Данилу Тіщенку мав виповнитися 21 рік 16 червня. Напередодні, 15 червня, він загинув під час повторного російського удару по Харкову, коли разом із колегами гасив пожежу після російської атаки на підприємство. Данило з дитинства хотів рятувати людей і тварин, пережив окупацію Руської Лозової, а після евакуації залишився у Харкові, щоб стати рятувальником. Світлина з Данилом потрапила у The New York Times, він мріяв створити сім'ю і вже планував пропозицію коханій дівчині.Яким згадують 20-річного рятувальника його рідні та колеги — в матеріалі Суспільне Харків.
«Він не захотів їхати з Харкова»Данило захотів стати рятувальником після того, як разом з батьком допомагав гасити пожежу у сусідів, розповідає мати Данила Анатасія Тищенко.
«Була у сусідів пожежа, і допомагали. Поки приїхали рятувальники, він допомагав з батьком, і ось зачепило його. Він захотів допомагати людям», — каже Анастасія
«Зараз шкодую, що може так мало лагідних до нього слів вживав. "Синку", "синок" — так я зазвичай. Він змалку зі мною. І в баню обов'язково, на Хрещення — ниряти обов'язково.
Потім — спортзал», — згадує батько.
Думаю, що фундамент заклав правильний. Навіть, коли ми вже переїхали сюди, у Харків, він мене вже підганяв: «Ну що, па? Коли в зал? Коли в зал підемо?». Дитиною був… Що казати — найкраща для мене дитина. Чим старший ставав, тим цікавіше, цікавіше.
Олександр говорить, що пишався, що син обрав саме цю професію.
«Рятувальники — це дуже благородна така справа. Не тільки майно людей рятується, а також і життя. Я з такою повагою ставився й ставлюсь до рятувальників. Небезпечна, дуже небезпечна справа, а в умовах російської агресії, коли летять їхні ракети, "Шахеди" й так далі. Всі харків'яни знають, скільки лайна їхнього летить на нас», — говорить батько загиблого.
Родина перебувала в окупації в Руській Лозовій, а після звільнення у 2022 році у Данила була можливість поїхати за кордон, та він залишився, щоб стати рятувальником, розповідає Анатасія Тищенко.
«Він не захотів їхати з Харкова. На кожен "приліт" він виїжджає. Я ж кажу: "Це небезпечно». Він: «Та мамо, я ж допомагаю". Йому дуже подобалося у формі, він пишався цим. Було таке:
у відпустці, я кажу: "Навіщо ти її надягаєш?" — "Давно не носив"», — згадує Анастасія.
Складні (гасіння пожеж — ред.) — це «Нова пошта» в Коротичі — 20° морозу, позамерзали. «Шахеди» кружляють на повторні, люди під завалами.
«Не віриться, що це мої хлопці, мій караул, не може такого бути»15 червня Данило з колегами гасив підприємство, по якому влучили російські військові, і в цей час росіяни вдарили вдруге. Разом з Данилом загинули ще троє рятувальників і працівник міського департаменту надзвичайних ситуацій.
«"Ми тут прилипли. Скоріше за все, до ранку. Роботи дуже багато". Це було о 01:09-01:10 — це останнє, що він написав. І буквально за 10 хвилин максимум — ми там поряд живемо — чуємо ці вибухи», — згадує Анастасія Тищенко.
Батько Данила зателефонував начальнику караулу пожежної частини Віталію Підлісному. Віталій згадує, що спілкувався з рятувальниками опівночі — за їхніми словами, ситуація була контрольованою, а пізніше його розбудив дзвінок Олександра.
«Спілкувався о 12 годині ночі. Подзвонив водію, Зінченку. Він відповів, каже: "У нас все добре, ми стоїмо на гідранті".
Потім взяв трубку Бойко — царство небесне — Дмитро Вікторович, каже: "Ігорович, лягай спати. Ми тут стоїмо. Пожежу вже локалізовано"», — згадує рятувальник.
Дзвоню — не відповідає. У частину дзвоню — ніхто нічого тут не знає. Потім виставили у новинах фотку, що загинули рятувальники. Починаю дзвонити Зінченку, Бойку, Маковецькому й Тіщенку. Мабуть, разів по 10 я кожному набрав — ніхто не відповідає. Я розумію, і не розумію, не віриться, що це мої хлопці, мій караул, не може такого бути.
Попри свій вік, Данило Тіщенко мав значний досвід роботи в умовах війни: часто їздив гасити масштабні пожежі після російських ударів, розбирав завали та рятував людей, розповідає Віталій Підлісний.
«Він був відданий своїй праці. Завзятий, дуже любив проявляти себе на пожежах , підказував товаришам, ніколи не відмовлявся допомогти. Гарний був хлопець, нам його дуже не вистачає», — говорить рятувальник.
«Якщо не він герой, то тоді хто?»Машиною, яку Данило купив за два тижні до загибелі, його мати Анастасія їздить майже щодня. Жінка каже, що автівка нагадує про мрії сина, як і всі його речі,
що досі залишаються у кімнаті.
«Постійно якісь спогади, як він маленький був. Дуже багато. Дуже важко. Ми довго не могли навіть фото, відео переглянути — в його телефоні дуже багато. У його кімнату теж важко заходити, тому що речі — важко», — говорить Анастасія.
Він каже: «Ми живемо — війна. У мене така робота. По мені завтра ракета прилетить. Я буду жити максимально». Одним днем, скажімо так. І, на жаль, так і сталося — ракета прилетіла.
Орден «За мужність» Данилу присвоїли посмертно. Батьки рятувальника думають про те, як вшанувати пам'ять сина — мріють, щоб йому дали звання «Героя України» та назвали вулицю на його честь.
«Він пішов рятувати людей. Якщо не він герой, то тоді хто? Майже три роки пропрацювати в такому пеклі. Звичайно, всі в ДСНС — це така важка праця. Кожен виїзд — рулетка», — говорить Анастасія Тіщенко.
«Я не вважав себе таким сентиментальним, не думав, що я можу плакати, але навіть на нагородженні — вже пройшло стільки часу — дивишся на його фотографію, молодий, красивий хлопець, а так сталося», — каже батько рятувальника Олександр Тіщенко.
«Хотів мені зробити пропозицію, але я про це не знала»Під час гасіння пожежі на фабриці Philip Morris у передмісті Харкова Данило Тіщенко потрапив на світлину фотокореспондентки Суспільного Вікторії Якименко, яку опублікувало видання The New York Times як ілюстрацію російських ударів по американських компаніях, а сенаторка Джин Шагін використала її під час виступу на підтримку законопроєкту сенатора Ліндсі Грема про запровадження санкцій проти Росії та Ірану.
Цю світлину Данило показав коханій Дар'ї, згадує дівчина.
«Був дуже шокований, тому що він знав, що його фотографували, але опублікували десь за пару місяців після того, як вони їздили на Philip Morris. Також дуже-дуже довга пожежа була, й вони там були, гасили дуже довго. Я запам'ятала дуже добре цей виїзд. Потім побачив це фото, скинув мені. Каже: "Ти уявляєш, у 20 років потрапити у New York Times — це дуже-дуже круто, це неймовірно просто"», — розповідає Дар'я Єрьоміна.
Данило та Дар'я познайомилися через інтернет 27 червня, майже рік були знайомі, сім місяців зустрічалися, говорить дівчина. Лише на похованні рятувальника Дар'я дізналась,
що коханий хотів зробити їй пропозицію.
«Розмови про розпис були. Планували. У нас було багато дат, пов'язаних із сімкою. Я йому казала завжди: "Давай розпишемося сьомого, або 17-го, або 27.07.2027 року". Він навіть своїй сестрі двоюрідній казав, що хотів мені зробити пропозицію, але я про це не знала. Я про це дізналася в день похорону», — розповідає дівчина.
Дар'я пише дописи в соцмережах, щоб нагадати людям, наскільки небезпечна робота рятувальників. А ще дівчина ніколи не розлучається з іграшкою, яку їй подарував коханий, і з його шевронами.
«Це шеврон робочий. Просто подарував мені на пам'ять: "Хай буде, тримай". А це шеврон — таких різних було три, різного формату — це йому замовляла перед днем народження, щоб подарувати йому іменні шеврони, щоб він з ними ходив. Два у нього там (на кладовищі — ред.), я йому поклала два шеврони. Цей залишила собі на пам'ять», — говорить Дар'я.
Вони дуже-дуже цінні для мене, я з ними ходжу завжди. Багато де у мене на фото їх видно. Щоб люди бачили, тому що він іменний. «Данька-міністр» — його так називали на роботі.
«Я пакувала йому подарунки,
тому що сподівалася, що все буде добре»В ніч загибелі Данила Дар'я встигла поспілкуватися з ним телефоном.
«Вночі зв'язувалися, списувалися, коли вони вже виїхали на територію. Він приїхав, сказав, що вони на місці. Я йому у той день казала: "Чому останні дні я тобі кажу, що я тебе люблю, а ти мені кажеш тільки відповідь?" І тоді він написав: "Я тебе дуже кохаю". Я така: "Я тебе теж дуже кохаю". Потім ми побалакали — і він вийшов з мережі. Більше не відповідав», — згадує дівчина.
Я йому у ніч, коли він загинув — я ще про це не знала, я про це дізналася вже вранці, — я пакувала йому подарунки, тому що сподівалася, що все буде добре. Сподівалася, що він живий.
Дівчина згадує, що коханий дуже втомлювався, проте ніколи не показував ні втоми, ні страху.
«Я ним дуже пишалася, пишаюся, буду пишатися, буду всім розповідати про нього. Я якось згадувала й хотіла розповісти найособливішу ситуацію якусь, але не згадала, тому що всі зустрічі, кожного дня були по-своєму особливі», — розповідає Дар'я.
Най-найкращий. По-іншому дуже складно сказати, тому що це людина, яка мені не рідна, але стала дуже близькою, дуже рідною насправді. Мені здається, що ближче Дані вже нікого не буде.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram , TikTok , WhatsApp , Facebook , Viber , Instagram , Youtube , Google
