Віктор Бабюк загинув за Україну

Четвертого серпня до Чернівецького міжнародного аеропорту прибув літак із загиблими буковинськими військовими, солдатами Віктором Бабюком та Юрієм Чікалом із Сторожинеччини, які брали участь в антитерористичній операції на Сході, захищаючи Україну від терористів та окупантів. Прощання з воїнами спершу відбулося на території військової частини в Чернівцях. Виступаючи, обласний військовий комісар Віталій Чурай повідомив, що з початку військових дій в зоні АТО загинуло 17 буковинців, близько 50 поранених краян лікуються в госпіталях. Він висловив щирі співчуття родичам і близьким тих хлопців, які загинули. «Тут важко щось казати, бо горе батьків — безмежне. Але наші солдати захищають нашу державу». У середу Віктора Бабюка в його рідних Ошихлібах в останню путь прийшли провести тисячі людей — не тільки рідні, друзі, бойові побратими, однокласники, односельчани, а й ті, хто ніколи не знав його. І це не дивно — Кіцманщина ховала свого Героя, який поклав життя за Україну за честь, за волю, за народ. Микола Тимощук з семирічним онуком Романом приїхав з П’ядиківців,

щоб віддати шану Герою за його мужність: «Болить серце, що наша земля очищається від погані найкращими українськими синами, справді Героями України. Мені шістдесят і я готовий боронити рідну землю. Треба виховувати наших дітей, онуків захисниками». Важким було прощання біля рідної хати, разом з рідними ридало все село. Красивим, мужнім, молодим і завжди усміхненим — таким Віктор Бабюк запам’ятався при житті. Він жодної хвилини не вагався, отримавши повістку з військкомату, і одним з перших у березні, ніжно пригорнувши дружину, поцілувавши діточок, пішов захищати рідну землю. 24 квітня йому виповнилося тридцять років. Тільки б жити, кохати, любити і виховувати дітей, весняними ранками спішити на город, усміхатися сонцю. Йому ж судилося вмерти за Україну і стати Героєм. Овдовіла дружина, осиротіли діти, назавжди почорнів білий світ для хворої матері, батька. На чолі процесії йшли військові: попереду – хлопець із Прапором України із пов’язаною жалобною стрічкою, далі військовий з портретом, люди із вінками загиблому солдату. Після них – священик, церковний хор та військовий оркестр,

який час від часу грав похоронний марш. Квітами стелилася остання дорога Віктора Бабюка рідним селом. У місцевому храмі отець Степан відспівав молебень за душу новопреставленого українського солдата Віктора. Однокласники Катерина Сторощук, Іван Лупул згадували: «Вітя був дуже щирим, доброзичливим, ніколи нікого не ображав. Він був енергією нашого класу, душею компанії. З ним було просто і радісно. Це була чесна людина і патріот. Він загинув за тисячі кілометрів від рідної землі, але загинув за нас». — Дуже шкода, що гинуть такі молоді хлопці, цвіт української нації. Таку втрату час не лікує. Він був хорошим, працелюбним і дуже щирим, — розповіла перша вчителька Алла Гордійчук. «На таких простих сільських хлопцях тримається Україна. Він пішов в армію у гумових чоботах, бо не мав інших, і загинув як Герой», — додає крізь сльози колишній житель села Микола Семененко. Народний депутат України Олександр Фищук сказав: «Сьогодні Україна прощається з одним з найкращих її синів, який віддав найцінніше — своє життя за свободу і територіальну цілісність української держави.

Саме завдяки таким хлопцям, як Віктор, в України є майбутнє. В наших серцях вічно горітиме свіча пам’яті про нього». Сільський голова Тарас Канюк висловив щире співчуття родині і запевнив, що Ошихліби завжди пишатимуться тим, що в селі виріс український Герой, який загинув за щасливе майбутнє своїх дітей, односельчан і всієї України. Ми це пам’ятатимемо завжди, бо Герої не вмирають! Під час прощального слова бойовий побратим майор Олександр Пашкевич наголосив: «Війна забирає кращих. І хлопці, які загинули під час виконання бойового завдання на Сході України, сповна виконали свій військовий обов’язок і віддали в ім’я Вітчизни найцінніше, що є в людини — своє життя. Віктор був справжнім бойовим другом, товаришем, патріотом, мужнім воїном, який не зрадив, а поклав своє молоде життя на вівтар служіння Україні». Військовослужбовці востаннє для солдата віддали військовий салют, а в небі несподівано з’явилися лелеки. Душа Віктора приєдналася до побратимів Небесної сотні. Герої не вмирають… Галина СКУЛЕБА.