Алла та Анатолій Онищенки пішки пройшли 24 кілометри, щоб вийти з Олешок на тимчасово окупованому лівобережжі Херсонщини. Вони вирушили в дорогу 15 вересня 2026 року й подолали довгий шлях. Зараз подружжя живе у рідних в Тернополі. Вони розповіли про ситуацію у заблокованому місті та дорогу з окупації . «Потоп був, були дрони, голод і полон»Ключі від квартири та радіо — це все що Анатолій та Алла Онищенки забрали з собою з Олешок.
« Це наші сувеніри. Це радіо нам допомагало якось спілкуватися з нашою батьківщиною», — каже чоловік.
Зараз вони з дружиною живуть разом з родиною доньки в Тернополі. Аллі — 73 роки, вона родом з Донеччини. Анатолію — 72, він народився на Луганщині. Майже 38 років подружжя прожило в Олешках. Там виростили трьох доньок, мали квартиру, дачу на березі Дніпра, сад.
« Потоп був, дрони були, голод. Полон був, холод був. В Олешках гуляє смерть, в прямому сенсі слова. Останнім часом дуже багато людей з уламковими пораненнями. Є багато померлих. Їх просто не ховають — заборонено за тими «законами». І люди лежать в чорних мішках уже декілька місяців.
Оце ми знаємо точно«», — говорить Анатолій.
За його словами, критична ситуація настала після 26 травня 2026 року, коли в магазин востаннє завозили продукти. Біля місцевої лікарні ще можна було придбати овочі. Люди приносили туди те, що росло на городах, продавали, міняли.
« Хліб ми не викидаємо. Ми знаємо ціну хлібу. Оце сушу окремо чорний і білий хліб: хай буде про запас. Хто його знає, що буде. Страх голоду досі присутній», — каже Алла.
«Ми весь час були під прицілом»Анатолій розповів, що влітку 2026 року його та дружину у власному будинку взяв у заручники російський військовий.
« Прийшов 19 липня о шостій годині ранку, о 13:42 хотів нас убити — ці дату й час я пам'ятаю. А перед тим зробив контрольний постріл вверх біля нас. Полював на курей. Кожен день з'їдав по курці», — згадує чоловік.
« Наставив автомат і каже: «Я буду вас вбивати. Заходьте сюди, зараз я вас автоматом, кину гранату і закрию замок». І це було без кінця. Нам не можна було вийти з двору. Ми весь час були під прицілом. Потім він оселився у нас у будинку, жив у залі. Під диваном у нього були автомат,
гранати, тротил. А ми у маленькій кімнатці, на колодах по два матраци», — ділиться Алла Онищенко.
30 липня подружжя втекло зі свого дому до місцевої лікарні. За словами Анатолія, у заручниках вони пробули 11 діб.
« Додому повертатися було небезпечно, тому що тоді вже ніхто б в нас не промазав. Нас просто прийняли добрі люди. Зараз, коли хліб купую, кажу «Це б отим людям, де ми були»», — каже він.
«Страх ще залишився»Чоловік розповідає, зранку 15 вересня 2026 року вони з дружиною пішки вийшли з Олешок. Спочатку йшли у групі до 12 людей. Потім ті, хто молодше, стали випереджати.
« Ці 24 кілометри ми йшли дев'ять годин, а останні 800 метрів — годину. Тоді найважче і найстрашніше було те, побачимо ми чи не побачимо своїх дітей і внуків. Тому що шлях був дуже ризикований — міна біля міни», — сказав Анатолій.
З речей взяли лише те, у що були одягнені. А ще — документи, сумку та велосипед.
« Нам дали, де ми були, дві груші, два огірки й два помідори. І тут ідуть на зустріч. Ми попросили шматочок хліба. Нам дали цілу булку», — говорить Алла.
Після виходу з Олешок на подружжя чекав шлях на підконтрольну Україні територію. Подолали 2800 кілометрів.
« Ми приїхали вже на наш кордон і тут було дуже приємно. Всякі нам подарунки дали. Дали нам поїсти. Прапор наш. Потім нас привезли на вокзал. Дали білети й ми приїхали сюди в Тернопіль. Так вирішили», — каже Анатолій.
За словами його дружини, оговтувались вони ще тиждень чи два. Звикали до нового місця та усвідомлювали, що змогли виїхати.
« На траву страшно наступити, бо там теж може щось бути. Страх ще залишився», — сказала жінка.
« Я хочу передати всім, хто нас знає на Херсонщині, привіт і найкращі побажання. Бережіть себе. Все буде добре. Ми переможемо і ще зустрінемося», — сказав Анатолій Онищенко.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Telegram , TikTok, WhatsApp, Facebook , Viber , Instagram та YouTube .