Історія, що твориться сьогодні…
« Херсонщина за день» продовжує розповідати світові, як українці боряться за життя на власній землі .
Про херсонців, як змінилося їх життя після 24 лютого…
З Андрієм Калитою ми записували інтервʼю напередодні широкомасштабного вторгнення. Тоді священник і депутат Херсонської міської ради розповідав про плани, про створення комфортного Херсона.
Сьогодні ж Андрій Калита згадує, що 27 лютого 2022 року подав прохання про вступ в ЗСУ, як капелан. Офіційної відповіді не отримав, тож вже 4 березня став капеланом-волонтером для військових.
Капеланська діяльність від Півдня до Сходу.
Пан Андрій згадує, як
Їздив по підрозділах, спілкувався із захисниками, надав духовну та психологічну допомогу. У військових на той момент було багато потреб, і в броніжелетах, медикаментах та автомобілях.
За 2022 рік священнику вдалося організувати збори та придбати з однодумцями для військових 15 легкових автомобілів, три вантажних МАНи, МАВіки, броніжелети, каски, сотні натовських аптечок, півтори тисячі турнікетів.
Ціль - вступити в ЗСУ
«Воювати я не міг, як солдат, священникам заборонено брати до рук зброю. Далі було прийнято Закон про капеланство, я зміг офіційно стати капеланом, але згодом».
Про деокупований Херсон.
Депутатство та пропозиціі на посади
Андрій Калита зміг потрапити до Херсона за декілька днів після визволення міста.
«Радість з великим болем в серці - такі були відчуття… Доля деяких моїх знайомих мені досі не відома, сподіваюсь, що вони живі… - про свої перші відчуття у знову вільному Херсоні розповідає капелан. -
Вже 15 листопада доставили велику гуманітарну допомогу, роздавав її не тільки по своєму округу, як депутат, бо допомоги потребували всі херсонці.
Спілкувалися з квартальними, склали списки дітей та на новорічні свята роздавали подарунки.
Збирали точечно, дітки знали, що буде військовий капелан, то передавали нашим військовим поробки, малюнки, я віддавав своїм хлопцям. Ці емоції важко передати словами. Потрібно бачити очі».
Після деокупаціі Херсона Андрію Калиті пропонували долучитися до роботи вже в апараті створеної військової адміністрації.
Екс-керівниця Галина Лугова запропонувала бути радником, Роман Мрочко бачив Калиту своїм заступником з гуманітарних питань. Життя ж внесло свої корективи - Калита отримав офіційну посаду капелана в підрозділі ЗСУ.
« Мені потрібно було прийняти рішення: бути заступником, чи бути капеланом і служити в ЗСУ. Вибрав ЗСУ», - розповідає пан Андрій.
В той же час капелан Калита погодився на пропозицію бути радником голови Херсонської міської адміністрації на громадських засадах.
Каже, за період такої співпраці спільно з військовою адміністрацією передали пʼять автомобілей захисникам.
Як впливати на рішення чиновників, поки депутати не впливають? Чого мають не допустити і самі херсонці? На це у військового капелане своє бачення, яке часто обговорює і з військовими і самими херсонцями:
« Якщо у когось є спокуса вкрасти бюджетні кошти, вони мають розуміти - що це людська кров.
Чи може чинний депутатський корпус впливати на ситуацію? Думаю, що ні. Подивіться, скільки депутатів служить в ЗСУ? А скільки чоловіків наших депутаток на війні? Жодного.
Чиновникам раджу не забувати, що війна закінчиться нашою перемогою. Хлопці повернуться до своїх міст, домівок. І з кожного буде запитано - що ти робив під час війни.
Хлопці, які втратили своїх побратимів, збирали на полю бою їх по шматках, не будуть миритися з брехнею.
Наші люди, українці - вони найкращі. Але досить часто їх довірливістю користувалися, маніпулювали. Але сьогодні кожен із нас має нести особисту відповідальність за все, що робиться. Не можна жити далеким минулим, життя воно є сьогодні: тут і зараз. Від того, що творимо сьогодні, таке буде завтра. Війна дуже гостро показала це. Нам потрібно усвідомити, що кожен з нас має вплив на те, що буде завтра. Також ця війна нам показала, хто є хто у Херсоні. Не може бути різних відтінків, є біле і чорне. А не розповіді, як допомагав і переживав за кордоном. Чесно, є в мене такі побоювання, що ті, хто зрадили херсонців, втекли за кордон, а після перемоги приїдуть, і як ні в чому не було, будуть кричати, як люблять місто. І ті, що роками обкрадали Херсон, знову підуть в депутати, і цього херсонці мають не допустити. Маю надію, що вони залишаться таким ж відповідальними, як зараз. Я був вражений, Херсон перебуває під цілодобовими обстрілами. Щодня є поранені, або вбиті. А в місті багато людей, працюють комунальники, лікарі, хтось каву варить… Ті що залишилися, вони сильні і вони дійсно герої.
Поділився Андрій Калита своїми думками щодо міського голови Херсона Ігоря Колихаєва
Розповів, що спілкувався з людьми, за розповідями котрих перебували разом з ним в полоні у росіян.
« Я не був дуже наближений до Колихаєва, хоч балотувався від його партії « Нам тут жити», але всі питання з якими звертався, особливо питання атошників, позитивно вирішувались. В памʼяті розмова 23 лютого після засідання комісії в ОДА по ситуації на кордоні. Так сталося, що ми разом йшли до міської ради: він був дуже встревожений. Перший раз таким його бачив. Про війну ми не говорили, жевріла надія. Ми говорили про плани. 25-гр лютого мала бути сесія, і тоді мали прийняти рішення про одноразову допомогу військовим АТО в 30 тис грн.
Така була розмова. Більше інформації не маю. Я знаю, що ходять різні чутки.
«Винен чи не винен» : ми з вами живемо в правовій державі, має приймати рішення суд. Головне, щоб він був живий, все інше - в правовому форматі. Навіть по Біблії ми бачимо: всі приймали Христа і кричали «ура», а через три дні ті ж і плювали, бо їх особисті інтереси не були розглянуті».
Роздуми про перемогу… і мобілізацію
«Знаєте, це як будуєте будинок, спочатку фундамент, стіни, дах… Потрібно просто робити те, що можеш робити сьогодні. По-перше: жити, берегти своє життя, а не бути в постійному очікуванні.
В одній книзі прочитав наведені факти, хто саме зміг вижити в концтаборі: першими померли ті, які очікували, що їх звільнять з дня на день. Другими вмирали ті, що сподівалися, що їх звільнять за рік. Проходив час, і вони падали у відчай. Спочатку вони гинули духовно, потім фізично. Виживали ті, які не сподівалися і не були привʼязані до дня і року визволення. Вони жили і дякували за сьогоднішній день. Робили те, що від них залежало, і вони вижили. Так само і нам, українцям, не потрібно привʼязуватися до дня, чи кварталу. Це утопія. Перемога може статися навіть тоді, коли ми її не будемо очікувати. Просто треба творити добро, допомагати тим, хто потребує нашої допомоги. Цим ми наблизимо перемогу.
2024 рік може для усіх нас стати вирішальним. Сьогодні багато дискусій про мобілізацію. Але скажу так, щоб вижити всім нам, потрібно аби в кожній родині були готові захищати Україну. За приклад наводжу свою родину».
Спілкувалася Тетяна Дергачева
