Харків

«Ми заходили туди першими». Харківській скульптор і музикант майже рік захищає Україну (фото)

15 лют•GX

Музикант, художник, скульптор Антон Дербілов був серед тих добровольців, які у перші дні широкомасштабного вторгнення приєднався до лав українських захисників. Він усміхнений, відвертий, прямий чоловік. Людина творчості, яка створювала скульптури, грала на укулеле, танцювала фламенко.

Останній рік харків’янин воює, і це також робить вправно. Він лаконічно, без води, розповідає, як вирішив мобілізуватись, про воєнну буденність, про наступ та оборону.

— Ви мали якийсь досвід, пов’язаний з армією?

— У 2008 році мій друг організував страйкбольну команду і я грав у ній 5 років. Цей досвід мені дуже допоміг, бо на початку не було часу на навчання. Ми комплектувалися наспіх, мали зустрічати росіян на підступах до Харкова.

— Як для Вас почалася війна?

— 24 лютого я був у шоці, я не міг зрозуміти як це можливо у 21 столітті. 25 лютого я шукав місце, де можна вступити до лав Українського війська. Лише 26 лютого я вступив до 5-ї Слобожанської бригади.

— Ваш підрозділ брав участь у Харківському контрнаступі. Які населені пункти звільняли?

— Напередодні контрнаступу ми базувалися під Балаклією.

6 вересня ми пішли на неї в наступ. Для нас еталоном є Балаклія. Ми заходили туди першими. Місцеві не давали нам проходу: плакали, обіймали, цілували, падали на коліна, давали на руки своїх дітей. Згадувати це зараз приємно. Далі був Ізюм, Підлиман та Борове.

У Підлимані ми зайшли з кута, де ворог на нас не чекав. Ми перевіряли документи у місцевих, оглядали підвали. І тут через міст на відстані п’ятдесяти метрів на нас починають рухатися танки. Ми прийняли бій, нас атакували з трьох сторін. Снаряди лягали прямо поміж нами. Вибухи розносили будинки та гаражі. Бачу як побратима вже затаскують у двір. Останнє, що я від нього чув: «спина, спина». Далі ми зрозуміли що він «двісті». Наступного дня ми виносили загиблих, поранених, зброю і БК на руках. Суміжний підрозділ паралельно з нами мав відбити ділянку дороги, але їх вибили. Тому евакуації не було, і ми йшли пішки десь 5 кілометрів.

— Чи є тяга до творчості?

— За рік війни я намалював один портрет мого побратима на його день народження. Тяга до творчості є, але сил немає. Просто не маю ресурсу. На війні я зрозумів:

щоб малювати, потрібно мати внутрішній спокій. Коли малюєш, ти виражаєш і переносиш у творчість свій настрій. Коли я живу у тривозі та неспокої – мені важко малювати.

— За рік війни Ви ще не звикли до армії?

— У армію я потрапив у 42 роки. Людиною, яка має свої звички, внутрішні традиції, нюанси та правила. Я художник, тому до війни і армії взагалі ніякого стосунку не мав. Війна і армія – це те, до чого я не готувався.

— Чи змінили Ви своє ставлення до смерті?

— До війни я думав, що ставлюся до смерті філософськи. Але коли ти бачиш її на власні очі – це важко. Коли ти три дні не маєш можливості змити кров побратима з рук – це важко. І зрозумійте: ніхто до цього не готовий. Якщо ми й повернулися з війни зовнішньо фізично цілими, без подряпин і поранень, то всередині кожен пережив певний злам.

— Ви добре спите?

— На передку, під обстрілами у окопі в мене найспокійніший сон. У тилу іноді сняться важкі сни, і навіть, жахи.

— На війні тільки й розмов про мир. Про що говорять на передовій?

— Ми розуміємо, що дуже наївно будувати плани. Але все одно, ми прості люди. Ми усі на щось сподіваємося і фантазуємо.

Улюблена тема – як буде далі, як ми будемо зустрічатися після війни, хто і який бізнес разом зможе створити. На війні зустрілися випадкові люди, що просто не могли зустрітися у звичайному житті. І я дуже вдячній долі за своїх побратимів, деякі з яких стали мені друзями.

Інтерв’ю опубліковано на офіційній сторінці Східного оперативно-територіальне об'єднання Національної гвардії України.

Довідка GX. Антон Дербілов народився у родині митців. Мати Олена Дербілова – графік, аквареліст та каліграф, батько Анатолій Дербілов – скульптор-монументаліст та майстер малої пластики.

Антон Дербілов займався створенням мініатюрної скульптури – втілював образи видатних історичних особистостей, військових (армій усіх часів та народів), а також казкових у стилі «фентезі». Його творчості властива вірність природним формам, історична точність деталей в одязі, форменому чи народному. На замовлення організаторів київського проєкту «Легендаріон» він створив серію українських персонажів – Богдана Ступки в образі Тараса Бульби, Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Сагайдачного, Івана Мазепи, Марусі Чурай, Отамана Сірка, Мольфарки. Виліплені в однотонному матеріалі пластики, ці фігурки та бюстики пізніше ллються в бронзі або модельній смолі, а потім колекціонери, за бажанням, можуть розмалювати їх акриловими фарбами.

Антон і його дружина Катерина створюють військові мініатюри для Європи та Америки. Для світових колекцій виліплено близько 5000 мініатюр. Також вони створили мініатюрну скульптурну композицію армії Богдана Хмельницького.

Кут, Окіп, Доля

Читайте ще