Салтівський районний суд міста Харкова розглянув кримінальне провадження щодо чоловіка, обвинуваченого в заподіянні ножового поранення військовослужбовцю територіального центру комплектування та соціальної підтримки під час проведення мобілізаційних заходів.
Суть справиПодії відбулися ще 12 лютого 2025 року біля закладу харчування «Буфет» на вулиці Валентинівській у Харкові. Троє військовослужбовців територіального центру комплектування та соціальної підтримки разом із дільничним офіцером поліції входили до мобільної групи оповіщення військовозобов’язаних. Вони прибули для перевірки військово-облікових документів, проведення оповіщення та вручення повісток.
За обставинами, які суд визнав доведеними, представники групи звернулися до чоловіка з метою перевірки його військово-облікових документів. Однак він зачинився на задньому пасажирському сидінні автомобіля таксі Toyota Prius. Між ним та представниками групи виник словесний конфлікт.
Виходячи з автомобіля, чоловік дістав балончик із речовиною подразнювальної дії та розпилив його вміст у бік військовослужбовців.
Після цього дістав кухонний ніж, почав висловлювати погрози, розмахувати ножем і вимагати не наближатися до нього. Надалі він побіг із місця події, намагаючись уникнути перевірки документів.
За будівлею закладу його наздогнав один із військовослужбовців. Як установив суд, чоловік, усвідомлюючи, що перед ним військовослужбовець, який виконує службові обов’язки, умисно завдав йому одного удару ножем у верхню ділянку спини. Потерпілий отримав колото-різану рану в ділянці верхньозовнішнього краю лівої лопатки. Експерти віднесли це ушкодження до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.
Після подальшого переслідування чоловіка затримали та доставили до приміщення територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Туди прибули працівники поліції та бригади екстреної медичної допомоги. Пораненого військовослужбовця госпіталізували. Ще двом військовослужбовцям надавали допомогу у зв’язку з хімічними опіками очей.
Первісно обвинувальний акт, який надійшов до суду 8 травня 2025 року, стосувався кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1 та частиною третьою статті 15,
пунктом 8 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України. Йшлося про перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період і незакінчений замах на умисне вбивство у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку.
Під час судового розгляду прокурор у порядку статей 338 і 341 Кримінального процесуального кодексу України змінив правову кваліфікацію обвинувачення на частину другу статті 350 Кримінального кодексу України. Саме за цим обвинуваченням суд ухвалив вирок.
[read_more ids="376232,376578"]
Позиції обвинуваченого, захисту, потерпілих і прокурораОбвинувачений вини не визнав і просив його виправдати. Він стверджував, що чоловіки у військовій формі вимагали пред’явити військово-обліковий документ, однак на його прохання не показали документів, які посвідчували б їхні особи та повноваження.
За його версією, після того як він сів у таксі та попросив водійку їхати, автомобіль зупинили. Один із чоловіків проник до салону, почав завдавати йому ударів і намагався витягнути з машини. Обвинувачений пояснював,
що застосував газовий балончик, коли тікав, аби його не переслідували.
Він також заявляв, що за будівлею закладу один із переслідувачів здійснив постріл, а надалі до нього застосували газові балончики, повалили на землю та били. За словами обвинуваченого, один із чоловіків гострим предметом порізав йому язик. Наявність у себе ножа та завдання ножового удару потерпілому він заперечував.
Захисники просили ухвалити виправдувальний вирок у зв’язку з відсутністю в діях підзахисного складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 350 Кримінального кодексу України.
Поранений військовослужбовець дав інші показання. Він підтвердив, що група заблокувала автомобіль таксі, у якому перебував обвинувачений. За його словами, чоловік вийшов із машини з газовим балончиком і ножем, застосував газ, а потім почав тікати. Під час переслідування потерпілий наздогнав його та отримав удар ножем.
Інші військовослужбовці підтвердили застосування обвинуваченим газового балончика та подальшу втечу. Вони повідомили, що під час переслідування почули від колеги, що чоловік його порізав,
а коли наздогнали обвинуваченого, бачили в його руках ніж. За їхніми показаннями, чоловік сам підносив ніж до рота. Завдання йому тілесних ушкоджень вони заперечували.
Усі троє потерпілих письмово погодилися зі зміною обвинувачення, підтримали його в межах зміненого обвинувального акта та попросили продовжити розгляд без їхньої участі.
Прокурор вважав досліджені докази належними, допустимими й достовірними, а їхню сукупність — достатньою для засудження обвинуваченого за частиною другою статті 350 Кримінального кодексу України до позбавлення волі.
Досліджені докази та їх оцінка судомСуд допитав потерпілих, дільничного офіцера поліції, водійку таксі, працівників патрульної поліції, медиків, чергового територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також дружину обвинуваченого. Крім того, дослідив протоколи оглядів, слідчих експериментів, висновки експертиз, медичні документи, службові накази, відеозаписи та аудіозаписи звернень на лінію «102».
Дільничний офіцер поліції підтвердив застосування чоловіком газового балончика, але зазначив, що ножа в його руках не бачив.
За його словами, ніж він побачив уже в службовому автомобілі, а про поранення військовослужбовець повідомив після прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Водійка таксі розповіла, що після зупинення автомобіля розблокувала двері й вийшла з машини, а пасажира почали виштовхувати із салону. Вона бачила струмінь газу з автомобіля та подальшу втечу чоловіка, якого переслідували військовослужбовці.
Дружина обвинуваченого повідомила, що під час телефонної розмови чула крики, після чого приїхала до кафе та звернулася до поліції із заявою про викрадення чоловіка. Вона знала, що він мав газовий балончик, але стверджувала, що ножа він із собою не носив.
Колегія суддів окремо зазначила, що допитані свідки не були безпосередніми очевидцями заподіяння ножового поранення. Водночас їхні показання підтверджували окремі обставини події: конфлікт, застосування газового балончика, наявність рани в потерпілого та хімічних опіків очей в інших військовослужбовців.
Суд не встановив підстав вважати ці показання неправдивими та визнав їх такими, що узгоджуються з письмовими доказами.
Показання дружини обвинуваченого, на думку колегії, не підтверджували й не спростовували його винуватості.
Показання пораненого військовослужбовця суд визнав логічними та послідовними. Колегія зазначила, що вони узгоджуються з показаннями інших учасників події, результатами слідчих експериментів та висновками судово-медичних експертиз.
За висновками експертів, рана потерпілого могла утворитися від дії гострого предмета з колюче-ріжучими властивостями. Вона спричинила короткочасний розлад здоров’я тривалістю понад шість днів, але не більше трьох тижнів. Показання потерпілого під час слідчого експерименту загалом не суперечили судово-медичним даним щодо механізму виникнення ушкодження.
Експертиза одягу встановила колото-різані пошкодження куртки та інших шарів одягу потерпілого. Спричинення цих пошкоджень ножем, наданим на дослідження, експерт не виключив.
Водночас на змивах із леза та рукоятки ножа крові людини не встановили. Через наднизький рівень або відсутність ДНК генетичні ознаки клітин не визначали, а порівняльного дослідження з біологічними зразками учасників провадження не проводили.
Захист посилався на відсутність на ножі відбитків пальців обвинуваченого та крові, а також на те, що ніж вилучили не на місці конфлікту, а в приміщенні територіального центру комплектування та соціальної підтримки. На цій підставі захисники заперечували належність і допустимість ножа та пов’язаних із його вилученням процесуальних документів.
Суд критично оцінив ці доводи. За висновком колегії, самі по собі наведені обставини не спростовують можливості використання цього ножа обвинуваченим. Відповідні докази суд оцінив у сукупності з показаннями потерпілого, висновками експертів і результатами слідчих експериментів.
У матеріалах справи також був висновок експерта щодо тілесних ушкоджень обвинуваченого. У нього виявили синці на голові, правій руці та правій нозі, садна на лівій руці й рубець у ділянці язика, який утворився внаслідок загоєння, вочевидь, різаної рани. Ці ушкодження віднесли до легких. За висновком експерта, вони могли виникнути щонайменше від шести травматичних впливів, а їх одночасне утворення внаслідок падіння з висоти власного зросту було малоймовірним.
Щодо тверджень обвинуваченого про завдання йому ушкоджень під час затримання суд зазначив, що кримінальне провадження здійснюється стосовно особи, якій пред’явлено обвинувачення. За наявності підстав захист має право оскаржити дії працівників територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зокрема ініціювати окреме кримінальне провадження.
Затримання та доставлення обвинуваченого суд пов’язав із його протиправними діями, внаслідок яких потерпілому було завдано тілесного ушкодження.
Правова кваліфікація та висновки судуОцінюючи докази, колегія керувалася статтями 85, 86, 89 і 94 Кримінального процесуального кодексу України. Суд визнав досліджені докази належними й допустимими, а їхню сукупність та взаємозв’язок — достатніми для ухвалення обвинувального вироку.
Заперечення обвинуваченого щодо завдання ножового поранення суд визнав спростованими речовими доказами, протоколами слідчих дій, висновками експертів, показаннями потерпілих і свідків. Невизнання вини колегія розцінила як обраний ним спосіб захисту.
Суд зазначив, що частина друга статті 350 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові,
який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також за такі дії щодо їхніх близьких.
У вироку наголошено, що для відповідної кваліфікації необхідно встановити зв’язок насильства зі службовою діяльністю потерпілого. Якщо шкоду здоров’ю заподіяно з інших мотивів, зокрема через особисті неприязні стосунки, ревнощі чи хуліганські спонукання, відповідальність за частиною другою статті 350 Кримінального кодексу України виключається, а діяння підлягає кваліфікації за відповідними статтями про злочини проти особи.
Колегія також пояснила, що статус службової особи в цьому контексті визначається стосовно конкретних дій, які вона виконує, та мотивів посягання на неї. Значення має не лише наявність повноважень загалом, а й безпосередній зв’язок дій обвинуваченого з виконанням потерпілим службових обов’язків.
У цій справі № 643/7160/25 суд установив, що чоловік бачив військовослужбовців у формі з шевронами та усвідомлював, що потерпілий виконує службові обов’язки з проведення мобілізаційних заходів. Характер, хронологія і послідовність його дій,
на думку колегії, свідчили про умисне заподіяння тілесного ушкодження саме у зв’язку зі службовою діяльністю потерпілого.
Обставин, які свідчили б про особисті неприязні відносини між обвинуваченим і потерпілим, суд не встановив. Натомість визнав доведеним, що заподіяння ушкодження було спрямоване на протидію виконанню службових повноважень військовослужбовця.
Дії чоловіка кваліфіковано за частиною другою статті 350 Кримінального кодексу України як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження службовій особі у зв’язку з її службовою діяльністю.
Мотиви призначення покаранняСуд урахував, що вчинене кримінальне правопорушення належить до нетяжких злочинів. Обставин, які пом’якшують покарання відповідно до статті 66 Кримінального кодексу України, колегія не встановила.
Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп’яніння та у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів. У матеріалах провадження була медична виписка, за якою після огляду 12 лютого 2025 року чоловіку встановили алкогольне сп’яніння та наркотичне сп’яніння канабіноїдами.
Досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд установив, що він одружений, має малолітню дитину, не працює, відповідно до статті 89 Кримінального кодексу України є таким, що не має судимості, та не перебуває на обліку у психіатра й нарколога. Суд також дослідив документи про стан його здоров’я, зокрема про перенесену черепно-мозкову травму.
За висновком судово-психіатричної експертизи, під час події чоловік міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру він не потребував.
У досудовій доповіді орган пробації зазначив високий рівень ризику повторного кримінального правопорушення, але водночас дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк та визначив середній ризик небезпеки для суспільства. На випадок звільнення від відбування покарання з випробуванням орган пробації вважав доцільним покласти на нього додаткові обов’язки.
Вирішуючи питання про застосування статті 75 Кримінального кодексу України, колегія врахувала нетяжкий характер злочину, відсутність судимості в розумінні статті 89 цього Кодексу,
волонтерську діяльність чоловіка на допомогу військовослужбовцям та його статус волонтера Товариства Червоного Хреста України. Також суд узяв до уваги характер наслідків правопорушення та відсутність цивільних позовів.
Попри застосування насильства до військовослужбовця у зв’язку з його службовою діяльністю та вчинення правопорушення у стані сп’яніння, суд визнав сукупність даних про обвинуваченого достатньою для висновку про можливість його виправлення без реального відбування призначеного покарання. Колегія зазначила, що застосування статті 75 Кримінального кодексу України належить до дискреційних повноважень суду.
Рішення судуЧоловіка визнано винуватим за частиною другою статті 350 Кримінального кодексу України та призначено чотири роки позбавлення волі. На підставі статті 75 цього Кодексу його звільнено від відбування покарання з випробуванням, установлено іспитовий строк тривалістю три роки, який обчислюється з дня проголошення вироку — 14 жовтня 2026 року.
Засудженого зобов’язали періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації,
повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання та виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
У строк покарання суд зарахував попереднє ув’язнення з 12 лютого 2025 року до 8 липня 2026 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі. Застосований до чоловіка запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту скасовано.
Із засудженого стягнуто на користь держави 119 590,56 гривні витрат на проведення експертиз. Суд також скасував арешти речових доказів, постановив знищити ніж і газовий балончик, залишити або повернути одяг та інші особисті речі їхнім власникам, а диски із записами — зберігати в матеріалах провадження.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів із дня проголошення. Якщо апеляційну скаргу не подано, він набирає законної сили після завершення цього строку. У разі оскарження — після ухвалення рішення апеляційним судом, якщо вирок не буде скасовано.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
