Катерині Мироненко та Марії Білей з села Олександрівка ще немає й 18 років. Переважну частину свого життя дівчата професійно займаються тхеквондо і вже встигли завоювати чимало нагород на всеукраїнських та європейських чемпіонатах. Цього року у квітні в італійському муніципалітеті Єзоло відбувся чемпіонат Європи з Таеквон-До ITF 2023, на якому Катерина здобула три золотих і одну бронзову медаль і стала абсолютною чемпіонкою Європи, а Марія виборола золото, срібло і бронзу та стала чемпіонкою Європи. В ексклюзивному інтерв’ю «Слобожанському Віснику» юні спортсменкирозповіли про перші складнощі на змаганнях, як дотримуються спортивного режиму та чому вважають тренерку Анастасію Кравець своїм другом. Захоплення і сумніви Коли і з чого почалося ваше захоплення тхеквондо? Чому вирішили займатися цим видом спорту професійно? Марія:Коли мала 7 років, приїхала на тренування разом зі своїм молодшим братом. Думала, якщо мені сподобається, також почну займатися. Так і сталося. Анастасія Сергіївна (тренерка Анастасія Кравець – примітка) запросила мене на наступне тренування.
Я почала займатися, мені добре вдавалося… Звісно, були і переломні моменти, коли хотілося все покинути, коли здавалося, вже немає сил продовжувати. Але завдяки підтримці і настановам тренерки вдалося подолати сумніви та продовжити тренування. Дуже вдячна їй за моральну підтримку!Катерина: – Я займалася в багатьох секціях: балет, фортепіано, легка атлетика. Одного разу, коли тато забирав мене з музичної школи, побачила як тренуються спортсмени тхеквондо і свою майбутню тренерку. Сказала татові (чемпіону Європи і світу з кікбоксингу – примітка), що хочу бути серед цих людей у такому ж класному кімоно. З цього все і почалося (усміхається).Складнощі і перемоги Якою була ваша перша перемога? Пам’ятаєте свої відчуття у той момент?М. Перший турнір пригадати не можу, бо, напевно, це було ще 2016 року. Проте першою пам’ятною перемогою стала перемога на моїй першій дорослій Україні в категорії 11-13 років. Там здобула золото, після чого почала проходити відбір до складу української збірної. К. – Мені було 8 років. Це були змагання у Запоріжжі, на яких мала два спаринги.
Було трохи лячно, але завдяки порадам тренерки та підтримці рідних все вдалося якнайкраще, і я повернулася додому з першим золотом. Перші складнощі на змаганнях. Якими вони були?М. – Брак досвіду.Спершу на українських турнірах серед дорослих в мене не було потрібного рівня підготовки. Тоді як інші діти мали більше спортивного досвіду, краще відповідали рівню своєї вікової категорії. Було непросто змагатися з ними. К. – Напевно, це тулі (комплекси вправ, що складаються з основних атакуючих та захисних дій, що виконуються в логічно обґрунтованій послідовності – примітка– один із формальних видів програми. Одного разу дуже засмутилася, навіть плакала, коли через них не вийшло вийти на медаль. Наша збірна і бігмак Що було найбільш пам’ятним під час чемпіонату Європи в Італії?М. – Окрім отримання титулу чемпіонки Європи та італійського бігмака найкраще, що було на змаганнях, – це відчуття єднання з командою. Неможливо передати словами, на скільки сильні емоції охоплювали, коли ми всі гуртом вболівали за наших спортсменів, друзів, підтримували і надихали один одного.
К. – Чимало всього. Зокрема, і склад команд, і збірна України, і результат, якого вона досягнула, – стала другою серед 33 країн.Також запам’яталися мої спаринги, загалом п’ять, кожен з яких я непогано відпрацювала (усміхаєтьсяСпорт вимагає дисциплінованості, відповідальності і правильного режиму. Чи складно дотримуватися такого «дорослого» графіку? К. – Коли займаєшсянетривалий час, дійсно, можуть виникати складнощі з розпорядком і дисципліною. Проте, коли присвятила спорту вже 8 років, таких проблем не виникає. Ти просто розставляєш пріоритети й йдеш до мети. У мене 7-8 тренувань на тиждень, інколи й більше. Я звикла все встигати і поєднувати навчання і спорт, а також присвячувати час буденним справам. Дружні стосунки і заповітні мрії Як оцінюєте роль вашої тренерки у становленні вас як професійних спортсменок?М. – Анастасія Сергіївна – не просто наша тренерка. Вона наш друг. Коли мене щось турбує, завжди можу зателефонувати їй та просто поспілкуватися. Такі довірливі стосунки дуже позитивно впливають і на тренування, і професійне зростання. К. – Тренерка відіграє в моєму житті вагому роль.
Для мене важливі батьки і Анастасія Сергіївна. Я знаю, вона завжди мене підтримає, відповість на питання. Тренерка для мене приклад сильної незалежної жінки. Хочеться віддавати їй стільки ж, скільки вона віддає нам під час тренувань. Про що мрієте, якщо говорити про спортивні досягнення? М. – Наступний крок – підкорити чемпіонат світу (усміхається). Зараз це найзаповітніша мрія. К. – Хочу взяти чемпіонат світу і отримати звання «Майстер міжнародного класу». Коли досягаю однієї мети, ставлю перед собою вищу планку. І не планую зупинятися. Портрет МаріїДата народження – 07.04.2006 рікМісце народження – м. Дніпро Хобі – спорт У тхеквондо понад 9 років Останнє найсильніше приємне враження – перемога у вирішальному поєдинку на чемпіонаті Європи з тхеквондо ITF 2023 навіть із травмованим пальцем, завдяки чому команда вийшла в фінал Останнє розчарування – упереджене суддівство виступів на чемпіонаті Улюблена страва – бігмакУлюблений колір – блакитний Портрет КатериниДата народження – 17.10.2007 рікМісце народження – м. Дніпро Хобі – тхеквондо У професійному спорті 8 років На кого рівняється – на тренерку, батьків Останнє найсильніше приємне враження – перемога на чемпіонаті Європи Останнє розчарування – травма, що могла завадити взяти участь у чемпіонаті Європи Улюблена страва – авокадо та яєчня Улюблений колір – рожевий, білий
