У минулі вихідні, 8−9 липня, у Дніпрі пройшла фотовиставка War: Моя війна у фото. Подія цікава тим, що фотографії в ній були зняті на звичайний «робочий» телефон під час виконання бойових завдань.
Ольга Орєхова
Ілля Федосов, автор фотографій, демобілізувався пару тижнів тому через стан здоров’я. На виставку його вмовили друзі. Коли знайшли місце — то почав готуватися. Весь час Ілля вів соцмережі та викладав свої світлини зі служби. За словами бійця, фотографія була його хоббі до війни, а під час бойових дій — психологічною розрядкою.
Не маючи професійного досвіду в армії, 26-річний Ілля разом зі своїм батьком та хрещеним сестри, вступили до лав добровольців територіальної оборони. Це сталося 24 лютого, в перший день повномасштабного вторгнення Росії. Спогади перебувань на позиціях та завданнях з побратимами, закарбувалися на все життя в пам’ять та на чорнобілих світлинах. З усіх зроблених за термін служби фото Ілля відібрав 48 різних фотографій, про які він з легкістю розказував відвідувачам.
«На цьому фото — мій командир, позивний „Зима“. Це ми виїхали з позицій з Донецької області.
Цей стілець там стояв ще до нас. І кожен міг на ньому присісти. Таке собі місце усамітнення», — розказує Ілля. «Це палатка, де ми п'ємо чаї та спілкуємося на цікаві теми. На фото — Хазар, мій побратим, який загинув під Бахмутом на початку цього року. Він був дуже доброю і сміливою людиною. В нього були золоті руки — бо міг полагодити автомобіль серед лісу практично нічого не маючи з інструментів. Таких як він — одиниці», — каже Ілля. На світлині ще підписані імена всіх побратимів, яких вже не стало за часи спільної служби.
На інших фото можна побачити як бригада відпрацьовує маневри на позиціях, собаку, який живе біля їдальні на полігоні, «авторську» польову кухню. Ми бачимо апетитну яєчню з ковбасою на пательні. Ілля розказує за неї так: «У нас була ковбаса з „НЗ“, яка не мала смаку, та буржуйка. Ми придбали пательню та зробили такий смачний омлет». Так хлопцям хотілось якось урізноманітнитись звичайну польову кухню. Ще у них була невелика палатка, яку називали АТБ, де зберігалися мівіна, консерви та інше — все, що хотілося, можна було взяти з собою в дорогу.
«А це ми робимо марш кидки по лісу. Мій бронежилет важив до 9 кг. Три магазини до 3 кг, каска до 3 кг, автомат до 2−3 кг», — каже за фото автор. Разом рахуємо — до 18 кг на бійці. Медику, каже Ілля, ще важче, бо в нього є додатковий рюкзак.
Увагу експозиції привертає фото з портретом Леніна у вітальні, в якого заклеєне обличчя папірцем з написом ERROR 404 (на сленгу IT — означає Помилка. Сторінку не знайдено). Це власне творчість самого Іллі: «Я мав час та натхнення. Коли ми приїхали в покинутий будинок в Запорізькій області, то там кинувся в очі портрет Леніна. Поруч ще стояв портрет Януковича, на столі - листівки З 23 лютим. Все зрозуміло з власником». Ілля каже, що навіть поприбивав потім в будинку — після вибухів всі вікна винесло і валялось повсюди розкидане скло.
Найбільш важкими та небезпечними моментами Ілля назвав перебування на фронті в Донецькій області. По хлопцям тоді росіяни «працювали» 10 днів поспіль — як починався «робочий день» о 7 00 — 8 00 і до вечора. На ніч — «відпочинок». Так щодня. В хід, каже Ілля, пускали все — міномети,
гради, танки та інше. По ЗСУ ще відпрацьовували авіаударами.
За час служби Ілля встиг побувати на різних позиціях Донецької та Запорізької областей та на лінії фронту. «Я не знаю, як треба тренуватися, щоб був такий досвід та готовність. Але можу сказати, що до цього дуже швидко звикаєш. Ти бачиш людей по духу, з якими багато спільного. Тому нам було легко, я навіть не замислювався над труднощами. Ми робили спільну справу», — каже боєць.
Для Іллі це була перша публічна виставка в житті. Місцем події стала затишна фотостудія Сергія Дубільєра в центральній частині міста і викликала інтерес у дніпрян. Для гостей були передбачені «сувеніри» з фронту — використані гільзи та стояла скринька для донатів вже наступної виставки. В своєму фейсбук Ілля Федосов вже залишив відгук: «Я не сподівався прийняти декілька десятків відвідувачів. Але у першу годину прийшли 25 відвідувачів, трохи згодом — 50, а через невеликий відтинок — 100. Усього гостями виставки стали декілька сотень відвідувачів. Ще одним з факторів, що вразив мене став зворотній зв’язок — спілкування, підтримка, бесіди, щирий інтерес і залученість до теми. Все це свідчить про природнє єднання українців довкола головної мети — перемоги над ворогом. Сподіваюся, що виставка War: моя війна у фото додала нових емоцій, нових думок, а ще й можливо і нових відповідей на складні питання сьогодення».
