Ні для кого не секрет, що в Сахновщинській громаді, як колись і в Сахновщинському районі, розвиток спорту в пріоритеті. Це можна визначити за досягненнями та результатами наших спортсменів. Відповідь ми знайшли серед розмаїття імен, що увійшли в нашу історію.
Бондаренко Віктор Васильович та Бондаренко Богдан Вікторович
Для початку відправимося до рідної Лебедівки. А ймення його ¾ Бондаренко Віктор Васильович – талановитий спортсмен, майстер спорту СРСР, заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, батько і особистий тренер бронзового призера Олімпіади-2016 з легкої атлетики Богдана Бондаренка.
Бондаренко Віктор Васильович народився 9 квітня 1963 року в сім’ї колгоспників. З 1970 року по 1976 рік, навчався у Лебедівській восьмирічній школі, був старанним і відповідальним учнем, брав активну участь у шкільних, районних та міжрайонних змаганнях, де виборював призові місця. Доки один випадок не змінив його життя. Це сталося у місті Лозовій, де Бондаренко Віктор виступав у складі збірної команди школи під керівництвом свого вчителя Діденко Григорія Петровича. На цих змаганнях був присутній тренер Харківської обласної середньої школи-інтернату спортивного профілю Переясловець Леонід Іванович. Його вразили вміння хлопця, і він запросив Віктора продовжити навчання в школі спортивного профілю. Це рішення було важливим і бажаним для юнака, але складним та важким для його батьків. Вони після довгих роздумів зважилися віддати свого сина на навчання до школи-інтернату 1 вересня 1976 року. Важливим фактом у житті, яким і донині гордиться Харківщина, став 1980 рік, коли у Москві відкрилися ХХІІ літні Олімпійські ігри. Естафета олімпійського вогню проходила через Харків на Бєлгород, серед учасників був наш земляк Бондаренко Віктор. Він ніс факел з олімпійським вогнем відстанню 1 кілометр, який до сьогодні зберігається у Віктора вдома, як історична пам'ятка.
13 червня 1981 року Віктор Васильович закінчив середню школу-інтернат імені Ф. Е. Дзержинського та був нагороджений Похвальною грамотою . Цього ж року він вступає на спортивний факультет Харківської філії Київського державного інституту фізичної культури, отримує звання майстер спорту, бере участь у Чемпіонаті України з легкої атлетики і стає срібним призером у десятиборстві, проявивши себе найкраще у стрибках у висоту ( 2,16 м).
З 1 вересня 1990 року Віктор Васильович ─ викладач Харківського державного вищого училища фізичної культури №1.
Результатом роботи Бондаренка В.В. є успіхи його випускників, що плідно працюють у спортивній сфері. Серед них:
- кандидати в майстри спорту, призери Чемпіонатів України у своїх категоріях: Заєць Віталій, Оголь В᾿ячеслав;
- кандидат в майстри спорту, чемпіон України серед юнаків і юніорів Крайник Ярослав, наш земляк із села Шевченкове Сахновщинського району;
- майстри спорту своїх категорій, учасники міжнародних змагань: Тимченко Марк, Пінкевич Віталій, Марченко Олександр, Кафеджі Максим.
- майстер спорту Нікітін Євген - багаторазовий чемпіон України серед юнаків, юніорів та дорослих, учасник серед дорослих у Чемпіонатах Європи і світу, бронзовий призер кубку Європи з багатоборства;
- майстер спорту Табашник Катерина - багаторазова чемпіонка України серед юнаків і юніорів, чемпіонка Європи серед юніорів (2013 рік, м. Рієтті (Італія) стрибки у висоту 1,89 м );
- майстер спорту Бондаренко Богдан (його син) - бронзовий призер Олімпійських ігор 2016 року, чемпіон світу (2013), чемпіон Європи (2014), 2 місце на чемпіонаті світу (2015), 3 місце на Олімпійських іграх (2016), володар національного рекорду. Найкращий результат 2,27 м у приміщенні та 2,42 м — на відкритому повітрі. В 2013 році визнано легкоатлетом року в Європі, а також став переможцем «Діамантової ліги».
Бондаренко Віктор Васильович та Бондаренко Богдан Вікторович – справжні національні герої,
приклад для наслідування. Вони підкорили світ своїми досягненнями, прославили свій народ і Батьківщину далеко за її межами. Життя та спортивна діяльність наших земляків має великий вплив на формування українського спорту.
Жигилій Володимир Вікторович
Згадаємо відомого баскетболіста з Катеринівки тоді Сахновщинського району Володимира Жигилія. ...Володі багато що було дано від народження. Навіть з генами пощастило: батько, агроном колгоспу Віктор Михайлович, був ростом за 190 см, та й мама, Ольга Пилипівна, санітарка в сільській лікарні, вище середнього зросту-178 см. І те, що хлопчик швидко витягнувся, не повинно нас тепер дивувати. З четвертого-п'ятого класу Володя був на голову вище однолітків. І можна зрозуміти і вчителів, і односельчан, і друзів сім'ї, які, дивлячись на рослого не по роках парубка, журилися, що немає в селі спортзалу, навіть простого спортмайданчику. «Тобі б спортом по-серйозному зайнятися», - казали вони, розуміючи, однак, що в Олександрівці про це можна тільки мріяти. Почавши займатися баскетболом тільки в 16 років, Володя багато чого просто не встиг пізнати, багато чому не встиг навчитися. В ПТУ м. Первомайська, що на Харківщині, куди Володя поїхав зі свого села продовжувати навчання, викладач фізкультури А. Приходько відразу звернув на нього увагу, оскільки Володя «вимахав» вже майже 2 м. Але фахівцем баскетболу Анатолій Іванович, звичайно, не був. Тому як слід навчити явно талановитого хлопчини не міг. Він просто привів Володю на майданчик, дав йому м'яч, показав на кільце і сказав: «Кидай туди. І чим більше, тим краще.» Ось такими і були перші кроки Жигилія в баскетболі.
З високим центровим команда його ПТУ виграла першість України серед професійно-технічних училищ,
а потім посіла друге місце на всесоюзному чемпіонаті в Миколаєві. Там-то Володю і побачив тренер харківського «Динамо» В. Нейман. Два сезони грав Жигилій за харків'ян. І від цих двох років залежало дуже багато. Спасибі Нейману, грамотному фахівцю і просто мудрій людині. Він зробив головне, що тільки й можна було зробити: форсував підготовку його як центрового за рахунок атлетичного тренінгу та відпрацювання кількох технічних прийомів. У цей час Жигилій працював слюсарем на заводі. Володя прийшов у великий баскетбол у 1972 році. Розпочав із московського «Динамо», куди і потрапив на запрошення тренера Є. Гомельського. У 1973 вже виступає за збірну СРСР. Які його здобутки?
Майстер спорту міжнародного класу (1974). Заслужений майстер спорту (СРСР). Бронзовий призер Олімпійських ігор (1976, 1980). Чемпіон світу 1974. Срібний призер ЧС-78. Чемпіон Європи 1979. Срібний призер ЧЄ-75, ЧЄ-77. Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1975, 1980, 1982). Володар Міжконтинентального Кубка (1975, 1977). Чемпіон VI і VII Спартакіад народів СРСР (1975 і 1979).
Курінний Володимир Васильович
Згадаємо славного сахновщанина, майстра спорту з велосипедних гонок, неодноразового переможця змагань різного рівня Володимира Васильовича Курінного.
Із раннього дитинства Володя,
як і його старші брати Віктор і Микола, почав займатися спортом — лижами, ковзанами, але його заповітною мрією був велосипед. Тож, коли він у 1947 році пішов до 1 класу Сахновщинської школи № 1, мати спромоглася купити цю рідкісну за тих часів річ. З цього і почалося формування спортмена-велосипедиста. Дивно, але на відміну від багатьох хлопців-школярів, які більше полюбляли командні спортивні ігри (футбол, волейбол тощо), його тягнуло до лиж, бігу, де треба було показати витривалість та індивідуальні вольові якості. Недаремно Володимир виконав 1 розряд з лиж у 30-кілометровій гонці на обласних змаганнях, був неодноразовим переможцем районних і обласних змагань серед школярів, які проводились тоді на звичайних побутових велосипедах. Теплими словами згадував вчителя фізкультури Миколу Даниловича Пилипенка і Федора Петровича Приходька, який очолював спортивну роботу в районі. Саме вони наштовхували молодого хлопця до самовдосконалення в спорті.
Закінчивши в 1957 році школу, В. Курінний пішов здобувати собі трудову професію, записавшись на курси водіїв. З улюбленою справою — велосипедним спортом, не розлучався навіть на короткий час. Наступні 7-8 років стали яскравою сторінкою його біографії, пов'язаної зі сільським добровільним спортивним товариством «Колгоспник», пізніше перейменованим у «Колос».
Уже у 1958 році харківська обласна газета «Ленінська зміна» помістила фотографію з написом: «На знімку: чемпіон обласної спартакіади, спортсмен з Сахновщинського району Володимир Курінний». Цього ж року він переміг на республіканських змаганнях у Львові.
Отримавши права водія, Володимир поступає на роботу до Сахновщинської ремонтно-транспортної станції (РТС). Тут він стає лідером збірної команди велосипедистів, яка у 1959 році виграє першість області серед колективів фізичної культури і отриує право представляти Харківщину в Сімферополі. Дружний квартет у складі Володимира Курінного, Валерія Мальцева, Марії Харченко і Раїси Литус завойовує звання чемпіонів України.
В цьому ж році на трасах Криму універсальний велогонщик виграє 3-денні республіканські змагання сільських спортсменів: роздільний старт, групову гонку і крос. Залишившись на підготовчих зборах, потім відзначився і на всесоюзних стартах.
Пам'ятним став для Курінного 1960 рік,
коли проводились Перші сільські спортивні ігри України. Виступаючи вже на чудовій німецькій гоночній веломашині «Діамант», він виборює 1 місце у роздільному старті на 25 км і груповій гонці на 75 км. За ці успіхи спортсмен був нагороджений золотими медалями.
Розвиваючи спортивні досягнення, Володимир Курінний у 1961 році за результат у місті Біла Церква отримує високе звання майстра спорту СРСР.
Скорлупкін Валерій Олександрович
Пам’ятаємо про уславленого шахового короля Сахновщини Валерія Олександровича Скорлупкіна. Ще навчаючись у Новоолександрівській школі, у зовсім юного Валерія з’явився хист до настільної гри у шахи, якій навчав батько. Перші перемоги Валерій здобував ще у шкільні роки на районних турнірах. Будучи студентом Харківського медичного інституту, Валерій не переставав займатися улюбленою грою. Виступав на різних шахових турнірах та завойовував призові місця. Вже коли працював головним лікарем Сахновщинської санітарної служби, Валерій Олександрович продовжував грати у свою улюблену гру, якій навчив батько. Починаючи з 1972 року та до самої смерті, він неодноразово ставав призером та переможцем різних районних та обласних змагань і турнірів.
Неодноразово відзначався подяками від керівництва району за досягнення високих спортивних результатів на обласних змаганнях, вніс вагомий особистий внесок у розвиток шахів у Сахновщинському районі. Здобув звання майстра спорту з шахів. А ось найвище його досягнення - це звання майстра FIDE, яке він отримав у 2009 році від Міжнародної шахової федерації.
Гусєв Віталій Іванович
Саме боротьбу дзюдо у 1984 році привіз на Сахновщину відомий нам лікар-хірург, спортсмен та тренер Гусєв Віталій Іванович. Під час навчання в Харківському медичному інституті почав займатися боротьбою самбо у тренера Панфілова Юрія Івановича (майстер спорту). Незабаром отримує І розряд, ставши переможцем обласних змагань у ваговій категорії 60 кг. Другим тренером вже з боротьби дзюдо був Гончаренко, який відразу помітив талант свого вихованця та довів Віталія Івановича до кандидата у майстри спорту. З 5 липня 1985 року зарахований на посаду тренера-викладача за сумісництвом з боротьби самбо та дзюдо Сахновщинської районної ради «Колос». Популярність боротьби в ті часи захопила багатьох юнаків, які фанатично почали займатися улюбленим видом спорту. Багато хто хотів бути схожим на Віталія Івановича: сильним, сміливим та мужнім. Результатом цього й стали їхні досягнення.
Саме завдяки йому кандидатами в майстри спорту стали:
Павло Кішінський, Олександр Антал, Сергій Харченко, Володимир Діхтяр, Юрій Касьян, Юрій Яценко, Володимир Степаненко, Сергій Рожко, Ігор Афанасьєв.
Неділько Віталій Михайлович
Віталій Михайлович Неділько (нар. 21 серпня 1982 року в смт. Сахновщина) — український футболіст, воротар луцької «Волині». У 2002 році грав за слов'янський «Словхліб» у аматорському чемпіонаті України. У 2003 році став гравцем луцької «Волині». У Вищій лізі дебютував 24 травня 2003 року в матчі проти запорізького «Металурга» (0:2) і пропустив в тій зустрічі два м'ячі. В 2003 році і в 2004 році грав у Другій лізі чемпіонату України за «Ковель-Волинь-2» і млинівську «Ікву».
У листопаді 2006 року перейшов у сімферопольську «Таврію», так як воротар кримчан Микола Медін отримав травму. Однак у складі «Таврії» Неділько не зіграв і покинув розташування клубу через місяць.
Після перебування в Сімферополі Віталій повернувся у «Волинь». У сезоні 2009/10 разом з командою завоював путівку в Прем'єр-лігу України, ставши срібним призером Першої ліги.
Найбільше Віталію запам’яталися матчі з грандами — «Динамо» та «Шахтарем».
За словами Віталія, розпочинав свій футбольний шлях у Сахновщинській ДЮСШ. «Моїм першим тренером був Петро Волошин. Закінчивши школу, пішов навчатись у Славинський педінститут. Спочатку був невдоволений тим, що батьки відправили мене саме туди, сам хотів до Харкова. А потім у нас сформувалася хороша команда і мене помітили селекціонери «Волині». Тож тепер можу сказати, що все склалося добре», - прокоментував Віталій Неділько.
На запитання: чому вибрав для себе амплуа воротаря?
Віталій Неділько відповів просто: «Я грав у футбол, мені це подобалося, і в якийсь момент зрозумів, що найбільше задоволення отримую від гри у воротах. І тепер, згодом, анітрохи про це не шкодую. Хочу приносити якнайбільше користі своїй команді, щоб вона, у свою чергу, якнайчастіше вигравала».
Малафій Дмитро Вікторович
Дмитро Малафій крайній зліва
Як не згадати, про королеву спорту – легку атлетику. Так, саме в легкій атлетиці є великі досягнення.
Сильним спринтером на короткі дистанції серед вважався сахновщанин Малафій Дмитро Вікторович, 1980 року народження. Дмитро тренуватись розпочав у 1997 році під керівництвом тренера Романа Володимира Івановича.
В 1998 році вступив до Харківської державної академії фізичної культури. В м. Харкові тренувався під керівництвом заслуженного тренера України Лимаря В. Г.
Вагомі досягнення нашого земляка говорять про його роботу над собою на тренуваннях та про неабияких талант спортсмена. Дмитро Малафій багаторазовий переможець і призер чемпіонатів України з легкої атлетики серед спортсменів з інвалідністю 1997-2005 р. р. Учасник Чемпіонату світу 1998 р., фіналіст Чемпіонату світу 1999 р., срібний призер Чемпіонату Європи 2003 р. Майстер спорту України з легкої атлетики.
На даний час працює начальником комунальної установи «Харківський регіональний центр з фізичної культури в спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» Харківської обласної ради.
Пам’ять про наших спортсменів залишиться на багато, багато поколінь, адже ці люди прославляли наш Сахновщинський край не тільки в Харківській області, а й за її межами. Честь і хвала цим видатним сахновщанам.
