Дикі танці на граблях

Кожен, хоч трохи обізнаний із народними танцями, знає, що вони передають характер народу: за ними можна вивчати його традиції, побут, мораль, енергетику.

В українців, як і в інших народів, є чимало танців із шаблями. Це зрозуміло: всім доводилося воювати. Та інколи закрадається підозра, що деякі з цих танців трансформувалися з часом: шаблі вклали в руки танцюристів пізніше, з метою героїзації і танців, і народу. А в первісному варіанті були граблі.

Отож із танців їх, либонь, вилучили, а з національного характеру — ніяк: вони туди влипли, як муха в бурштин. Понад те: звичка перечіплятися, наступати і набивати граблями ґулі на лобах набула загрозливого характеру. Просто епідемія якась у державі. Чи, точніше, фестиваль. Танців на граблях.

Наразі фестивальний факел, очевидно, перебуває у Хмельницькому. Бо чим ще пояснити, що саме тут, у середньостатистичному обласному центрі України, минулого тижня буквально "стінка на стінку" пішли представники владних партій, "УДАРу" та "Свободи". Партій, які наразі фактично поділили владу в області і зобов'язані працювати пліч-о-пліч,

демонструючи єдність та взаєморозуміння. І пам'ятаючи при цьому якщо не всю гірку історію України, століттями позбавленої державності саме через розбрат, то бодай недавній болючий досвід "помаранчевої" команди, яка зазнала поразки і цим украй нашкодила країні через внутрішні чвари-свари-розкол.

У попередньому числі (№24 від 5 липня ц.р.) DТ.UA розповідало про конфлікт у Хмельницькому. 1 липня голова обласної державної адміністрації Леонід Прус пообіцяв ініціативній групі медиків і Ради хмельницького Майдану призначити директором департаменту охорони здоров'я майданівця, нейрохірурга з обласної лікарні Бориса Ткача. Власне, обіцяв давно. Та знов до ранку передумав. Укотре обдурена громада дала волю емоціям. Трохи пошарпаний Прус у розпореному піджаку ретирувався через вікно.

Ця кепська — для всіх сторін — історія, замість негайного залагодження, отримала інше продовження. Оскільки претендент на медичну галузь був "свободівцем", то "ударівці", за чиєю квотою Хмельниччину очолив Прус, побачили у конфлікті підступи "Свободи". І 3 липня прийшли вимагати відставки одного з її ставлеників в обласній владі — першого заступника голови облдержадміністрації Олександра Симчишина.

Прийшли з усім "джентльменським набором" попереднього дня: криком, матом, штурханням. Напередодні шибки облдержадміністрації деренчали переважно від жіночого вереску, а тепер її стіни розпирали чоловічі голоси. Бо "УДАР" на Хмельниччині, в кожному разі, його видима частина — партія переважно чоловіча.

Утім, "УДАР" на Хмельниччині взагалі важко назвати партією. Чимось на кшталт спортивного об'єднання чи фан-клубу Віталія Кличка — можна. Чи — організованою групою. Під що організованою? Раніше під Кличка, а з весни — під Пруса. Саме звезені з усієї області кремезні чолов'яги захищали його на хмельницькому Майдані від майданівців у день призначення, 15 березня. І вже тоді постала недовіра між представниками "Свободи" і "Батьківщини", яких серед майданівців була більшість, та "УДАРом". Активісти Майдану не розуміли, з якого дива партійна квота на крісло очільника Хмельниччини дісталася "УДАРу", який в області не брав ні числом, ні мережею — а виключно авторитетом Кличка. І чому він посадив у це крісло керівника насіннєвої інспекції Пруса, якого практично ніхто в області не знав.

І він теж нікого не знав. І області — в широкому значенні цього слова, тобто — людей, кадрів, проблем — не знав. Бо жив у райцентрі за майже півсотні кілометрів від обласного центру, Старокостянтинові. І, мабуть, був добре знайомий із головою обласної організації "УДАРу" Олександром Корнійчуком, який також із Старокостянтинова, також мало кому відомий в області і також мало кого в ній знає, крім, очевидно, Пруса.

З такої-от кадрової політики й виріс конфлікт. Далеко не єдиний, та найбільш резонансний. Від того, либонь, що наразі вже нардеп О. Корнійчук, військовий інженер за освітою, схоже, впроваджує в політичне життя області тактику танка. Недарма ж 2 роки перед походом у бізнес командував танковим взводом. Щоправда, перша атака — 15 березня — зупинилася біля ґанку облдержадміністрації. "Ударівцям" вистачило глузду не брати штурмом ще невідомий їм об'єкт, що наїжачився "самообороною". Розвідку ОДА вони провели на представленні свого висуванця: сесійна зала аж тріщала від плечистих соратників Пруса. Ну, а тепер, через неповних 4 місяці, подали могутній голос і самі партійці.

Гаразд, сталося що сталося. Та після цього партіям, які таким дивним чином "захищали своїх", годилося б проаналізувати власні дії і узгодити наступну спільну роботу своїх представників у владі. Ймовірно, з кадровими корективами.

Куди там. Обласні організації "УДАРу" та "Свободи" продовжили війну на теренах ввіреної їм Хмельниччини. Л.Прус, замість розв'язати ним же створений конфлікт і таким чином вичерпати його, натомість виступив із заявою про "замовну акцію місцевої організації ВО "Свобода". "Свобода" негайно відгукнулася: сам винен. Голова обласної ради "свободівець" Іван Гончар на зустрічі з Радою хмельницького Майдану відхрестився від будь-яких переговорів з "УДАРом": адже, за його словами, у кабінет до Симчишина прийшли ті ж тітушки з Кам'янця-Подільського, що били "свободівців" у Кам'янці, коли туди — ще за часів Януковича — приїжджала Ірина Фаріон.

Ну, це партії в нас такі, недосвідчені в державному будівництві. "Свобода" — партія вулиці, і її сила нерідко в буквальному значенні — в кулаках. А сила "УДАРу", як зрозуміло вже з назви, теж у кулаках: і лідера і,

як видно з хмельницьких подій, партійців. То чи ж дивно, що поняття "голова" у деяких їхніх представників асоціюється виключно з назвами посад, зайнятими ними після цієї зими.

Але ж є й інші органи, зобов'язані боронити державні інтереси та правопорядок. Скажімо, міліція, яка була присутня на зустрічі Пруса з громадою і мала б не допустити переходу словесної перепалки в рукоприкладство. Та вона звично зайняла освоєну ще з зими позицію невтручання, що й дозволило розгорітися пристрастям.

Зате після того, як партії вичерпали свої первісні засоби впливу, правоохоронці активізувались. Обласна прокуратура почала розслідувати бездіяльність міліціонерів. А вони — з десяток — уже через день після гарячої фази конфлікту, в суботу, прийшли з обшуком на квартиру активістки Євромайдану Ганни Литвинюк. Їй оголосили підозру у кримінальному провадженні за ч.3 ст. 296 ККУ (хуліганство). І того ж таки вечора о 20.20 суддя Хмельницького міськрайонного суду Андрій Місінкевич розпочав слухання у цій справі. Та, оскільки Ганна навіть не встигла ознайомитися з її матеріалами — допитом потерпілого та семи свідків,

— слухання перенесли на понеділок. Голова облради звернувся до суду з клопотанням узяти Ганну на поруки — як активну волонтерку руху із забезпечення всім необхідним наших військових в АТО.

У розшуку перебуває ще один "свободівець", який підняв руку (пардон, ногу) на голову ОДА, — Віктор Бурлик. Начальник обласної міліції О.Розізнаний запевнив медіа, що жодних політичних репресій немає, а винні своє отримають.

У неділю на Майдані Незалежності вперше після тривалої перерви зібралося народне віче. Його учасники вимагали від правоохоронців припинити переслідування майданівців, а від президента Порошенка — негайно звільнити Леоніда Пруса з посади голови Хмельницької облдержадміністрації. До цього з такою ж вимогою до очільників країни звернулися Рада Майдану та крайова організація Всеукраїнського лікарського товариства. Також Рада Майдану зініціювала "день влади" — щомісячні зустрічі громадськості з високопосадовцями.

А в понеділок близько сотні "свободівців" пікетували суд. Його охороняли мало не стільки ж "грифонівців" та міліціянтів. Ще з півтора десятка людей у мундирах були в цей час у судовій залі,

де слухалася справа грізної тендітної хуліганки. Литвинюк відпустили до 5 вересня під особисте зобов'язання. Голова обласної організації "Свободи", народний депутат Ігор Сабій сказав журналістам, що біля їхнього партійного офісу 4 дні нащось чергував міліцейський автомобіль. Не уточнив, щоправда, чи спілкувався він на цю тему з начальником облуправління МВС, якого начебто рекомендувала на посаду "Свобода": може, той прислав авто для охорони офісу? Він же сказав — жодних політичних репресій.

Політикою справді тут і не пахне. Ні у вчинках партійців, ні в діях правоохоронців і суддів. Перші роблять звичну справу — воюють із конкурентами, незважаючи на те, що це вже не "антинародний режим Януковича", а їхні політичні союзники (от уже справді — нащо вороги, коли маєш таких друзів). Другі теж роблять те, до чого звикли, — під прикриттям закону служать владі. І хоча при владі в країні сьогодні ніби ж усі три демократичні партії, та досвідчені стражі права точно визначилися з тим, яка з них насправді є партією влади: ближча до президента. А недосвідчені (якість керівних кадрів хмельницьких силовиків — це тема для окремої,

дуже важкої, розмови) нерідко просто вдають, що служать. Бо до високих обласних екс-посадовців із Партії регіонів ні в кого з них, схоже, немає претензій. Атож, святі були та божі, — і чому тільки повстав проти них народ?! Єдина вимучена за півроку справа — про "адміністративне порушення" в діях колишнього голови обласної ради Миколи Дерикота, який не повідомив раду про конфлікт інтересів, коли вона укладала договори і підписувала акти прийому-передачі майна з ТОВ "Ринок Будтранс-А", де засновником його син Дерикот Андрій, — завершилася пшиком: штраф аж у 500 грн, який "впаяв" йому міськрайонний суд, скасував суд апеляційний. І закрив справу.

На тлі останніх подій у місті й країні ні-ні та й зринає в пам'яті постать недавнього начальника управління СБУ в Хмельницькій області Віктора Крайтора, який, без сумніву, винен у загибелі двох і пораненнях ще двох хмельничан, але — діяв за статутом, був вірним присязі і — зі стратегічної точки зору — мав рацію, пояснюючи рішення застосувати зброю проти натовпу тим, що у разі заволодіння невідомими особами велетенським збройним арсеналом, розміщеним на території управління СБУ, смертей буде незрівнянно більше. Тобто — був професіоналом і захищав державу й народ.

Джерело: http://gazeta.dt.ua/ (http://gazeta.dt.ua/)