Часів Яр розташовано за 12 км від Бахмута. В місті немає води, газу, а де-не-де й світла. Проте, у населеному пункті досі живуть люди. Про це повідомляє Ukrainian Witness. Життя у прифронтовому місті Російські окупаційні війська щосили намагаються взяти Бахмут. За 12 кілометрів від нього страждає від ворожих обстрілів і готується до оборони Часів Яр. Росіяни гатять по місту з трьох боків. Прифронтовий населений пункт не має води, газу, а більша частина - ще й без електрики. До війни у місті жило 14 тисяч людей. Зараз на вулицях - лише поодинокі жителі. Журналісти Ukrainian Witness дізналися: Чому місцеві не евакуюються, а залишаються в місті та скільки серед них - “ждунів” російської армії. Волонтери привозять у прифронтовий Часів Яр видачу гуманітарну допомогу, роздають воду. Віктор мав власний магазин здорового харчування. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну почав волонтерити - доставляв людям в “гарячих точках” гуманітарку. Волонтер ВікторАвтор: Ukrainian Witness "Я хочу бути корисним державі. І я розумію, що існує велика прірва між заходом і сходом України,
а таким чином ця рана лікується. Її штучно робили, А ми мусимо в таких умовах її лікувати", – переконує Віктор. Місцеві жителі отримують гуманітарну допомогу і охоче розповідають про своє життя. "Як бачите, Часів Яр ще не захопили рαшиcτи-фαшиcτи. Тому ми маємо змогу отримувати гуманітарну допомогу", – розповідає один з них. Інший каже: "Мій будинок зруйновано. Російський снаряд прилетів туди, коли я вийшов з собакою на прогулянку, встиг зайти за кут. Зараз живу з мамою". Чоловік розповів, що народився у Часовому Яру та 16 років працював тут на екскаваторі. Попри ворожі обстріли, виїжджати звідси не хоче, нібито, не може залишити літню жінку наодинці: "Вона кричить що не поїде, а навіть якщо я вирішу їхати – я ж її не залишу саму". Іша одна місцева жителька - Алла - проживає з сином. Жінка скаржиться, що важко жити без води, газу й опалення. Шибки повилітали під час обстрілів. Місцева жителька АллаАвтор: Ukrainian Witness "У мене старим простирадлом закрито вікно. Поки був газ, було тепло", – зізнається жінка. Втім, попри обстіли й холоднечу евакуюватися з міста не хоче.
Люба 45 років працювала в Часовому Яру машиністкою крану на вогнеупорному комбінаті. Жінка вперто відмовляється виїжджати, посилаючись на безгрошів’я. "Виїхати в нас немає грошей. І кому ми там треба?" – наголошує вона. Одна з жінок переконана: місто обстрілюють через те, що ЗСУ стоять поруч. Між нею і журналістом виникла суперечка: - Я знаю все, я знаю де вони стоять… - Ну, військові мають же десь стояти і обороняти місто - Та нєхєр мене так оборонять! Інша старенька переконана, що треба було “давно зробити мир” - тоді люди б не гинули. Однак, хто розпочав цю війну не каже: “Бог їх знає, хто напав. Чи Росія, чи хто… Хто зна: хто винуватий, хто правий”. Попри складну ситуацію в Часовому Яру є Пункт Незламності. Тут щодня розпалюють буржуйку та приймають відвідувачів. Усіх. І “ждунів”, і тих, хто вірить у Перемогу ЗСУ. 16 березня жителям Торецької громади віком 60+ видають гуманітарку. Що можна отримати
