У 1920-ті роки Харків був столицею Радянської України. Комуністична влада намагалася зблизитися з народом, тому взяла курс на українізацію. Місто стало центром української інтелігенції, тут розквітало українське мистецтво, створювали друкарні, поети та письменники збиралися на літературні події.
Проєкт "ProSlovo" зазначає: "За кілька десятиріч 20-ті назвуть Відродженням, щоправда, розстріляним."
У минулому столітті харківський будинок "Слово" став прихистком для української інтелігенції, поетів, письменників та перекладачів. Проте, радянські спецслужби пильно контролювали тих, хто намагався відроджувати та розвивати українське. Стежили, ув’язнювали та вбивали.
У цьому будинку жили та працювали Павло Тичина, Володимир Сосюра і Микола Хвильовий. Будинок "Слово" став місцем розквіту української культури. Та для декого став і кінцем життя.
Розстріляне відродження-2022У 2019 році Постановою уряду України житловий будинок "Слово" було внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Зараз ЮНЕСКО спільно з Інститутом масової інформації запустили проєкт із документування збитків,
завданих війною культурній спадщині в Україні.
Харківський будинок "Слово" – це звичайний житловий будинок. Лише меморіальна табличка з іменами письменників нагадує про його культурне минуле. Більшість мешканців зараз уже й не усвідомлюють всю історично цінність будинку, в якому живуть, кажуть LIGA.net працівники із майстерні в будинку.
На початку повномасштабного вторгнення Харків одним з перший прийняв удар. А вже 7 березня 2022 року від російської агресії постраждав і будинок "Слово". Під час чергового артилерійського обстрілу перед дверима одного з під’їздів прилетів снаряд.
Першою біля будинку зустрічаємо літню мешканку. Жінка дещо прискіпливо відреагувала на появу журналістки біля її під’їзду. Проте, єдине, що сказала про той день: "Ми стояли в коридорі і молилися"
Того дня через обстріл постраждав фасад будинку та вікна. Зараз більшість вікон забиті дерев’яними панелями, на фасаді та асфальті досі є сліди від уламків та прильоту снаряда.
Читайте також: "Разом із дитиною тут помру". Як евакуюють дітей із прифронтових територій
Квартира Володимира Сосюри
Андрій Білінський – один із мешканців будинку. Чоловік розповідає, що коли купував тут квартиру у 2004 році – свій вибір зробив свідомо, оскільки знав про історичну важливість будівлі. У їх теперішній квартирі раніше жив Володимир Сосюра з 1930 по 1934 рік.
В цьому будинку народились та виросли діти Андрія. Та на початку березня 2022 року сім’я вирішила зберегти життя та покинути Харків, оскільки вже тоді росіяни щодня обстрілювали місто авіабомбами та артилерією. Зараз чоловік час-від-часу приїздить до Харкова, щоб наглядати за квартирою. "Прибираю, пил треба витирати", – розповідає Андрій.
— Тут моя квартира, зараз я ВПО, виїхав до Львова, в мене багатодітна родина. Ми тут жили з 2004 року по березень 2022. Ми виїхали 4 чи 5 березня. Тут на вулиці вже була війна. Поряд є 134 школа, там були російські ДРГ (диверсійно-розслідувальні групи – ред.).
У перші дні війни над будинком постійно літали літаки, з усіх сторін скидали бомби на місто. Наприклад, ФАБ-250.
— Ми із сім’єю встигли виїхали до артилерійського обстрілу 7 березня. Моя дружина на той момент хворіла,
згодом пережила операцію. Обстріли міста дуже вплинули на її стан. Ми усі сиділи в коридорі майже увесь час, дружина нервувала, дуже схудла через це. За десять діб схудла на 5 кілограмів, для неї це було критично.
Діти час-від-часу вибігали в магазин, роздобували продукти, бо все було в дефіциті. Тоді дружина все ж переконала чоловіка, щоб поїхати з міста.
— Зібрали речі, наварили вареників і потім їхали потягом до Львова, стоячи 17 годин. Дуже вдячний галичанам, що прихистили нас, дуже добрі люди. Згодом нас зустріли мої друзі з Латвії, там моя сім’я живе досі.
Після евакуації Андрій почав займатися волонтеркою. Тоді приїжджали люди з Маріуполя, Харкова, Куп’янська. Багато жінок з немовлятами, літні люди. Він з командою їх зустрічав на вокзалі і допомагав поїхати за кордон.
Читайте також: Оточені висотками. Як живуть мешканці приватного сектору біля метро "Славутич"
"Арешти, самогубства, тут було все"Поруч із будинком знаходиться важливий об’єкт, в який цілились росіяни. Обстрілювали і влітку. Чоловік розповідає, що будинок наче і культурна спадщина, але мешканці будинку переважно не усвідомлюють його важливості.
Андрій додає: "До 90-х тут доживали репресовані, їх родичі, онуки. Закінчилась епоха".
— Сосюра жив у моїй квартирі, любив жінок приводити сюди. Власники, які продавали цю квартиру розповідали це. Тут його і катували під час громадянської війни.
Будинок у ті часи утримувався коштом письменників, їх перекладів. Це була частина, яку вони вкладали в будинок. До Другої світової війни тут на даху був солярій. На першому поверсі була їдальня для зручності письменників.
— В цьому будинку жив увесь цвіт української нації. Тут було багато галичан, які формували харківську говірку. Коли при Леніну був курс на українізацію, у них була можливість формувати цю харківську говірку. "Кватирка", "краватка", "шухлядка", — каже харків’янин.
Ще з історії будинку. Коли тут жили письменники, тут була місцева АТС і всі телефони прослуховували. Письменники жартували, що тут лише колючого дроту не вистачає. Коли до влади прийшов Сталін, то службам було зрозуміло хто в цьому будинку живе. І арешти, і самогубства, тут було все. У першому будинку жив Микола Хвильовий, в цьому ж будинку він і застрелився.
— Більшість людей, які живуть тут, не усвідомлюють усю цінність цього будинку, їм це нецікаво. Але я купував квартиру саме тому, що я знав усе історичне підґрунтя. До нас власниця була дизайнеркою, все робила для себе, дуже красива та затишна квартира, це й мотивувало нас купити її. Тут народилися і виросли троє моїх дітей. Все життя з ним пов’язано, не знаю як воно далі буде. Були змушені покинути її в березні. Але я тримався, підбадьорював жінку та дітей. Якщо я здамся, то як вони триматимуться?
