Херсон

«Колеги обрали працю на окупантів, а я рятую нашу школу з Калуша»: історія директорки з Херсонщини

12 жов•Вікна

П’ять місяців в окупації у рідному селищі на Херсонщині. За чотири роки — зміна кількох місць проживання: Львівщина, Київщина, Івано-Франківськ та останні пів року в Калуші. Але попри все Ольга Клочко зберегла опорний заклад — Нижньосірогозький ліцей, який очолює вже 10 років. Попри дистанційну форму навчання, тут мають хороші показники з НМТ, беруть участь в олімпіадах, проводять патріотичну гру «Джура» і навіть раз на рік зустрічаються наживо.

Освітні новації — задля комфорту дітей та педагогівПонад 30 років Ольга Клочко присвятила рідному Нижньосірогозькому ліцею Генічеського району на Херсонщині, останні 10 років обіймаючи посаду директорки.

«Ще з початкової школи хотіла бути вчителькою, тому після її закінчення вступила до Бериславського педагогічного училища. Свою трудову діяльність розпочала ще на 4 курсі як учителька початкових класів. Втім, пропрацювала на цій посаді тільки два роки, і у 1995 році стала заступницею директора з навчально-виховної роботи. Понад 20 років обіймала цю посаду, а у 2016-му — очолила ліцей», — розповідає очільниця опорного закладу.

За ці роки разом із колективом із 45 вчителів вони працювали над високим іміджем закладу та долучалися до всіх можливих проєктів, серед яких «Спроможна школа для кращих результатів» та оновлення харчоблока. Прагнули зробити все, щоб діти мали комфортні умови для навчання.

Напередодні повномасштабного вторгнення в закладі відбулися великі зміни, колектив навіть чекав на херсонське телебачення, щоб продемонструвати свої напрацювання. 8 березня 2022 року колектив та вся громада вийшли на мітинг-протест, але невдовзі у селище зайшли окупанти.

Окупація, втрата дому та шлях на Захід «Нам дали закінчити навчальний рік, але ми знали, що надалі спокою не буде, бо йшли розмови про відкриття шкіл за російськими стандартами. У червні, поспілкувавшись у комендатурі з нашою керівницею, я дізналася, що директорів збиратимуть і примушуватимуть до співпраці. Було прийнято рішення виїжджати. На Херсонщині залишився мій рідний дім, дім моїх батьків, улюблена робота… Ми розуміли, що треба бути разом та підтримувати один одного. У мене чоловік, двоє дітей, онучка, мама…» — згадує жінка.

Крім улюбленого ліцею, Ольга Анатоліївна мала власний будинок у селищі (яке до децентралізації було районним центром із понад 5 тисячами населення) та квартиру в Херсоні. У місті жила сім’я її дочки, яка через військові дії також змушена була евакуюватися.

«Квартира, на щастя, не зруйнована, а в будинку проживають російські військові, які час від часу змінюються. Дуже багато людей виїхало з селища, і тепер за окупаційними законами наше житло визнали «безгосподарським», тобто воно автоматично перейшло у власність Російської Федерації».

Спершу родина виїхала у Львівську область — на батьківщину матері Ольги. Потім кілька місяців жили в Гостомелі на Київщині, де зупинилася сім’я дочки й онука Мілана пішла в перший клас. Через постійні обстріли довелося знову шукати інше місто. Далі був Івано-Франківськ.

«Я людина з активною життєвою позицією, люблю подорожувати й учитися нового. Коли ми були в Івано-Франківську, я відвідувала Херсонський хаб, а згодом доєдналася до команди Руслана Марцінківа як мовна волонтерка, щоб популяризувати українську мову. Найбільш цікаво було, коли організовували форум для внутрішньо переміщених осіб щодо інтеграції в нові громади. Кожен давав свої пропозиції, які потім включили до програм, зокрема щодо створення інформаційних довідників для новоприбулих».

Нове життя в Калуші та мрії про європейське харчуванняЗ квітня 2026 року Ольга з чоловіком та мамою проживають у Калуші. Тут жінка вивчає вулиці, моніторить місцеві заходи та новини. Паралельно стежить за новаціями шкіл, які навчаються очно. Зараз держава впровадила безкоштовне харчування для всіх учнів початкових класів, а у Нижніх Сірогозах намагалися різними методами заохочувати вихованців їсти в їдальні ще до повномасштабного вторгнення. Завдяки керівництву громади учні 1–4 класів та пільгові категорії харчувалися безкоштовно, а група продовженого дня — за кошти батьків.

«Коли відкривалися сучасні торговельні центри, стало модним харчування за шведською лінією. У нас запровадили таку ж практику: діти брали яскраві таці й обирали страви з двох запропонованих меню. Ми оновили харчоблок, закупили новий посуд, меблі, лінію роздачі з новітніми мармітами. Коли учні зайшли в їдальню і змогли самостійно обирати їжу зранку, кількість охочих харчуватися значно зросла. Смакували страви за рецептами Євгена Клопотенка. 24 лютого 2022 року ми із заступницею селищного голови якраз мали їхати в Херсон затверджувати новий проєкт змін їдальні — планували перебудувати обідню залу та зробити там сучасний буфет».

У Калуші жительці Херсонщини подобається. Каже, що тут дуже добрі люди, від яких відчувається щира підтримка. Місцеві діти розповідають, як проходить їхній день, що їм до вподоби шкільне харчування — дають багато фруктів, печуть млинці. Проте освітянка розуміє, що для адміністрацій очних шкіл це велике навантаження: «Потрібно так скласти розклад, щоб за коротку перерву всі встигли поїсти, це дуже відповідальний момент».

Дистанційна освіта без кордонів та підтримка громадиДо війни у Нижньосірогозькій школі навчалося понад 500 дітей, хоча потужність закладу розрахована на 1100 місць. Величезна площа охоплює два корпуси, сполучені між собою, два спортивні зали та майданчик зі штучним покриттям для футболу. Свого часу керівництво ліцею запропонувало місцевій владі та управлінню освіти розмістити на своїй території музичну й дитячо-юнацьку спортивну школи, будинок творчості та станцію юних натуралістів. Батьки були в захваті: дитина приходила зранку до школи, обідала, відвідувала гуртки та займалася спортом в одному приміщенні. Для підвезення дітей закупили шкільні автобуси.

Заклад активно готувався до впровадження реформи НУШ. Зараз ліцей оновлює ліцензію, щоб отримати статус профільного закладу — академічного ліцею з початковою школою та гімназією.

«Дистанційне навчання вже не перший рік можна проводити успішно. Ми постійно вдосконалюємося, використовуємо нові цифрові застосунки, у нас творчі вчителі та вмотивовані діти. Коли наприкінці року за результатами НМТ у рейтингу Херсонської області серед 70 закладів ми посіли 17 місце — це дуже тішить. Розуміємо, що сучасні діти чекають від вчителя не лише знань, а й емоційної присутності. Зараз ми особливо міцно тримаємося один за одного».

Директорка відзначає велику підтримку з боку селищної ради та військової адміністрації. Попри те, що всі роз’їхалися по світу, у громаді діє програма «Обдаровані діти», за якою учні-ВПО щороку отримують одноразову грошову премію. Крім того, дітей заохочують відпочинком: у 2024 році вони їздили до Яремча, торік — до Львова, а цього року в межах проєкту «Пліч-о-пліч» побували на Закарпатті разом із Берегівською громадою.

«Можливості для дистанційної форми навчання відкриті для всіх. Ми забезпечуємо педагогічний патронаж для дітей за кордоном та створюємо умови для тих, хто досі перебуває на тимчасово окупованих територіях. Тим, хто перебуває за межами України й відвідує місцеві школи, пропонуємо навчання за українознавчим компонентом», — констатує педагогиня.

Наразі до уроків долучаються хлопці та дівчата, які виїхали до Швейцарії, Польщі, Німеччини, Канади, Норвегії, Фінляндії, Великобританії тощо. Серед внутрішньо переміщених учнів є мешканці Одеської, Миколаївської, Івано-Франківської та інших областей. Ба більше, до ліцею переходять діти із сусідніх громад та інших куточків України.

Зараз у закладі працює 28 постійних учителів. На початок першого воєнного навчального року (який для закладу стартував 12 вересня 2022 року) довелося залучити 37 сумісників, яких шукали через знайомих та соцмережі, адже спочатку з окупації виїхало лише 8 педагогів. Тоді дистанційно в ліцеї навчалося близько 900 дітей. За чотири роки тут пристосувалися до всього: проводять патріотичну гру «Джура» (напрями «Кіберджура» та «Єднаймося, брати мої!») в онлайн-форматі й успішно беруть участь в обласному етапі.

Також впроваджують курси фінансової грамотності «Шахрай, гудбай» та готуються до Всеукраїнського радіодиктанту. «Розуміємо, що наша українська ідентичність ніде не пропаде. Відчутне і піклування про дітей-ВПО з боку ЮНІСЕФ та Фонду Олени Зеленської. Учні та вчителі за потреби отримали ноутбуки та хромбуки для дистанційного навчання», — додає Ольга Клочко.

Евакуація під палючим сонцем та біль зрадиЖінка розповідає, що багато речей із собою не взяли, адже думали, що до зими повернуться. Згодом дещо вдалося отримати поштою, зокрема й вишиту сукню:

«Я українка, тут народилася, то чому б не знати мову?! У нас в холі ліцею стояло погруддя Шевченка, ми святкували всі державні свята. Вірю, що колись це повториться».

Виїжджали з окупації через Василівку. З 8-ї ранку до 17-ї стояли під палючим 60-градусним сонцем. Удень росіяни випускали лише близько 100 машин, і родині Ольги Анатоліївни та її колеги вдалося потрапити в це число. На кожному блокпості ретельно перевіряли речі, документи, питали, чому їдуть та що саме їм не подобається.

Найбільшим розчаруванням, яке принесла війна, стали для Ольги Клочко окремі колеги, які першими виявили бажання працювати на окупантів. Хтось робив це буцімто примусово, але це все одно був їхній вибір.

«Коли працюєш у колективі разом понад 30 років, думаєш, що знаєш спроможності кожного, знаєш, кому можна доручити справу, як допомогти. Завжди створювалися комфортні умови роботи, а тепер спостерігаєш, як вони працюють за стандартами Російської Федерації. Колись так само разом із нами прикладали руку до серця, співали гімн, проводили військово-патріотичні заходи, говорили українською про те, як люблять нашу державу та дітей, мріяли про її силу й незалежність... Важко зараз слухати інше та дивитися на школу, про яку окупанти кажуть, ніби вона ніколи не бачила ремонтів. Особливо боляче, коли це повторюють люди, які власними руками долучалися до оновлення класних кімнат, отримували сучасне методичне забезпечення для кабінетів фізики, української мови, початкової школи, STEM-лабораторії, мали найкраще туристичне обладнання…».

В окупації взагалі важко жити, навіть якщо там не ведуться активні бойові дії — психологічний тиск колосальний.

«Вільно там себе не почуваєш, якщо не підтримуєш окупаційну політику. Зараз там скрутно з медициною, фахових лікарів майже не залишилося, доводиться їхати до Мелітополя, Генічеська чи Сімферополя. Постійно вишукують проукраїнських людей, намагаються підкорити своїм законам», — пояснює освітянка.

«Стіни стоять — ми повернемося і зробимо ліцей ще кращим»Попри пережите, Ольга Анатоліївна не втрачає оптимізму. Найбільше її гріють зустрічі з учнями та колегами, які вони влаштовують раз на рік.

«Коли ми зустрічаємося, то спершу це завжди теплі обійми та довгі розмови. Згадую учня, який раніше не бачив мене особисто, бо перевівся з іншої громади. При зустрічі він щиро здивувався, що в екрані монітора я здавалася більшою, ніж є у житті! А напередодні Дня працівників освіти більша частина колективу підтримала мою ідею, і ми зустрілися у Львові — три дні незабутньо провели час в екскурсіях, розмовах та спогадах. Тримаємося разом, допомагаємо один одному і розуміємо: для підтримки відстань не має значення, якщо є щире бажання».

Джерелом надії є й ті родичі, сусіди та колеги, які залишаються в окупації, чекають на повернення законної влади й готові разом усе відбудовувати.

«Стіни школи стоять, і я вірю, що коли ми повернемося, все відмиємо і відбудуємо з новими ресурсами. За період війни мені вдалося побачити багато корисного досвіду. Я побувала у складі Херсонської делегації у Празі, вивчала досвід зальних закладів столиці та Івано-Франківська — там є що почерпнути. Мрія любить тишу, тому поки що не розкриваю всіх секретів. Найбільше тішить, що наші вчителі, батьки та діти хочуть повернутися додому з новою силою та натхненням. І нам це обов’язково вдасться».

Щоразу, засинаючи, Ольга Анатоліївна подумки гуляє своїм подвір'ям на Херсонщині, спілкується з рідними та ходить знайомими стежками. Жінка переконує, що ні за що не проміняла б очне навчання в будь-якому іншому місцевому ліцеї на свій — нехай тимчасово і дистанційний, але такий до болю рідний заклад.

«Не боюся роботи чи змін, але поки існуватиме наша школа — я її не полишу, бо я тут з 1995 року. Просто завжди намагалася розповсюджувати про неї якомога більше інформації».

На завершення зустрічі з журналістами «Вікон» Ольга Клочко з гордістю показує подарунок від колеги — патріотичну хустину, на якій викарбувані назви населених пунктів Херсонщини, серед яких чітко відтиснуто її рідний дім — Нижні Сірогози.

Ірина АНДРІЇВ, журналістка

Кароліна МАЗУР операторка-монтажерка

захоплення, Новина, Заклад, рейтинг, блокпост

Читайте ще