Харків

У Харкові п’ятеро чоловіків влаштували сутичку з ТЦК: офіцера вдарили в обличчя, розбили скло авто — суд виніс вирок одному з учасників

Слобідський районний суд міста Харкова розглянув кримінальне провадження щодо чоловіка, обвинуваченого у хуліганстві, вчиненому групою осіб із опором представникові влади під час проведення заходів оповіщення військовозобов’язаних.

Справа стосувалася конфлікту з військовослужбовцями ТЦК та СП, під час якого було пошкоджено службовий автомобіль і завдано легких тілесних ушкоджень офіцеру, а один з учасників події, який на момент її вчинення не працював, на час судового розгляду вже проходив військову службу.

Суть справиЯк встановив суд, 11 липня 2026 року приблизно о 20:10 у Слобідському районі Харкова поблизу будинку № 8-А на вулиці Каденюка стався конфлікт між групою чоловіків та військовослужбовцями територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які здійснювали заходи з оповіщення військовозобов’язаних.

Того дня старший лейтенант, який обіймав посаду офіцера відділення військового обліку та бронювання ТЦК та СП, на підставі наказу начальника від 11 липня 2026 року № 320 був включений до складу групи розшуку та оповіщення військовозобов’язаних.

Він був уповноважений проводити заходи оповіщення та перевіряти військово-облікові документи громадян.

Разом із ним у складі групи перебували інші військовослужбовці ТЦК та СП, зокрема оператор відділення зв’язку, командир відділення оповіщення, стрілець-помічник гранатометника взводу охорони, кулеметник відділення взводу охорони та відповідальний виконавець адміністративного відділення. До заходів також був залучений дільничний офіцер поліції.

Група виконувала службові обов’язки, пов’язані з оповіщенням військовозобов’язаних, перевіркою військово-облікових документів і забезпеченням виконання мобілізаційних завдань. Для пересування використовувався службовий мікроавтобус Mercedes-Benz Sprinter, закріплений за ТЦК та СП і поставлений на його баланс відповідно до наказу начальника від 20 жовтня 2025 року № 244.

Під час перебування на вулиці Каденюка військовослужбовці помітили двох раніше незнайомих чоловіків мобілізаційного віку. Офіцер вийшов зі службового автомобіля та підійшов до них, щоб встановити їхні особи й перевірити військово-облікові документи.

Згідно з установленими судом обставинами,

чоловіки розуміли, що перед ними перебуває військовослужбовець ТЦК та СП у військовій формі, який виконує свої службові обов’язки. Однак, намагаючись уникнути перевірки документів, вони почали висловлювати на його адресу нецензурну лайку та погрожувати заподіянням тілесних ушкоджень.

Коли офіцер попрямував до службового автомобіля, чоловіки почали його переслідувати, продовжуючи нецензурно висловлюватися на адресу військовослужбовців.

Надалі до них приєдналися ще двоє чоловіків. За викладеними у вироку обставинами, учасники конфлікту діяли спільно, грубо порушуючи громадський порядок із мотивів явної неповаги до суспільства.

Один із чоловіків, підійшовши до передньої частини службового мікроавтобуса, вдарив кулаком у нижню ліву частину лобового скла. Внаслідок удару скло тріснуло.

Інший учасник конфлікту почав хапати за формений одяг військовослужбовця, який перебував у салоні автомобіля біля відсувних дверей та обіймав посаду кулеметника відділення взводу охорони. Він також завдавав військовослужбовцю ударів по руках і ногах.

Після цього той самий чоловік завдав удару кулаком по боковому склу задніх відсувних дверей мікроавтобуса,

внаслідок чого скло розбилося.

Водночас інший учасник події вдарив офіцера відділення військового обліку та бронювання кулаком в обличчя. Решта продовжували висловлюватися нецензурною лайкою, чинити опір законним вимогам представників влади та завдавати ударів кулаками по кузову службового автомобіля.

Через деякий час до спільних хуліганських дій приєднався ще один чоловік, кримінальне провадження стосовно якого і розглянув Слобідський районний суд Харкова.

За обставинами, викладеними у вироку, він почав висловлюватися нецензурною лайкою на адресу офіцера та інших військовослужбовців ТЦК та СП.

Надалі, діючи спільно з іншими учасниками конфлікту, незважаючи на законні вимоги військовослужбовців припинити протиправні дії, чоловік завдав невстановленої кількості ударів по кузову службового автомобіля Mercedes-Benz Sprinter.

Суд установив, що внаслідок спільних протиправних дій п’ятьох чоловіків було пошкоджено службовий мікроавтобус, зокрема лобове скло та бокове скло задніх дверей.

Крім того, офіцеру ТЦК та СП, який у цей час виконував службові обов’язки з проведення мобілізаційних заходів,

було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді забійної рани обличчя та синця на обличчі. Ці ушкодження належать до категорії легких тілесних ушкоджень.

Зазначені дії суд розглядав у межах кримінального провадження за обвинуваченням одного з учасників конфлікту у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України.

Ця норма передбачає відповідальність за хуліганство, вчинене за обставин, зазначених у частині першій або другій цієї статті, якщо воно пов’язане з опором представникові влади чи представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Позиція обвинуваченого та обставини судового розглядуПід час судового засідання обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України.

Він не оспорював фактичних обставин висунутого обвинувачення та надав суду показання про обставини вчинення кримінального правопорушення відповідно до викладеного в обвинувальному акті.

Чоловік заявив про щире каяття, просив суд суворо його не карати та призначити мінімальне покарання.

Потерпілий подав заяву про розгляд кримінального провадження без його участі.

Оцінивши показання обвинуваченого, суд визнав їх правдивими та достовірними. Суд зазначив, що вони були послідовними, об’єктивно і достатньо повно відображали обстановку та обставини вчинення кримінального правопорушення, а також пояснювали мотив скоєного. Підстав для самообмови суд не встановив.

Оскільки обвинувачений повністю визнав свою вину та не заперечував обставин вчинення кримінального правопорушення, суд застосував положення частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України.

За відсутності заперечень інших учасників судового провадження суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин, які ніким не оспорювалися.

При цьому суд з’ясував, чи правильно учасники провадження розуміють зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їхньої позиції, а також роз’яснив, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати відповідні обставини в апеляційному порядку.

Позиція та висновки судуВирішуючи питання про доведеність вини обвинуваченого, суд виходив із положень національного кримінального процесуального законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, суд послався на статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Також суд урахував положення статті 17 КПК України, згідно з якими ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення та має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

У вироку наведено правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в пункті 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України».

Відповідно до цієї позиції, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою. За відсутності таких ознак не можна констатувати,

що винуватість обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом.

Суд також зазначив, що розумний сумнів ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, що змусив би особу утриматися від ухвалення рішення з питання, яке має для неї істотне значення.

Крім того, суд урахував практику ЄСПЛ у справі «Дж. Мюрей проти Сполученого Королівства», згідно з якою обов’язок доведення вини обвинуваченого поза розумним сумнівом покладається на прокурора. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд повинен бути переконаний, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого кримінального правопорушення доведений поза розумним сумнівом.

Розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, з дотриманням принципів змагальності сторін і диспозитивності, забезпечивши учасникам можливість реалізації процесуальних прав та виконання обов’язків, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого знайшла повне підтвердження під час судового розгляду поза розумним сумнівом.

Дії чоловіка суд кваліфікував за частиною третьою статті 296 КК України як хуліганство,

тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, було вчинене групою осіб та супроводжувалося опором представникові влади, який виконував обов’язки з охорони громадського порядку.

[read_more ids="375990,375541"]

Обставини, які суд урахував під час призначення покаранняВизначаючи вид і розмір покарання, суд дослідив відомості про особу обвинуваченого.

З матеріалів справи № 641/8927/26 встановлено, що на момент вчинення кримінального правопорушення чоловік не працював. Водночас на час судового розгляду він уже був діючим військовослужбовцем військової частини Збройних Сил України.

Суд урахував, що у зв’язку з проходженням військової служби чоловік мав подяки. Він був одружений, мав на утриманні малолітнього сина 2020 року народження, раніше не судимий та не перебував на обліку в лікарів-нарколога і психіатра.

Обставиною, що пом’якшує покарання відповідно до пункту 1 частини першої статті 66 КК України, суд визнав щире каяття обвинуваченого.

Обставин, які обтяжують покарання відповідно до частини першої статті 67 КК України,

суд не встановив.

При призначенні покарання суд послався на статтю 65 КК України та пункт 1 постанови Пленуму від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Суд наголосив, що під час призначення покарання необхідно дотримуватися вимог кримінального закону, враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного, а також обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання.

При цьому призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Окремо суд звернув увагу на положення статті 50 КК України, яка визначає поняття та мету покарання.

Відповідно до цієї норми, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого.

Покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами. Водночас воно не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність.

Крім того, у вироку суд навів положення частини першої статті 69-1 КК України, яка встановлює обмеження максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання за наявності передбачених цією нормою пом’якшувальних обставин, відсутності обтяжувальних обставин та визнання обвинуваченим своєї вини.

За таких умов строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією відповідної статті Особливої частини КК України.

Урахувавши ступінь тяжкості кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, наявність пом’якшувальної та відсутність обтяжувальних обставин, суд дійшов висновку про необхідність призначення мінімального покарання в межах санкції частини третьої статті 296 КК України.

Водночас суд визнав можливим виправлення чоловіка без ізоляції від суспільства, а тому дійшов висновку про необхідність звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Який вирок ухвалив судЗа результатами розгляду кримінального провадження Слобідський районний суд міста Харкова визнав чоловіка винуватим у вчиненні кримінального правопорушення,

передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, та призначив покарання у вигляді двох років позбавлення волі.

На підставі статті 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю один рік.

Оскільки на момент ухвалення вироку засуджений проходив військову службу, обов’язок здійснювати нагляд за ним суд поклав на командира військової частини, до якої він зарахований.

У разі звільнення засудженого з військової служби до закінчення іспитового строку суд зобов’язав його повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтися для реєстрації до цього органу, а також не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

У вироку також зазначено, що 13 липня 2026 року слідчий суддя застосував до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло у визначений час доби. Такий запобіжний захід діяв у межах строку досудового розслідування до 9 вересня 2026 року включно.

Надалі питання про його продовження або зміну не вирішувалося.

Суд також скасував арешти, накладені ухвалами слідчого судді від 14 липня 2026 року на майно, вилучене під час затримання чоловіка 12 липня 2026 року в порядку статті 208 КПК України.

Зокрема, суд постановив повернути власнику футболку синього кольору з написом «abos», вилучену під час затримання. Дрібні фрагменти автомобільного скла, які зберігалися як речові докази, постановлено знищити, а два DVD-R диски з інформацією — залишити в матеріалах кримінального провадження.

Цивільний позов у справі не заявлявся, процесуальні витрати були відсутні.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Слобідський районний суд міста Харкова протягом 30 днів із дня його проголошення.

Водночас відповідно до частини третьої статті 349 КПК України обставини, які учасники судового провадження не оспорювали та дослідження яких суд визнав недоцільним, не можуть бути предметом апеляційного оскарження з підстав їх заперечення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.

авто, вино, суд, Посад, курс

Читайте ще