 років, скільки живемо з ним разом, просить за це вибачення. А було це так. Я сама собі сказала, що настав час «виходити в люди». Тим більше, що у Львові мав відбутися фестиваль «Мелодія».
Головний організатор фестивалю — Володимир Коваленко.
Він був категорично проти моєї участі у фестивалі. Мовляв, хто така, ми її зовсім не знаємо. Але я відступати не звикла. Не пожалкувала навіть віддати організаторам конкурсу останній диск зі своїми піснями. Я виступила на фестивалі й там серйозно заявила про себе як про співачку. Отримала першу премію. Це був 1996 рік.
— Ви вибачили Володимирові ту недовіру?
— Куди було подітись! Я закохалася. Невдовзі після виступу на тому фестивалі мені довелося виступати в концерті на сцені Львівської опери. Там ми знов зустрілися з Володею і зрозуміли, що нам не хочеться розлучатися. До речі, він дуже творча людина. Я завжди прислухаюся до його порад. Свого часу Володимир працював головним редактором, згодом — директором Львівського телебачення, а потім і телекомпанії «Міст», яка й організувала фестиваль «Мелодія». Він прекрасно розуміється на тонкощах шоубізнесу. Зараз ми разом працюємо в телепроекті «Фолькmusіc», де Володимир Коваленко — і автор, і керівник проекту.
Про наполегливий характер
— Але якщо до чоловічого плеча додати ще й ваш наполегливий характер. Що то за історія була з матерією «по блату»?
— Й про це десь вичитали (сміється). Насправді ніякого блату не було. Дівчина, тобто я, горіла бажанням виступити на фестивалі, обрала для себе сценічний образ, потрібно було відповідне вбрання.
Моя мама добре шиє, але не було де купити десь там метрів п’ять чорного атласу. Я тоді пішла в Тернопільську обласну раду, попросила допомогти з тканиною. Мене відправили на базу. Я туди прийшла, у всіх були великі очі: чи й не за дефіцитом прийшла. Не парфуми французькі, ні килим бельгійський просить — шматок матеріалу, який зазвичай на підкладку для пальто використовували. Це зараз в мене шафу розпирає від суконь, а тоді…
Найдорожче — це любов і визнання людей
— Вашій співочій кар’єрі майже 25 років. Як вплинув на вас шоубізнес?
— Ті, хто мене знають, кажуть, що якою була, такою й лишилася. Вірус «зіркової хвороби» не зачепив мене. Але додалося впевненості у собі. Це буває тоді, коли людина знайшла себе у професії.
— Але ж за освітою ви вчителька музики.
— Ото ж і добре! Я постійно перебуваю серед людей, виникають такі ситуації, коли мої педагогічні навички стають у пригоді.
А чого в мені більше — телеведучої чи власне артистки, співачки — тут треба поміркувати. У всякому разі, без сцени я справді не можу жити.
— Вас так часто розігрували, що ви не повірили присвоєнню звання народної артистки України?
— Було таке. До Дня Незалежності у 2011 році проходила репетиція на Михайлівській площі. Я на сцені, чую зза куліс голос чоловіка: «Пекун, ти — народна». Доспівую пісню у якомусь тумані. Знаходжу чоловіка: «Повтори, що ти сказав!» Вже й не пам’ятаю, як прийшла до тями. Важко вірилося, бо це звання за останні два з половиною роки до того нікому не присвоювалося.
— І насамкінець, чи вважаєте ви себе щасливою жінкою?
— Дякувати Богові, в мене все прекрасно. Щаслива подружня доля, ще є мама, єдина й найкраща у світі матуся. Є дочка, яка не стала співачкою, але всетаки пішла первинною маминою стежкою — здобула вищу педагогічну освіту. Лідуся — філолог. У неї редакторська робота. Я люблю життя. Зачекайте… Зараз перелічу усі свої таланти — вмію плести на спицях, розшити сукню бісером, пошити щось на машинці. Вмію стригти. Роблю гарні зачіски й макіяжі.
Буває, усю редакцію пострижу. Воджу машину, захоплююсь футболом. Але найдорожче з того, чого я самотужки досягла, це — любов і визнання людей.
Валентина КОРДЮКОВА
Мамо
Із Києва чи Львова, Бордо чи Амстердама,
З доріг далеких і чужих порогів
Ми їдемо у місто, де нас чекає мама,
Ми завжди повертаємось додому.
Так часто не встигаєм сказати, що хотілось,
Бо час розлуки нас наздоганяє,
В тих зустрічах коротких ціле життя вмістилось,
В якому мама завжди нас чекає.
Приспів:
Будь здорова, мамо,
Будь щаслива, мамо,
Найвірніший і найкращий друг.
Не сумуй так, мамо,
Не тривожся, мамо,
Бо любов твоя рятує від розлук.
Ти завжди зрозумієш, підтримаєш, порадиш,
Які б нас не спіткали буревії,
Ти все на світі знаєш, ти серцем відчуваєш,
Що сповнене любові і надії.
Приспів.
Квіти в дарунок
Не знаю, як, чому, — не знаю,
Та, певно, випили до дна
Ми келих щастя і добра,
Що доля нам тоді дала,
Коли казали ми «Кохаю».
Любов проходить непомітно,
Як ранок переходить в день,
І залишається лишень
Холодний вечір без пісень,
І я кажу тобі так ніжно.
Приспів:
Квіти в дарунок на щастя, на щастя
Ти принесеш мені знов.
Гратись в кохання не вдасться, не вдасться,
Бо ми програєм любов.
Квіти в дарунок — прощання, прощання,
Зустріч, як ніч, промайне.
Я загадаю бажання, бажання,
Але воно не твоє.
Були щасливі ми з тобою.
Та все змінилось, зрозумій.
Мене не тішить образ твій,
І голос твій мені чужий,
Тому кажу тобі з журбою.
Приспів.
