Харків

«Купʼянськ — це дорога в один бік»: волонтер про евакуацію з міста, яке намагається захопити Росія

19 лис•Ґвара медіа

Олександр Гуменюк — волонтер та засновник пошуково-рятувального загону «Троянда на руці», який займається евакуацією людей з деокупованих територій та зони бойових дій.

Ґвара поговорила з Олександром про евакуацію в Харківській області, зокрема з Купʼянського напрямку, де ведуться одні з найінтенсивніших боїв. А також про гуманітарну ситуацію в Купʼянську, зустрічі цивільних із російськими військовими та загрозу FPV-дронів — детальніше читайте в інтервʼю.

Публікуємо скорочену версію розмови — повне інтерв’ю можна подивитися у відео.

Евакуація у Харківській областіЗ яких районів та громад Харківщини ви проводите евакуацію зараз? Що у вас у пріоритеті?

По Харківщині зараз найгарячіші точки — це Куп'янщина, Богодухівський район і Борівська громада. Звідти надходить найбільше заявок. Значно менше їх із Золочівської громади та Дергачівського району.

Також працюємо на Донеччині, у Сумській області, а в Дніпропетровській області допомагаємо з евакуацією у телефонному режимі.

Яка зараз ситуація з евакуацією на Харківщині?

У Золочівській та Дергачівській громадах ситуація більш-менш контрольована,

заявки активно виконуються. А от на Куп'янщині дуже важко. Через постійні атаки FPV-дронів та велику кількість ДРГ ми не можемо потрапити до Куп'янська.

Кожна місія там доволі складна. Доводиться телефоном виводити людей пішки, залучати місцевих жителів з автівками, які, ризикуючи життям, допомагають своїм односельцям. Також допомагають військові.

Купʼянський напрямокМожеш детальніше розповісти про Куп'янський напрямок?

Куп'янський напрямок — це, можна сказати, історія жахів. За останні три-чотири тижні список важких випадків постійно поповнюється.

Ось нещодавно чоловік із матір'ю перебували в Куп'янську на Південному. По них вдарили — мати загинула, чоловікові відірвало руку. Ми не могли дістати його звідти цілу добу. Дякуємо Олексію, місцевому жителю, який часто допомагає. Він, ризикуючи життям, все ж таки вивіз цього чоловіка, але той, на жаль, помер у лікарні.

Є історії про жінку, яка поховала у городі свого чоловіка. Вони повернулися з евакуації, вирішили залишитися на рідній землі, і, на жаль, чоловік загинув...

Таких історій багато. Це важко — і морально,

і фізично.

Річка Оскіл, що ділить Куп'янський район, значно ускладнює евакуацію. Чи евакуюються люди з лівого берега?

Так, але це стосується людей, які фізично можуть пересуватися пішки — вони виходять самі.

А от з літніми та маломобільними людьми величезна проблема. Вивезти їх звідти майже неможливо.

Переправи постійно обстрілюють по кілька разів на день, тому пересування по них — це дорога в один бік.

КупʼянськЯка зараз гуманітарна ситуація в Купʼянську?

Гуманітарна ситуація там, безумовно, важка. Продуктові набори активно привозили весь час після деокупації до початку цього наступу, тому в багатьох людей є запаси їжі.

Але зі свіжим хлібом та питною водою — проблеми. Ті, хто не зробив запасів, перебувають у дуже важкому становищі

Що розповідають місцеві?

Що страшно, що люди бачать багато загиблих. Майже не залишилось цілих будівель, а переховуватися стає все важче.

Хоча, звісно, це залежить від конкретного населеного пункту. Наприклад, Ківшарівка постійно під обстрілами, як і Куп'янськ-Вузловий. Там уже тотальний контроль FPV-дронами.

Щодо ДРГ не маю точної інформації,

але підозрюю, що вони теж можуть там бути.

Як люди знаходять ваші контакти? Яка там ситуація зі зв'язком?

Зв'язку в Куп'янську майже немає. Це стосується всіх населених пунктів біля лінії бойового зіткнення або на самій лінії. Зв'язку там немає, але є висоти, до яких ще добиває сигнал. Деякі люди, які фізично можуть це робити, виходять на такі точки та зв'язуються.

Чи були якісь історії евакуйованих за останній час, які запам'яталися?

Цікава історія якраз з того боку Осколу — з Ківшарівки.

Є два брати: старший був у Харкові, молодший залишався в Ківшарівці. Старший, незважаючи ні на що, добрався туди, і вони вдвох пішки виходили звідти. Для мене це доволі героїчна історія.

Інші ж зазвичай трагічні та важкі.

Російські ДРГЧи траплялися вам евакуйовані, які зустрічалися з російськими військовими? Що вони вам розповідали?

Різні історії. Ось нещодавно наші волонтери вивозили чоловіка, і він розповів, що потрапив у руки російської ДРГ, коли пересувався Куп'янськом. Вони були зовсім неадекватні, видно, під якимись препаратами. Катували його, катували ще подружжя, яке теж потрапило в полон.

Один із них [російський військовий — ред. був більш-менш адекватний, казав їм: «Що ви робите?». На що мав відповідь: «Почекай, до тебе черга дійде». Коли вони вийшли зі стану сп'яніння, цей військовий їх відпустив. Так ми й дізналися про цю історію. Зараз шукаємо цього чоловіка, щоб поспілкуватися з ним, дізнатися більше деталей та передати інформацію поліції.

Майже кожен евакуйований із Куп'янська бачив російських військових.

Під час однієї з останніх евакуацій, десь тиждень тому, вивозили чоловіка. Він каже: «Ні, я нікого не бачив». Ми дуже здивувалися. Але там же багато дронів — і наших, і ворожих. Російські військові теж переховуються, їх важко побачити, вони пересуваються дуже обережно.

FPV-дрониЧерез які причини у вас немає можливості евакуювати людей?

Безпека. Куп'янськ — це дорога в один бік. Інших причин немає: якщо ми можемо туди доїхати й живими повернутися разом із людьми, ми обов'язково це робимо.

Які основні проблеми під час евакуації?

Величезна кількість FPV-дронів та дальність, на яку вони почали залітати. Зараз це вже не десятикілометрова зона,

як було кілька місяців тому. Вже за 15-20 км від лінії бойового зіткнення можна зустріти ворожі FPV-дрони та потрапити під обстріл.

Чи були ситуації, коли доводилося уникати FPV-дронів або тікати від них?

Так, постійно. Десь місяць тому я перевернувся на автівці, коли тікав від FPV-дрона.

За два місяці до цього ми були останньою волонтерською командою, яку пускали в Куп'янськ на неброньованих автівках — тоді ще можна було заїхати. FPV-дрон атакував наші два екіпажі, вдарив між ними. Слава Богу, все добре закінчилося.

Постійно доводиться переховуватися, ховатися, коли бачимо дрони в додатку [прилад, що перехоплює сигнали FPV-дронів, — ред Дякую виробникам, які придумали такі програми — принаймні ми можемо розуміти, що небезпека поряд, і встигаємо сховатися.

Що ви робите, якщо перебуваєте на відкритій ділянці та бачите російський FPV-дрон?

Якщо бачимо в додатку, що він десь поряд із тими локаціями, де ми знаходимося, якнайшвидше тікаємо до місць, де можна сховатися.

Швидкість і вміння ховатися — це два наших основних інструменти.

Як евакуйовані реагують на дрони?

Деякі евакуйовані кажуть:

«Та то наш, нічого страшного». Один такий дрон якраз і атакував нас. Вони придумують собі, що дрони відрізняються по кольорах чи ще якось.

Деякі евакуйовані просто звикли — живуть у своїх будинках, над ними літають дрони, зазвичай не атакують. Якщо людина біля свого будинку, вона звикає до цього.

Але коли вони вже в дорозі та бачать, що дрони літають поряд або женуться за нами, — ось тоді дійсно лякаються і розуміють всю небезпеку.

Чому люди залишаються?Чому деякі жителі прифронтових міст не евакуюються, попри стрілецькі бої, присутність російських ДРГ тощо?

Деякі люди бояться залишитися нікому не потрібними.

Все життя ти жив у своєму будинку, мав город чи роботу поряд, жив незалежно. А тут у тебе забирають дім, забирають можливість існувати, і ти в підвішеному стані надієшся на державу, на волонтерів, на людей.

А чи допоможуть вони — дізнаєшся, тільки коли виїдеш.

Багато люди виїжджали в більш-менш спокійний час та мали можливість повернутися. Вони могли качати права: щось не подобається — плювали й виїжджали назад. Коли поверталися, розповідали страшні історії:

ми нікому не потрібні, нам ніхто не допомагає. І люди в це вірять.

Насправді це не так. Так, допомога не покриває все необхідне для комфортного життя. Але найнеобхідніше люди отримують.

Інша категорія — маломобільні. Це важка історія. Вони заперті у своєму маленькому світі розміром з кімнату чи будинок. Навіть не розуміють, що навколо коїться.

Виїжджати принципово не хочуть, бо дуже бояться опинитися нікому не потрібними. Чекають до останнього.

А їхні родичі, які їх доглядають, не можуть поїхати, бо не можуть їх покинути. Це справжня трагедія. Коли розмовляєш — вони плачуть, ми плачемо, але люди відмовляються. А силоміць ми не можемо їх забирати.

Є люди, які дуже люблять тварин. Вони збирають з усієї вулиці покинутих тварин і не можуть їх знову залишити. Для мене це найболісніший момент.

Літніх людей закликають [виїжджати, — ред. але вони придумали собі, що будуть тягарем для своїх родин. Я з ними в корені не згоден. Якби мій батько опинився в такій зоні — я б собі місця не знайшов, жодної спокійної хвилини не мав би. Про це їм краще замислитися.

Є й ті, хто Росію чекає. Насправді їх невеликий відсоток, але вони є.

Інтервʼюер: Микита Кузнецов

Читайте також

The post «Купʼянськ — це дорога в один бік»: волонтер про евакуацію з міста, яке намагається захопити Росія appeared first on Ґвара Медіа.

Троянда, Громада, Кача, атака, Дія

Читайте ще