На Покровському напрямку п'ятеро чернівецьких гвардійців 173 дні тримали оборону. "Сармат", "Кіт", "Приход", "Док" та "Краб" – позивні бійці 24 полку імені гетьмана Петра Сагайдачного. Вони в оточенні зуміли стримати натиск російських військ. Разом з кількома побратимами вони передавали цінну інформацію та і ліквідували близько двох рот російських окупантів.Про це 2 березня на сайті написала Національна гвардія України.
Колишній вчитель географії – лейтенант Юрій Чубрей з позивним Сармат, потрапив на позицію разом із солдатом, який в цивільному житті виготовляв пам’ятники, Олександром Микицелом на псевдо Кіт.
На сусідній позиції працювали їхні побратими: колишній будівельник та автомайстер, а нині молодший сержант Олександр Іпатенко з позивним "Приход", та фельдшер, який 16 років працював у відділенні реанімації, сержант Ярослав Руснак "Док". Неподалік від них весь час був молодший сержант Олександр Світлий з позивним "Краб".
"Кожен день ми відбивали атаки піхоти противника, ховались від дронів і мінометних обстрілів. Двічі нас намагались взяти в полон, але ми успішно відбились.
Нас врятувало лише Боже чудо і молитва. Інакше як пояснити, коли дрони залітали у бліндаж чи скиди падали під ноги і не вибухали. І таких чудес було багато", – згадує гвардієць на псевдо Сармат.
"Першу добу пройшли й зупинилися на ночівлю. На кожній позиції зупинялися, аби видихнути – дрони не давали йти. По "зеленці" можна було рухатися, але чуєш дрон – падаєш між дерев чи кущів на 2-3 хвилини. Пролетів – встаєш і йдеш далі. І так дві з половиною доби до бліндажа", – розповідає Кіт.За даними НГУ, російські війська регулярно намагалися прорватися під прикриттям артилерії, мінометів та бронетехніки. Гвардійці знищили з десяток мотоциклів противника і безліч піхотинців.
"Спочатку нас було на позиціях – по троє-четверо, це з суміжниками. Потім позиції почали зміщуватись, об' єднуватись. В арсеналі мали автомати, кулемет і ручний гранатомет: з ними і працювали", – каже Приход.
Були моменти, кажуть нацгвардійці, коли відкривати вогонь через нерівність сил було надто небезпечно.
"Тоді бійці мусили залягти – щоб не розкрити себе. Гвардійці продовжували працювати,
попри критичний брак провізії, голод, спрагу та все щільніше оточення", — йдеться у публікації НГУ.
За даними Нацгвардії, для побратимів основним завданням було відслідковувати рух військ РФ та захищати позицію.
"Доповідали, куди йшли російські бійці, слідкували за дронами. Інколи доводилося приховано вражати їх, щоб вони не дісталися нас", – згадує Приход.В НГУ розповіли, що виживання потребувало суворої економії води та їжі: 50 грамів води на день, підігрів на залізних кухлях або саморобних вогнищах, дрібні порції їжі.
"Інколи провізії настільки бракувало, що останній умовний шматок хліба ділили на трьох. Крихти на вагу золота, бо ніколи не було відомо, коли прилетить наступний дрон. Одну посилку знайшли за 80 метрів – дуже пощастило. Якби не знайшли, ще 3-4 дні голодні сиділи", – пригадує Кіт.Як розповіли в НГУ, згодом російські військові виявили позицію Сармата, Кота та їхнього побратима з суміжного підрозділу. Почався черговий штурм. Їх бомбили з 6 ранку і до самого вечора. А потім піхота намагалася вчергове штурмувати їхні укріплення. Військових РФ відігнали українські дрони.
Тоді гвардійці вирішили змінити позицію.
Потім, коли був туман, розповідають в НГУ, бійці перемістились до покинутого підвалу в селі, де вони переховувалися ще два з половиною місяці. Далі вийшли з позиції та спустились в село також Приход і Док. Знайти вільне укриття.
"Як ми протримались стільки місяців? Просто тихенько сиділи. Вони заходили до нас у двір, навіть у хату до нас три рази заходили. Але не розуміли, хто ми – приймали нас за своїх, спілкувалися і йшли далі. Ми просто говорили з ними російською", – розповів Приход. Якось прийшов до нас один якийсь їхній командир – ми до нього говорили російською, увійшли в довіру. Він розказував про свої позиції, де вони базуються, багато деталей, це була дуже корисна інформація, яку ми передавали своїм. Згодом він прийшов вже з групою 5-10 росіян, хотіли нас забрати до себе на позицію" – розповідає Док.Сармат був поранений, і жодна з трьох евакуаційних груп, які до них направляли, не могла дійти. І російські дрони зникли через погоду, тоді розпочали операцію з відходу.
"Ми були тривалий час в оперативному оточенні.
Тут російські війська ходять, тут – наші, вперемішку. Кругом були вороги. Але ми вийшли. Значить, кільце не було щільне. Ми 5 кілометрів ішли по відкритій місцевості. Як на долоні у ворога. Але через вітер, певне, вони не запускали дрони по нас. А потім ще десятки кілометрів пішки ми добирались до евакуаційної точки", – пригадує Сармат.
Іншій групі довелося відпрацювати ще довше – 173 дні. Село намагалися утримувати – у центрі ще перебували побратими з іншого підрозділу, підкріплення в тилу військ РФ з трьох гвардійців забезпечувало фланг.
За словами гвардійців, згодом кільце замкнулося, і на сім кілометрів вони залишились у повному оточенні. Щодня військ РФ накопичувалося все більше.
"Ми вже виходили замасковані під росіян. Іншого виходу не було. Усі наші були попереджені, що буде йти група – це наші, не чіпати. Дорогою ми натрапили на розтяжку, та дивом ніхто не отримав серйозних травм", – розказує Док.В НГУ розповіли, що дорогою українських військових чекала засідка росіян. Їхні провідники загинули, але гвардійці відбили напад російських окупантів.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
