Харків

Втрати Харківщини у березні 2026 року: згадуємо загиблих захисників поіменно

У березні 2026 року стало відомо про загибель українських захисників з Харківщини. Про смерть військовослужбовців офіційно повідомили громади чи університети. Список не є вичерпним.21-річний Микита Бродецький загинув 24 лютого поблизу Сергіївки Покровського району Донецької області, виконуючи бойове завдання, повідомили у Богодухівській міськраді.

"Микита навчався у Богодухівському ліцеї №1. Його мрія про військовий однострій народилася ще в дитинстві, надихаючись прикладом рідного дядька. Від бабусі та дідуся він змалечку вбирав у себе найголовніші цінності: чесність, відповідальність та безмежну відданість рідному дому. Коли почалася повномасштабна війна, рідні, намагаючись вберегти юнака, прагнули, щоб він залишився з мамою, у Польщі. Але серце Микити було тут, в Україні", — йдеться у повідомленні.

Аби якнайшвидше потрапити на фронт, Микита екстерном закінчив Полтавське училище зв’язку. Його бойовий шлях був коротким, але героїчним. За мужність, виявлену під час Курської операції, яку він пройшов від початку, воїн був нагороджений вищою відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України "Золотий Хрест".

Перед своїм останнім боєм захисник подзвонив рідним, розповіли у міськраді.

Бабусі обіцяв скоро повернутися... І він повернувся додому, але, на жаль, "на щиті". Мама, бабуся, кохана дівчина, з якою мріяв пов'язати своє життя, уся велика родина, знайомі, побратими не могли стримати сліз… Він віддав життя, виконуючи бойове завдання, до останнього подиху залишаючись вірним своїй присязі та своїй родині.41-річний Денис Харченко загинув 24 лютого 2026 року біля населеного пункту Колона-Межова Синельниківського району на Дніпропетровщині, повідомили в Малинівській громаді.

Денис Харченко із позивним "Саід" вперше долучився до війська у 2014 році — тоді захисник воював у складі 92-ї ОМБр. Після демобілізації він повернувся до цивільного життя, а в перший день повномасштабного вторгнення РФ, 24 лютого 2022 року, знову пішов на фронт.

До 2024 року військовий служив у силах ТрО, а згодом перевівся до підрозділу "Вовки Да Вінчі" та брав участь у боях на Покровському напрямку. Денис Харченко був водієм-електриком екіпажу БпЛА та мав звання молодшого сержанта.

Андрій Діваков із Лозової загинув 14 жовтня 2024 року біля Цукуриного Покровського району Донецької області під час відбиття російського штурму,

повідомили в Лозівській міськраді.

Захисник долучився до 151-ї ОМБр у серпні 2024 року. Він був командиром бойової машини й командиром першого механізованого відділення.

У цивільному житті Андрій Діваков працював водієм у Лозівському водоканалі.

"Він був людиною праці й мав справжні «золоті руки». Усе, за що б не брався Андрій, спорилося, а його серце належало простим життєвим радощам — тихій риболовлі та автомобілям, якими він захоплювався з юності. Колеги знали його як надійного професіонала та вірного товариша", — мовиться в повідомленні.

У захисника залишилася дружина, батьки та брат.

49-річний Олексій Олійник із села Шляхового помер 28 лютого 2026 року внаслідок поранень, яких захисник зазнав на фронті 17 лютого, повідомили у Валківській міськраді.

Олексія Олійника мобілізували у квітні 2025 року. Він служив на Вовчанському напрямку й був на передовій чотири місяці. Захисник мав позивні "Депутат" і " Сова".

У цивільному житті Олексій Олійник працював трактористом і будівельником.

"Він був справжнім господарем — умів полагодити все: від електрики й сантехніки до меблів та автомобілів.

Любив землю, рослини, працю, щиро радів родинному затишку. Він умів жити на повну: любив подорожувати з родиною Україною, відвідувати святі місця, слухати музику, співати, жартувати. Був душею компанії, щедрим, добрим, відкритим до людей", — йдеться у повідомленні.

У захисника залишилася дружина Надія й донька Тетяна.

26-річний Анатолій Ситник загинув 24 лютого 2026 року, повідомили у пресслужбі Ізюмської МВА.

"Він віддав своє життя за свободу й незалежність України, залишившись вірним військовій присязі та українському народові до останнього подиху", — йдеться у повідомленні.

Старший лейтенант Олег Тимоха загинув 6 грудня 2025 року в районі Лимана Краматорського району Донецької області під час виконання бойового завдання, повідомили в Пісочинській громаді. Захиснику було 42 роки.

"Олег Тимоха народився 1 лютого 1983 року. Коли росіяни прийшли на нашу землю, він не залишився осторонь, обравши шлях воїна та командира. Очолюючи другий стрілецький взвод п'ятої стрілецької роти другого батальйону 120 ОБрТрО, він був прикладом для своїх побратимів, їхньою опорою та авторитетом",

— йдеться у повідомленні.

Солдат Сергій Лисенко загинув 18 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу Вербового Синельниківського району Дніпропетровської області, повідомили в Златопільській громаді. Захиснику було 42 роки.

Сергій Лисенко народився 15 вересня 1983 року. Військову службу розпочав у листопаді 2025 року, призваний Лозівським РТЦК та СП. Обіймав посаду навідника другого штурмового відділення Першого штурмового батальйону.

"Висловлюємо найщиріші співчуття дружині Юлії Анатоліївні, рідним, близьким та побратимам Сергія. Жодне слово не втамує біль втрати чоловіка, батька, сина, друга. Ми поділяємо ваше горе і схиляємо голови у глибокій скорботі", — пишуть у громаді.

Семен Ломекин загинув 25 лютого 2026 року в бою поблизу Новопавлівки Синельниківського району Дніпропетровської області, повідомили в Краснокутській громаді. Захиснику було 40 років.

"Семен був людиною великої мужності, хоробрості та неймовірної сміливості. Усі, хто його знав, захоплювалися його силою духу, вмінням не падати духом навіть у найважчі моменти, підтримувати побратимів,

підбадьорювати словом і бути надійним плечем для інших. Його світла душа, добре серце і відданість Україні назавжди залишаться у пам’яті людей", — йдеться у повідомленні.

Попрощалися з захисником 7 березня в Краснокутську, поховали на кладовищі села Основинців

Денис Коваль з Покотилівки загинув 3 березня 2026 року поблизу населеного пункту Сергіївки Покровського району, повідомили у Валківській громаді. Під час висування групи для облаштування нової позиції росіяни завдали удару дроном-камікадзе по бронетранспортеру, через що захисник дістав поранення, несумісні з життям. На момент загибелі йому було 24 роки.

"Денис не залишився осторонь, коли країна потребувала захисту. Солдат Національної гвардії виконував бойові завдання разом із побратимами на Донеччині, стоячи на варті свободи і майбутнього України", — пишуть у громаді.

Йому було лише 24 роки. Попереду могли бути роки мирного життя, родина, здійснення мрій. Натомість — шлях воїна, боротьба і самопожертва заради України.Прощання з Денисом Ковалем відбулося у суботу, 7 березня, у парку Слави Покотилівки.

Станіслав Поляков з селища Буди загинув 2 грудня 2026 року під час виконання бойового завдання в складі підрозділу ЗСУ в Харкові, повідомили в Південноміській громаді. Захиснику було 25 років.

Солдат Артем Соболєв загинув 1 березня 2026 року в районі Великомихайлівки Синельниківського району Дніпропетровської області, виконуючи свій військовий обов'язок, повідомили в Кегичівській громаді. Захиснику було 30 років.

​Артем був водієм автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення штурмового спеціалізованого батальйону "ШКВАЛ".

​Прощання з захисником відбулося 7 березня 2026 року у селі Вовківці, поховали його на місцевому кладовищі.

Сергій Зубко загинув 18 лютого 2024 року поблизу Іванівського Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання, повідомили в Зміївській громаді. Захиснику було 50 років.

Рядовий Сергій Зубко проходив службу на посаді стрільця-санітара другого штурмового відділення четвертого штурмового батальйону 92 ОШБр.

"Сергій Миколайович став до лав оборонців України у березні 2022 року. З того часу він віддано ніс службу,

проявляючи стійкість, мужність і справжній патріотизм. Він віддав найдорожче — своє життя — за мирне майбутнє України, за свободу та незалежність нашої держави, за безпеку кожного з нас", — пишуть у громаді.

Іван Дементєв з Водолаги загинув у бою 21 лютого 2026 року поблизу Костянтинівки Краматорського району Донецької області, повідомили в Лозівській громаді.

Після навчання у Сахновщинській школі-інтернаті Іван Дементєв одразу почав працювати.

"Усі, хто знав Івана Івановича, згадують його як справжнього майстра — «пічника від Бога». Його золоті руки дарували тепло та затишок багатьом оселям: він викладав неймовірні печі та каміни, завжди дбаючи про те, щоб вогонь у домівках земляків ніколи не згасав. Він був щирим, добрим і завжди першим приходив на допомогу тим, хто її потребував", — пишуть у громаді.

Він вмів будувати вогнища, що гріють людей, а сам став щитом, який захистив нас від холоду війни.У жовтні 2025 року Іван Дементєв вступив до лав Збройних Сил України. Службу проходив на посаді стрільця-снайпера мотопіхотного батальйону 28 ОМБр.

У захисника залишилися дві доньки.

Старший солдат Іван Мороз загинув 3 березня 2026 року поблизу населеного пункту Просяного Синельниківського району Дніпропетровської області під час виконання бойового завдання, повідомили в Близнюківській громаді. Захиснику було 33 роки.

"Іван Мороз народився і виріс у селі Садовому. Односельці пам’ятають його як веселу, щиру та працьовиту людину. У мирному житті працював різноробом, завжди був готовий допомогти іншим", — пишуть у громаді.

У квітні 2022 року Іван став до лав Збройних Сил України. Спочатку служив у десантно-штурмових підрозділах, згодом у підрозділі безпілотних систем, де працював з бойовими дронами на одному з найгарячіших напрямків фронту.

У захисника залишилися дружина та двоє дітей — син і донька.

Олександр Троїцький помер 2 березня 2026 року від отриманих під час виконання бойового завдання поранень, несумісних з життям, повідомили в Савинській громаді. Захиснику було 35 років.

Поховали Олександра Троїцького 9 березня на кладовищі мікрорайону Раківки.

Станіслав Поляков загинув під час виконання бойового завдання, повідомили в Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

"Станіслав працював парамедиком Харківського сільського відділення екстреної медичної допомоги. Для колег він назавжди залишиться щирим, добрим, світлим молодим хлопцем, чуйною людиною та відповідальним фахівцем, який завжди був готовий прийти на допомогу", — сказано в повідомленні.

З початку 2025 року Станіслав Поляков став на захист України та служив у лавах Збройних Сил України.

Поховали захисника 7 березня 2026 року.

Віктор Дяківніч загинув 28 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання, повідомили у Валківській громаді. Захиснику було 22 роки.

Віктор народився 10 квітня 2003 року в Пісочині Харківської області, згодом родина переїхала до села Ясенового. У 2010 році він пішов до першого класу Сніжківської школи. Через два роки родина оселилася у Валках, де Віктор продовжив навчання.

Після закінчення школи вступив до Центру професійно-технічної освіти №3 в Харкові, де здобув професію автослюсаря. Після навчання працював у ПСП "Нове життя" в Олександрівці. Був слюсарем, механіком, електрозварювальником.

27 жовтня 2021 року Віктора Дяківніча призвали до лав Четвертої бригади оперативного призначення "Рубіж" НГУ.

"Повномасштабне вторгнення Росії він зустрів у Гостомелі, де разом із побратимами став на захист України. Пізніше ніс службу водієм автомобільного батальйону, доставляючи військові вантажі по всій Україні. Згодом продовжив службу на Донецькому напрямку. З 2025 року обіймав посаду стрільця мотопіхотного батальйону. На Покровському напрямку, поблизу Заповідного, Віктор разом із побратимами мужньо стримував атаки росіян", — пишуть у громаді.

Захисник був відзначений "Знаком Пошани" Донецької обласної адміністрації.

39-річний Володимир Жадан з Борисівки Липецької громади був молодшим сержантом, обіймав посаду старшого навідника. Захисник поліг 4 жовтня 2025 року в районі Закітного Донецької області під час виконання бойового завдання. Про загибель Володимира громада повідомила 14 березня.

Олександр Жадан був жителем Борисівки Липецької громади. Він поліг 20 лютого 2023 року поблизу Водяного Донецької області. Олександр був солдатом, служив навідником. Про загибель Олександра громада повідомила 14 березня.

33-річний Олександр Романько загинув на російсько-українській війні,

повідомили в Роганській громаді. Про смерть захисника стало відомо 10 березня.

50-річний Роман Максаков із села Семенівки загинув 17 вересня 2023 року біля Роботиного Запорізької області, повідомили в Зачепилівській громаді. Захисник вважався зниклим безвісти два з половиною роки — його загибель підтвердили після ДНК-експертизи в березні 2026 року.

Роман Максаков служив у складі 116 ОМБр. Військовий був стрільцем-санітаром і мав звання старшого сержанта.

39-річний Дімітрій Карпінський загинув 4 березня 2026 року у бою біля Сергіївки на Донеччині, повідомили в Люботинській громаді.

Захисник був старшим розвідником-радіотелефоністом.

36-річний Антон Трофименко загинув біля Водяного на Донеччині у 2024 році та близько двох років вважався зниклим безвісти, повідомили в Роганській громаді.

Захисник був стрільцем у складі 116-го окремого батальйону територіальної оборони.

"Антон назавжди залишиться у нашій пам’яті мужнім воїном, справжнім патріотом і людиною, яка до останнього подиху боронила рідну землю. Світла пам’ять про нього назавжди житиме в серцях усіх, хто його знав,

любив і шанував", — мовиться в повідомленні.

50-річний Віталій Акімов загинув 2 березня 2023 року біля Бахмута на Донеччині, повідомили в Краснокутській громаді. Захисника вважали зниклим безвісти понад три роки.

"Наш земляк назавжди залишиться в серцях як світла, мужня людина, справжній син своєї землі, який до останнього подиху боронив Україну", — мовиться в повідомленні.

У цивільному житті Віталій Акімов працював інспектором з охорони природно-заповідного фонду першої категорії в Національному природному парку "Слобожанський".

39-річний Олександр Зеленський загинув 20 травня 2025 року під час бойового завдання й відтоді вважався зниклим безвісти, повідомили в Люботинській міськраді.

Загибель захисника підтвердили 27 лютого 2026 року.

46-річний Дмитро Сосонний загинув біля Вербового Дніпропетровської області 17 листопада 2025 року й близько чотирьох місяців вважався зниклим безвісти, повідомили в Златопільській міськраді. Із захисником попрощалися 17 березня у Златополі — рідні воїна та містяни зібралися на молебень і панахиду в Казанському храмі.

Дмитра Сосонного мобілізували у вересні 2025 року.

Він був номером обслуги штурмового відділення в складі 92 ОШБр.

У цивільному житті Дмитро Сосонний був електриком та працював на хімічному й асфальтобетонному підприємствах. Перед військовою службою захисник дбав про власне господарство й доглядав за пасікою.

В захисника залишилася дружина, матір і сестра.

50-річний Михайло Михайлов загинув на російсько-українській війні 11 березня 2026 року, повідомили в Мерефʼянській громаді.

Захисник служив у Національній гвардії. Прощання із Михайлом Михайловим відбулося 16 березня.

33-річний Дмитро Огли загинув 30 жовтня 2025 року під час бойового завдання біля Відрадного на Дніпропетровщині, повідомили в Лозівській громаді.

Захисник народився в селі Призовому Дніпропетровської області, а згодом переїхав із сімʼєю до Лиманівки на Харківщині. Дмитро Огли був електрогазозварювальником за освітою та працював слюсарем з ремонту рухомого складу у локомотивному депо Лозової.

Військовий служив за контрактом від 2017 року. Під час повномасштабного вторгнення РФ він був головним сержантом самохідної артилерійської батареї у складі 92 ОШБр.

"Побратими пам’ятають його як хороброго, рішучого та надійного воїна. З початком повномасштабної війни Дмитро неодноразово рятував життя своїх побратимів. У найважчі дні, коли навколо панували хаос і небезпека, він не раз виводив хлопців з оточення, рятуючи їм життя", — мовиться у повідомленні.

У Дмитра Огли залишилися троє дітей, дружина, мати, сестра та брати.

27-річний Дмитро Краснопольський загинув 8 березня 2026 року на Запорізькому напрямку внаслідок влучання російського FPV-дрона, повідомили у Валківській міськраді.

Захисник народився в Грузії й виріс у селищі Ковʼягах. Дмитро Краснопольський служив у складі 475 ОШБ "CODE 9.2" 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка й був інженером з боєкомплекту БпЛА типу "Vampire".

"На службі його завжди ставили в приклад: Дмитро був надзвичайно працьовитим, брався за найскладнішу роботу і ніколи не відмовляв у допомозі. Побратими щиро поважали його за сміливість, а екіпажі прагнули працювати саме з ним, бо були на сто відсотків упевнені в його надійності та професіоналізмі", — йдеться у повідомленні.

У військового залишилися мати, батько, сестра і брат.

45-річний Володимир Погребняк помер 23 лютого 2026 року під час військової підготовки, повідомили в Лозівській міськраді.

Захисника призвали до війська в січні 2026 року. В цивільному житті Володимир Погребняк із Лозової працював у геологорозвідувальній службі в рідному місті, а згодом — у сейсмологічній розвідці у Полтаві.

У військового залишилися син, дружина, мати й сестра.

35-річний Ігор Абакумов загинув біля Катеринівки Покровського району в 2024 році й близько двох років вважався зниклим безвісти. Про загибель захисника повідомили в Роганській селищній раді 17 березня.

Ігор Абакумов був старшим механіком-водієм.

"Він назавжди залишиться у нашій пам’яті як мужній воїн, відданий захисник України, справжній патріот, який до останнього подиху боронив рідну землю. Світла пам’ять про Ігоря житиме в серцях усіх, хто його знав, любив і шанував", — мовиться в повідомленні.

31-річний Олег Кухарь загинув на російсько-українській війні 24 вересня 2025 року, повідомили в Ізюмській громаді.

"Він віддав своє життя за свободу й незалежність України,

залишившись вірним військовій присязі та українському народові до останнього подиху", — мовиться в повідомленні.

30-річний Олександр Болог із села Охочого загинув 15 березня 2026 року біля Гуляйполя Запорізької області, повідомили у Старовірівській громаді.

Захисник служив у складі 225-го окремого штурмового полку.

"Олександр був справжнім сином України, який віддано виконував свій обов’язок, захищаючи рідну землю від ворога. Його життя стало прикладом мужності, честі та любові до Батьківщини", — мовиться в повідомленні.

У військового залишилися дружина, маленька донька та син, мати, брат і сестра.

43-річний Микола Хмельов загинув 19 березня 2026 року через влучання російського БпЛА біля Безімʼяного на Донеччині, повідомили в Берестинській міськраді.

Захисник був командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів та командиром екіпажу БпАК у складі 24-ї ОМБр імені Короля Данила. Микола Хмельов мав звання молодшого сержанта.

29-річний Єгор Яремко загинув 17 березня 2026 року під час евакуації побратимів на Донеччині, повідомили в Харківському національному медуніверситеті.

Захисник служив у 109-ій окремій бригаді територіальної оборони від лютого 2025 року.

У цивільному житті Єгор Яремко був травматологом-ортопедом у Центральній міській клінічній лікарні в Дружківці.

"Світла пам’ять про Єгора назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав – друзів, колег, викладачів і пацієнтів. Його мужність, самовідданість і готовність допомагати іншим є прикладом справжнього служіння людям і своїй країні", — мовиться у повідомленні.

37-річний Олександр Мущенко з Орільки загинув 29 листопада 2023 року біля Вербового Запорізької області та понад два роки вважався зниклим безвісти, повідомили в Лозівській міськраді.

Захисник долучився до Збройних сил у вересні 2023 року та був старшим стрільцем десантно-штурмового батальйону у складі 82 ОДШБр.

У цивільному житті Олександр Мущенко працював у супермаркеті.

"Його пам’ятають як щирого, компанійського хлопця, який понад усе любив спорт і свою родину. Він був серцем своєї сім'ї. Весь вільний час присвячував «своїм дівчатам» — дружині та доньці, які були для нього цілим світом", — мовиться в повідомленні.

У захисника залишилася дружина, донька, матір і сестри.

43-річний Віталій Астапович із Миколаївки загинув 12 грудня 2024 року біля Вікторівки Сумської області та вважався зниклим безвісти понад рік і три місяці, повідомили в Старовірівській громаді. Смерть захисника підтвердили за результатами ДНК-тесту в березні 2026 року.

Віталій Астапович воював від березня 2022 року.

"Його подвиг — це приклад незламності, мужності та любові до рідної землі", — мовиться в повідомленні.

37-річний поліцейський Юрій Тарасенко загинув 14 березня 2026 року під час переміщення між бойовими позиціями у Куп'янську внаслідок масованого обстрілу РФ із застосуванням FPV-дронів та артилерії, повідомили у пресслужбі поліції Харківщини.

Юрій Тарасенко був поліцейським другого взводу першої роти другого батальйону полку особливого призначення ГУНП в Харківській області.

Після російського обстрілу зв'язок із захисником був утрачений. 23 березня його тіло евакуювали.

"Юрій Тарасенко з грудня 2010 року проходив службу в правоохоронних органах. Він віддано служив українському народові, сумлінно виконував свій обов’язок і до останнього залишався вірним Присязі.

Без люблячого чоловіка і турботливого батька залишилися дружина та семирічна донька, без сина – батьки старшого віку", – пишуть в поліції.

Олег Макухін загинув 18 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання, повідомили в Ізюмській громаді. Йому було 45 років.

Поховали захисника 10 березня 2026 року.

"Місто огорнула скорбота. У цей день ізюмці зібралися, щоб гідно провести воїна: люди з квітами та національними прапорами вишикувалися у живий коридор пошани. У глибокій тиші, з болем у серцях, вони ставали на коліна, засвідчуючи свою повагу до того, хто віддав найдорожче за свободу та незалежність України", — пишуть у громаді.

Молодший сержант 23 ОМБр Олександр Молчанов загинув 27 грудня 2023 року під час відбиття російських атак поблизу Очеретиного Покровського району, повідомили в Чугуївській громаді. Захисник дістав тяжкі вибухові травми, несумісні з життям. Через складність ідентифікації тіла була призначена судово-медична експертиза.

"Мати Олександра отримала сповіщення про те, що її син вважається зниклим безвісти. Довгих 26 місяців вона жила надією,

чекала та вірила, що її син живий. Однак 5 березня 2026 року на її ім’я надійшло сповіщення про загибель", — пишуть у громаді.

Поховали захисника 13 березня 2026 року Чугуєві на Алеї пам’яті.

49-річний солдат Сергій Брижань загинув 19 березня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі Райполя Синельниківського району Дніпропетровської області внаслідок удару дроном РФ, повідомили у Валківській громаді. "Сергій народився 15 січня 1977 року в селі Шарівці. Зростав і навчався у рідному селі, закінчив Шарівську школу, з 17 років працював на підприємствах Харкова. Був щирою, доброю, працьовитою людиною, завжди готовою прийти на допомогу. Люблячий чоловік, турботливий батько двох донечок, надійний брат, син і вірний друг – таким він назавжди залишиться у пам’яті рідних та всіх, хто його знав", — сказано в повідомленні. У жовтні 2025 року захисника призвали до лав ЗСУ.

Сергія Брижаня поховали в селі Барановому. У нього залишилися дружина Оксана, доньки Катя й Аліна, мама Ніна та брат Юрій.

Молодший сержант 49 окремого штурмового батальйону "Карпатська Січ" Артем Кутиш помер 9 березня 2026 року у Фінляндії,

лікуючись після поранень, які дістав на Донецькому напрямку, повідомили в Лозівській громаді. Йому було 39 років.

Захисник здобув спеціальність слюсаря-збирача, працював на Лозівському ковальсько-механічному заводі. У липні 2024 року став до лав ЗСУ.

"Для друзів він був «своєю» людиною — компанійським, відкритим, тим, хто завжди поруч у скрутну хвилину. Для рідних він був усім: найтурботливішим сином, надійною опорою для сестри, найкращим дядьком і, перш за все, люблячим чоловіком та батьком. Його доброта не мала меж, а щира посмішка зігрівала кожного", — пишуть у громаді.

Бувають люди, які випромінюють особливе тепло — щире, просте і справжнє. Саме таким назавжди залишиться у нашій пам’яті лозівець Артем Кутиш. Людина, яка понад усе цінувала дружбу, родину та рідну землю.Микола Фролов помер 20 березня 2026 року після тяжкого поранення, отриманого за день до того внаслідок підриву вибухового пристрою у районі Добропілля Запорізької області, повідомили у Краснокутській громаді. Захиснику було 46 років.

"Він був не просто воїном. Він був сином, братом, другом, побратимом… Людиною, яка стала щитом між нами і ворогом. Людиною, яка до останнього подиху стояла за Україну", — пишуть у громаді.

Олександр Пацук загинув 17 лютого 2026 року в місті Самарі Дніпропетровської області, повідомили в Краснокутській громаді. Захиснику було 40 років.

Олександр з Харкова, але був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа у селі Водяному.

"У Олександра з рідних залишилася лише бабуся, з якою він проживав і яка була для нього найріднішою людиною. Невимовний біль цієї втрати розділяємо разом із нею. Висловлюємо щирі співчуття всім близьким, побратимам і тим, хто знав та шанував Олександра. Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях", — пишуть у громаді.

Поховали захисника у селі Водяному.

Оселя, Громада, Селище, снайпер, фонд

Читайте ще