Богдан Тицький - лідер громадської організації Чорний Комітет. На початку січня активісти майже всім складом виїхали в незмінну гарячу точку - Піски, і сформували свій рій у батальйоні ОУН Миколи Коханівського.
Про успіхи команди "чоркомівців" на лінії вогню Богдан розповів у бліц-інтерв'ю для ІНФОРМАТОРа.
- Щиро кажучи, ми вирушили на фронт, щоб знищувати покидьків, які заважають нам жити. Наголошу, що ми не воюємо за Порошенка і його владу. Стоїмо не стільки за державу, як за країну.
- Питання не в тому, хто зараз при владі, а в тому, що в Україну прийшов окупант, який має нахабство ставитися до нас як до неповноцінних. Дозволити таке публічне приниження ми не можемо. Саме завдяки тому, що українці воюють, і воюють добре, Росія не завдала нам такої ганьби - якою б могутньою вона не була. Попри анексію Криму, війна на Донбасі - славетна сторінка української історії.
- Поділ на тих, хто намагється долучитися до боротьби на Сході, і тих, хто сидить розніжений в барах, показує, хто вирішуватиме долю цієї країни найближчим часом. Той, хто ризикує своїм життям заради творення історії,
засадничо має більше прав.
- Майбутнє в руках небайдужих - і тих, хто стоїть на фронті, і тих, хто діє в тилу. В той же час, навіть серед військових дуже багато інертних громадян.
- Український олігархат сьогодні намагається нажитися на війні. Той самий Ахметов втратив частину східних активів, але нікуди не дівся. Я впевнений: він і зараз легко домувляється з окупаційною владою на Донбасі. Половина Києва - його приватна власність. Кінцева мета української революції - це знищення олігархічної системи.
- Я дуже сумніваюсь, що вирішення конфлікту на Сході стане і останьою краплею революції. Після настання миру нас чекають нові протести. Уже зараз ми повинні тиснути на тих чиновників і управлінців, які безпосередньо причетні до свавілля в Україні. Продовження революції на даний момент - це формування структури небайдужих, які будуть перманентно стежити за поплічниками старого режиму і старих методів.
- У Пісках Чорний Комітет складав групу чисельністю в кількадесят чоловік. Ройовим був активіст Євген Строкань, позивний "Хірург" - він набув широкого воєнного досвіду ще в "Айдарі".
Я виконував роль своєрідного політрука. Наші бійці працювали і із ЗУ, і з РПГ та АГС.
- На окраїні Пісків ми знайшли списану, посічену осколками зенітну установку. Вирішили її полагодити, відтягнули о себе в гараж. Морочилися із "зушкою" довго, але врешті - маємо ексклюзивну чоркомівську ЗУ. Це один з найефективніших примірників зброї в Пісках. До того ж, бачити, як від залпу "зушки" злітає в повітря твоя ціль - надзвичайно приємне й красиве явище.
- Перемир'я у нас почалося і закінчилося з атаки російської артилерії.
- Цікаво, що більшість із бійців рою ЧорКому - громадські активісти та політв'язні. Ті самі Володимир Никоненко, Михайло Стрижка, Євген Ярошик... У поведінці таких людей відразу помічаєш більш доросле мислення. Крім того, допомагає інстинкт вуличного активіста - це і навички самозбереження, і більш стійка психіка. Коли кілька років живеш під страхом переслідувань і репресій, перебувати на фронті не так страшно.
Анна Андрашко
для ІНФОРМАТОРа