Сирени, нічні пробудження та необхідність швидко переходити в безпечне місце можуть сильно лякати дітей. Психологи радять батькам не вимагати від них миттєво «взяти себе в руки», а допомогти повернути відчуття безпеки й передбачуваності.
Про це пише ZNAJ.UA.
Насамперед дорослому варто контролювати власну реакцію. Діти швидко помічають тривожну інтонацію, різкі рухи та метушню, тому спокійна поведінка батьків допомагає знизити напруження.
Під час тривоги краще говорити повільно та простими словами пояснювати, що відбувається. Знайомий алгоритм — узяти тривожну сумку, воду, необхідні речі та перейти в безпечне місце — створює для дитини відчуття порядку.
Не варто знецінювати страх словами «нічого страшного» або «не вигадуй». Краще визнати емоцію та дати зрозуміти, що дорослий поруч і знає, що робити.
Молодшим дітям часто допомагає фізичний контакт. Це можуть бути обійми, рука на плечі або можливість сидіти поруч із батьками.
Дитина може багато разів повторювати одне й те саме запитання про те, куди родина йде, коли закінчиться тривога чи чи буде гучно. Відповідати радять коротко та спокійно,
не перевантажуючи її подробицями.
Якщо точної відповіді немає, краще чесно сказати, що дорослі стежать за повідомленнями й повідомлять, коли можна буде повернутися. Вигадувати гарантії, яких неможливо дати, не варто.
В укритті корисно зберігати хоча б частину звичного ритму. Книжка, навушники, улюблена іграшка, олівці, настільна гра або спокійна музика допомагають переключити увагу.
Дошкільнятам можна доручити просте завдання, наприклад стежити за іграшкою або тримати поруч пляшку з водою. Так дитина отримує невелику дію, яку може контролювати сама.
Плач, дратівливість або злість під час сильного стресу можуть бути нормальною реакцією. Дитину не радять соромити за такі прояви або змушувати мовчати за будь-яку ціну.
Допомогти можуть прості вправи: кілька разів стиснути й розтиснути кулаки, потягнутися, повільно подихати або назвати п’ять предметів навколо. Такі дії допомагають повернути увагу до того, що відбувається тут і зараз.
Ще до початку тривоги варто домовитися про чіткі правила. Дитина має знати, куди йти, кого слухати, де лежать її речі та що робити, якщо тимчасово зникне зв’язок.
Зі школярами можна заздалегідь узгодити місце зустрічі та записати номери телефонів близьких. Такі домовленості краще подавати як звичайні правила безпеки, без залякування.
Окремо психологи радять обмежувати потік тривожних новин поруч із дитиною. Відео наслідків атак, емоційні розмови та постійне стеження за повідомленнями можуть додатково посилювати страх.
Після відбою бажано по можливості повертатися до звичних справ — їжі, гігієни, навчання, гри або сну. Це допомагає відновлювати відчуття нормального ритму.
Після сильного переляку дитина кілька днів може гірше спати, частіше шукати контакту з батьками або бути дратівливою. Якщо такі прояви довго не слабшають, з’являються повторні напади паніки, відмова від їжі, втрата інтересу до звичних занять або розмови про самоушкодження, дорослим радять звернутися до сімейного лікаря чи дитячого психолога.
