Донецьк

Василь Шкляр: Книжкові фестивалі треба було проводити на Донбасі

18 бер•Вголос

На Львівщині побував відомий український письменник Василь Шкляр. Він відвідав районний Миколаїв, де уже дев’ятий раз проходить Книжкова толока. У розмові з письменником ми з’ясували, навіщо потрібно проводити такі фестивалі, як Миколаївська толока та що він думає про включення його творів до шкільної програми, щоб вони стали обов’язковими для прочитання школярами. Окрім того, письменник розповів, чи планує у своїх майбутніх творах описати українське воєнне сьогодення, а також про те, над чим зараз працює.

Пане Василю, чи Ви уперше на Миколаївській толоці? Чи потрібні такі книжкові фестивалі в Україні?

Я вже вдруге на Миколаївській толоці. Дуже знаменно є те, що іноді книжковою культурною столицею стає невелике місто, зокрема, Миколаїв. Це те, про що ми не дбали раніше.

Такі книжкові фестивалі треба було проводити на Донеччині, на Донбасі. Такі містечка, як Артемівськ чи той таки Слов’янськ, їх готові були приймати ще тоді. А Миколаїв – сьогодні це уже симпатія багатьох письменників.

Ми сюди приїхали з різних наших країв – і зі Сходу, і з Києва, і з Волині, і Закарпаття.

З великим захопленням послухав слова свого давнього товариша Мирослава Мариновича, його надзвичайно цікаву лекцію про митрополита Андрея Шептицького.

Ми знаємо, що Ваші книжки купують та читають із захопленням. А як Ви ставитеся до того, щоб Ваші твори були обов’язковими у шкільній програми і щоб їх читали школярі?

Якщо чесно, то я ніколи над цим не замислювався. Знаю, що деякі вчителі і без шкільної програми включають до читання мої книжки. Одна вчителька розповідала, що останній із моїх творів – «Марусю» вони читають усім класом десять хвилин на кожному уроці.

На мою думку, вчителі літератури повинні мати більше волі у виборі художніх творів для позакласного читання.

Головними героями Ваших романів стають  справжні воїни,  видатні  українці. Чи бачите ви серед сучасних українців  таких героїв?

Раніше мене часто запитували, чи бачу я серед наших сучасників таких людей, як Чорний Ворон. Я відповідав, що – ні, але вони незабаром з’являться. Так і сталося, я їх побачив уже на Майдані. Таких воїнів ми бачимо сьогодні на сході України.

Від них я не чув жодного слова нарікання.

Це ті мовчазні бійці, які мало говорять, у них тільки очі горять. Декотрих із них я знаю давно. Це ті юнаки, котрі підходили до мене у Кривому Розі ще п’ять років тому і просили показати, де вмерти за Україну. Потім я їх зустрів на Майдані.

Україну будуватимуть такі люди, які зараз воюють на сході – ідейні, щирі, націоналісти. Ті люди, які працюють волонтерами і щодня звозять з усіх куточків нашої держави допомогу бійцям. Ті люди, які навіть не виходячи з дому, допомагають військовим – хто приготуванням їжі, хто теплим одягом, хто грошима, словом – хто чим. І таких людей стає все більше.

Чи ви  плануєте писати про нинішні події, які зараз відбуваються на сході України?

Ні, я не борзописець, щоб писати по гарячих слідах. Пишу переважно історичні романи. Поки що у своїй історичній хронології доходжу до Української Повстанської Армії.

Що ж до того, що відбувається сьогодні, то ми цю драму бачимо в прямому ефірі, спостерігаємо по телебаченню. Жодна творча фантазія не може того перевершити, і не повинна з тим конкурувати.

Ми сьогодні повинні на документальному рівні зафіксувати все, що відбувається, кожне ім’я, кожну подію, щоб ніщо не залишилося поза нашою увагою. А мине час, усе це переосмислиться, і з’являться, безперечно, романи, художні твори, художні фільми про теперішні події, про теперішню війну. Небесна Сотня, наші герої – заслуговують на твори, писані золотими літерами.

Над яким твором Ви зараз працюєте і коли ми його побачимо?

Назву, якби навіть і мав, я би ще зараз і не сказав. Ще завчасно говорити, треба спочатку завершити. Я ж пишу повільно. Працюю, але ще не намалювалося нічого такого, про що б я говорив з упевненістю. Дозвольте мені забобонно помовчати.

Розмовляла Ганна Врублевська, , спеціально для «Вголосу»

Читайте ще