У родині Стрельцових з Маломихайлівки усі діти оточені любов’ю та впевнені у майбутньому
Якби Андрію Стрельцову років 20—25 тому сказали, що він стане главою великої родини, багатодітним батьком, він би не повірив. Сьогодні разом з дружиною Тетяною вони виховують не тільки рідних сина й дочку, а й прийомних дітей, і вже не уявляють свого життя без цієї улюбленої непосидючої ватаги.
Потягнулася душа
— У 20 років я планував життя стандартно, — розповідає Андрій. — Одруження, дитина, максимум двоє. І спочатку все йшло, як задумав.
З Тетяною познайомилися в рідному Дніпропетровську. Він слюсарем працював, вона — кухарем, справили весілля. Країна переживала перші роки незалежності й економічної кризи, і Стрельцови вирішили з обласного центру виїхати в село, господарювати на землі, працювати на себе й матеріально ні від кого не залежати.
Улаштувалися в селі Маломихайлівка Покровського району, зайнялися одноосібним підсобним господарством. Зараз це вже ціла ферма — кілька корів, телята, сотня індиків, інша живність... Підростав син Денис, а потім і дочка Катюшка народилася.
У Дениса був шкільний друг Максим, і досить часто він став навідуватися до Стрельцових. Якось засидівся допізна й залишився ночувати.
На запитання про батьків, які, можливо, хвилюються, Максим відповів, що ніхто про нього вдома хвилюватися не стане. Згодом виявилося, що це не просто підлітковий конфлікт поколінь.
— Якось літнього ранку, десь о четвертій годині, — згадує Андрій, — я вийшов з дому корову доїти й на пасовище відправити, а на лавочці Максим сидить. Неблагополучні, як кажуть, у нього виявилися батьки. Отже, залишився він у нас. Ми йому до 1 вересня допомогли вдягнутися, зібратися. Звернулися в районну службу у справах дітей, а там сказали: або офіційно оформляйте опікунство над хлопчиком, або доведеться Максимові відправлятися у притулок.
Два місяці оформляли всі необхідні документи. Попутно з’ясувалося, що в Максима є молодший брат, Денис, вирішили їх не розлучати. До прийомних синів потягнулася душа.
Зараз Максимові 24 роки, він працює, живе окремо — односельчанка запропонувала доглянути за будинком, поки вона на заробітках за кордоном. Роботящий,
залюблений у техніку хлопець уже придбав власний автомобіль.
— Максим і Денис стали нам рідними, — говорить Андрій, — вони знають, що в них є родина, що вони потрібні, їх люблять, завжди допоможуть і підтримають. Цим і відрізняються сімейні форми виховання від інтернатних.
Коли дивишся, як Стрельцови ставляться до прийомних дітей, і якщо не знаєш, що вони прийомні, не віриш, що не рідні по крові.
Тезки Дениси вже студенти. Один буде інженером комп’ютерних технологій, другий закінчує технікум.
Стрельцови пройшли навчання як прийомні батьки, і їм у сім’ю віддали двох дітлахів із криворізького притулку. Прикипіли й до них серцем, а через півроку рідна мати дітей схаменулася, узялася за розум, і суд ухвалив повернути їй дітей.
Це морально підкосило Стрельцових. Від професійного «вигоряння» допомогли у Фонді священика з с. Волоське Андрія Пінчука («Зоря» не раз писала про отця Андрія і його діяльність. — Авт.), котрий постійно підтримує прийомних батьків і батьківвихователів ДБСТ.
— Запросили нас, — згадує А. Стрельцов, — розпитали, що сталося, на психологічному тренінгу допомогли зрозуміти,
що важливо думати і піклуватися про тих, хто є, хто поруч, хто має потребу в нашій любові, а не зациклюватися на спогадах про тих, кого втратили. У Фонді запропонували взяти із дніпропетровського притулку в родину брата й сестру. Так у нас з’явилися Свєта й Віталик.
Діти подарували повноту життя
Прийомні діти змінили світогляд Стрельцових, можна сказати, що відкрили очі на багато речей і подарували внутрішнє умиротворення, почуття, що життя проходить не марно. Діти гостро потребують батьківського тепла й упевненості в тому, що вони комусь потрібні, і у відповідь обдаровують такою любов’ю! Дітлахи, яким судилося потрапили в дитячий будинок, рано дорослішають і черствіють під вантажем проблем, які звалилися на них, адже за своє коротке життя їм часом доводиться переживати таке, що ми, дорослі, навіть уявити не можемо.
— Але вони соціально зрілі, — певний Андрій, — у родині вони легко розкривають всі свої таланти. Свєта в нас рукодільниця, а Віталик — відмінник, незважаючи на складну хворобу очей, через що дитині доводиться регулярно проходити лікування в офтальмологічній клініці й у санаторіях.
Стрельцови націлюють дітей на здобуття якісної освіти, на те, що навчання — головна їхня праця на сьогодні, що саме навчання відкриє перспективи цікавої роботи в майбутньому. Але, крім цього, потихеньку привчають дітей і до домашньої роботи. Дівчатка доять корів, доглядають телят, хлопчики з дитинства привчені до техніки.
Щороку їздили відпочивати — у Крим, у Карпати, на Азовське узбережжя. Тільки в останні роки батьки далеко дітей не відпускають.
— Неспокійно у країні, неспокійно на душі, — говорить Андрій. — Так що для безпеки дітей нехай вони краще поруч з нами канікули проводять.
Стрельцови вже не можуть уявити свого життя без своїх улюблених непосид. Іноді, буває, хочеться спокою, відпочити від усіх хоч деньок, але через годинупівтори домашня тиша стає нестерпною, і батьки починають хвилюватися й чекати, коли ж діточки прибіжать додому і знову наповнять оселю щастям і сміхом.
…Багато хто боїться брати в сім’ю сиріт лише тому, що мислять стереотипами. Вони вважають, що в дитячих будинках живуть тільки діти поганих батьків. Це не так. Навіть благополучна родина ніколи не застрахована від біди, а значить, будьяка дитина може одразу опинитися в притулку.
Безумовно, сучасні дитячі будинки забезпечують сиріт усім необхідним: їжею, одягом, книжками, гарними іграшками й іншими речами, ось тільки їм цього недостатньо. У душі кожного вихованця живе надія, що одного разу настане день і за ним хтось прийде й забере в нову сім’ю. Стрельцови здійснили цю надію чотирьох дітей.
{photo_gallery id=328|}
Людмила МАСЛОВА
с. Маломихайлівка,
Покровський район
