Під час російсько-української війни трапляються історії, порівняно з якими героїчні голлівудські блокбастери здаються лише блідою тінню справжнього героїзму. Одну із таких історій розповів боєць "Азову" з позивним "Схід".
В інтерв’ю youtube-каналу "PRESSING" хлопець розказав, як став частиною родини "Азову", де його застала звістка про початок війни, як потрапив на "Азовсталь" і як йому вдалося вибратися звідти живим.
Як став "азовцем"Олександр, – так звати бійця – в народився і виріс у Луганську. У 2014 році він брав участь в проукраїнських мітингах у місті, але після того, як ним почали цікавитися російські спецслужби, хлопцю довелося виїхати.
Після того, як юнак дізнався, що двоє його друзів, які були членами "Азову", сам вирішив долучитися до цього підрозділу і боротися з окупантами.
На початку 2015 року Олександр подав свою заявку, щоб потрапити у полк "Азов", пройшов базовий двотижневий кмб (курс молодого бійця) і так опинився в полку.
У 2020 році хлопець вирішив повернутися до цивільного життя і поселився у Києві. Але життя у столиці йому не сподобалося:
перспектива чекати все життя від зарплати до зарплати його не дуже приваблювала, тож вирішив знайти для себе якусь незвичайну і цікаву роботу. Маючи немалий бойовий досвід, Олександр влаштувався охоронцем від сомалійських піратів на цивільних суднах.
Дізнався про війну за тисячі кілометрів від УкраїниУ відкритому морі зі зв’язком є проблеми. Тож про початок повномасштабного вторгнення росії в Україну чоловік зміг дізнатися лише 26 лютого 2022 року. Інтернет був дуже поганий, Олександр міг лише читати текстові повідомлення від друзів, фото не вантажилися. Тоді він зв’язався з керівником своєї компанії супутниковим телефоном, повідомив, що розриває контракт і вимагає повернути його в Україну.
"Я ніколи б не пробачив собі, якби не взяв участь у війні за Україну, а залишився десь закордоном у безпеці, коли мої друзі проявляють неабиякий героїзм заради свободи", - пояснює боєць своє рішення покинути прибуткову роботу і поринути у пекло війни.
Операція з перекидання на "Азовсталь" гелікоптеромНа початку повномасштабного вторгнення в Україні була страшенна нестача одягу і амуніції для військових.
Українці розкупили все навіть у найближчих країнах Європи. Потрапити у свою квартиру в Ірпені Сашко не зміг – місто тоді було окуповане росіянами. Тож, коли випала нагода потрапити на "Азовсталь", довелося летіти у звичайних цивільних штанах у куртці. Але у бронежилеті і касці, з автоматом і радянським підсумком на 4 магазини.
"Перед операцією нам сказали: ви летите в Маріуполь і вас доставлять кращі пілоти країни. Я спочатку скептично поставився до цієї інформації, думав, що це просто, щоб нас заспокоїти. Але, коли ми злетіли, я зрозумів, що це дійсно найкращі пілоти", – розповідає військовий про спецоперацію з відправки військових гелікоптерами через окуповану територію.
Шлях був розділений так званою точкою неповернення: якби вертоліт збили до цієї точки, треба було повернутися на територію, підконтрольну Україні; якщо ж вертоліт збили б після точки неповернення – потрібно було самостійно прориватися в Маріуполь і з’єднуватися зі своїми частинами.
"Коли ми вже наближалися до території заводу "Азовсталь", всі кричали і раділи. Це була така атмосфера радості – ми зрозуміли,
що майже долетіли і перемогли, і цю маленьку пригоду пройшли успішно… Але потрібно було ще з честю пройти бої в Маріуполі".
"Схід" згадує, що, коли летів у Маріуполь, розумів, що скоріш за все загине там, але був радий від того, що буде там разом зі своїми братами-"азовцями".
Насправді, загинути він міг ще у перший день у Маріуполі.
Стратегія виживання в МаріуполіБійців, які прилетіли на гелікоптері, розкидали на різні ділянки фронту і потім вони майже не перетиналися. "Схід" і кілька інших бійців отримали завдання пробратися до однієї будівлі у центрі міста, але вона виявилася вже зайнятою ворогом. По дорозі військові потрапили у засідку і під кулеметний обстріл і Олександр отримав поранення руки.
"Рикошетом куля зачепила пальці на руці. Вся моя рукавичка була в крові. Я подумав, що пальці відірвало, але вони просто залишилися в рукавичці... Потім я з зрозумів, що поранення не серйозне, просто крові багато", - розповідає боєць.
Коли керівник групи з позивним "Архі" трохи відійшов, щоб оцінити ситуацію, йому в голову поцілив снайпер. Решта бійців залишилися без зв’язку і карти,
їм довелося відійти трохи назад.
"В одному із будинків ми знайшли українських військових і залишилися з ними до ночі. Вночі змогли забрати тіло "Архі" і радіостанцію і зв’язалися з командуванням. Отримали наказ залишатися з тими хлопцями і тримати оборону Університету".
Згодом ця група опинилася в оточенні і командир вирішив не йти на прорив і здатися у полон. Морально-психологічний став бійців був дуже подавлений.
"Я кажу, ми всією групою не вийдемо, потрібно розділятися по 2-3 людини. Вони цього не захотіли робити і вирішили здатися у полон, бо краще життя, ніж смерть. Один хлопець, звичайний строковик, погодився йти хі мною на прорив", - згадує "Схід".
У них не було ніякого зв’язку. Вдень доводилося ховатися у якихось розвалинах і підвалах, пересуватися могли лише вночі. Пересуватися безшумно було майже неможливо – кругом було побите скло і якесь залізо.
"Все на кожному кроці хрустить і шумить. Нас почув ворог, голосно кривнув "Стой, кто идет?" я відповів "Свои, россия". Він відповів "Ждите, сейчас подойдем разберемся". Тоді я перевів зброю на режим автоматичної стрільби.
Як тільки я помітив силует – розрядив у нього магазин. Ми одразу відійшли від того місця і дворами змогли втекти".
Розповідаючи про свою стратегію нічних пересувань, Олександр відзначив, що період з 1 по 3 годину ночі – найнезручніший для людської активності, в цей час увага знижується, тому вони намагалися рухатися саме тоді, щоб був менший ризик натрапити на ворога. Одно разу бійці опинилися на відстані всього 1,5 метри від ворога, але, на щастя, їх не помітили.
"В один з днів ми зустріли двох жінок. Вони дам дали води і поїсти, розуміючи, що українці… Це фактично була єдина вода і їжа за весь цей час".
Через три дні, хоч і виснажені, вони змогли з’єднатися зі своїми. Строковика вже почали вважати зниклим безвісти і навіть сповістили про це його маму.
"Мене побачив командир частини 3057 Денис Шлега, сьогодні він Герой України, потиснув руку і подякував за те, що "вивів строковика". Я відповів, що не виводив його, а ми вдвох вийшли як команда".
Про героїв і не лише на "Азовсталі"Багато військових, які пройшли через "Азовсталь", кажуть, що далеко не всіх там можна називати героями.
"Схід" з цим погоджується. Він розповідає, що багато людей ховалися в бункерах, шукали собі якісь виправдання, щоб не йти обороняти позиції.
"Вони так намагалися, напевно, продовжити своє життя… Коли казали "у нас втрати, потрібні люди", деякі шукали відмовки, кудись відходили і відмовлялися йти в оборону".
[social type="instagram" url="https://www.instagram.com/p/CsAq4oAIeVV/"]
Більшу частину боїв за Маріуполь сам Олександр воював як піхотинець на передній лінії. Однак в останні тижні йому дали завдання зайнятися забезпеченням підрозділів.
"Весь день ми ходили по всьому заводу, тягали боєприпаси з одного місця в інше. Відкопували їжу з розбитого авіацією складу. Потім носили це на передові позиції. І в один момент був наказ від командира – принести останні 6 снарядів для СПГ, це було найважче із озброєння, що у нас залишалося. Це було 15 травня", - згадує боєць.
Після цього було рішення про те, що потрібно зберегти життя військових.
"Я чомусь думав, що ми тут усі помремо. Або все ж нам дадуть команду йти на прорив. Але командуванням було ухвалене інше рішення.
З чим я погоджуюсь, це було розумне рішення. Тому що в нас була дуже і дуже велика кількість поранених. І для того, щоб врятувати в першу чергу тяжкопораненим життя, довелося, напевно, йти на цей крок", – заявив військовослужбовець.
Сам Олександр вирішив виконати наказ зберегти життя трохи іншим способом.
Свій спосіб зберегти життяБоєць попросив свого командира не подавати його у списки для росіян, тому військового віднесли до безвісти зниклих.
"Мені мій взвод потиснув руку, побажав успіху, щоб у мене все вийшло", – пригадує "Схід".
Олександр зазначив, що "Азовсталь" є великою територією, фактично містом у місті. На території комбінату "було багато непримітних місць, куди людина не захоче лізти".
"Ми знайшли там люки каналізаційні і знайшли хід убік. Розібрали його. Там було підземне приміщення метрів 3 углибину. І ми підготували матраци, ковдри, харчі, воду. Ми планували залишатися удвох з побратимом, але в останній момент він відмовився і вирішив виходити разом з усіма", – зазначив боєць. Цей друг вже понад рік залишається у полоні.
"Схід" переховувався у цьому приміщенні – заввишки 1,
2 м, довжиною 5 м і завширшки 2 м – тиждень. У темряві і тиші він обдумував різні сценарії виходу, вигадував різні варіанти, що буде казати, якщо потрапить у полон. Довго відшліфовував свої аргументи і шукав місця, на яких ворог може його розкрити. Єдина розвага протягом цього довгого тижня – було переправляти цукор на карамель.
"Коли я розробляв свою легенду, постійно ніби грав в шахи – за себе і потенційного фсбшника, який буде мене допитувати".
На сьомий день хлопець вже дуже погано себе почував, запаси їжі закінчувалися. Тому тоді ухвалив рішення виходити. Він переодягнувся у цивільний одяг, розібрав зброю і заховав її.
"Це була ніч. Я просто почав виходити. Ворог себе демаскував, бо палив вогнища на блокопостах, голосно розмовляв, світив ліхтарями, тому я бачив, де вони дислокуються. Шукав місця, де буду проходити. Йшов достатньо довго, бо мав прислухатися до місцевості, слухати, чи є поблизу ворог. Але я зміг успішно дійти до міста. Це було щастя, коли я побачив зелені дерева, відчув вітер. Це було відчуття перемоги. Але я занадто рано розслабився"
Після цього Олександру довелося пройти 200 км пішки в тилу ворога, стерти ноги до крові. Але він все ж зумів здобути собі свободу.
Як саме він долав цю відстань, "Схід" не розкрив в інтерв’ю, однак повідомив, що зараз пише книжку, у якій все опише.
Олександр залишився чинним військовослужбовцем, повернувся у стрій і продовжує захищати Україну. У складі 3-ї штурмової бригади в роті "Крила" він виконує завдання з повітряної розвідки, виявленням, коригуванням та знищенням ворожої бронетехніки.