Ольга Пометун - відома на Дніпропетровщині волонтерка має великі проблеми зі здоров'ям, але попри це допомагає іншим. Через вроджену крихкість кісток, таких як вона називають "кришталевими" людьми. Утім, попри власні труднощі, від перших днів великої війни Ольга допомагає військовим та переселенцям, йдеться в ТСН. Ольга трошки більше метра заввишки і ходить за допомогою ходунків, але це їй не завадило допомагати десяткам переселенців. Головний ризик волонтерки - крихкі кістки: один необережний рух може обернутись для кришталевої жінки переломом. Ольга розповідає: через травму під час народження вона практично втратила можливість рости, а пізніше і самостійно ходити. “Я з 10 до майже 18 не ходила, було дуже багато переломів, це були майже ноги завжди і був час, коли вони навіть не зросталися ці переломи, я постійно сиділа в гіпсу”, - розповідає Ольга.
Вона навчилася не лише заново ходити: отримала водійські права і навіть - попливла. Готувалась до участі в параолімпійських іграх. “Коли мене побачили лікарі з збірної, коли мені вже потрібно було давати акредитацію,
вони побачили, як я не лежу на воді і вони кажуть, що ти взагалі не можеш плавати, як ти поплила, я кажу, ну якось 4 роки плаваю”, - пригадує волонткерка. Коли ж почалась війна і минув перший шок, Ольга з головою поринула у волонтерську діяльність. “Ми допомагали військовим, ми евакуювали дітей, приймали людей, які їхали транзитом повз нас з Маріуполя, з Харкова”, - каже Ольга. Навколо себе Ольга об’єднала команду з переселенців і разом допомагають тим, хто втратив домівку і тоннами відправляють допомогу на передову. На подяку військові з підручних матеріалів збудували для Ольги імпровізований обігрів, аби не мерзла у холодному складі, і ще передають і сувеніри з фронту. “Ракетна система ураган, прапор, підписаний хлопцями з Кремінної. Наші волонтери місцеві, вони кажуть, як у Пометун є ракета, вона ж дівчинка, нащо їй ракета”, - сміється Ольга.
До її складу часто йдуть понад сотня переселенців за харчами, одягом, засобами гігієни. Допомагає Ользі подруга Валерія - вона приїхала з Харкова. “Вона дуже приємна людина з нею хочеться спілкуватися щодня. Якщо десь погано на душі, я їй телефоную, ми розмовляємо”, - розповідає Валерія.Своїм духом боротьби Ольга заряджає і інших. На запитання, звідки бере сили забувати про свої негаразди і керувати великим гуманітарним хабом, відповідає просто: “Я - українка”.Читайте також:Мешканець Вінниччини засмутився, що його не взяли до війська, тож почав виказувати підтримку ЗСУ в своєрідний спосіб"1984" Орвела, історія і класика: якими книжками відволікалися українці від війниНа Рівненщині не припиняють військовий вишкіл місцевих, хоча вже не чекають на наступ із Білорусі
