Уродженець Херсонщини Микола Костенко, був у числі тих, хто на початку 50-х років починав будувати наше унікальне місто. За своє життя йому довелося пережити багато доленосних подій.
Online НК пропонує читачам історію життя першобудівника Нової Каховки Миколи Костенка, яку він у 2016 році розповів журналістам КП «Новокаховська міська радіорганізація».
Народився Микола в один день із відомим режисером і письменником Олександром Довженком – 10 вересня, але у 1929 році і у селі Отрадокам’янка Бериславського району.
У голодному 1933 році Миколі пощастило вижити. Батько працював на конюшні. Приносив додому у кишенях ячмінь – мати варила суп. Таке їли. І врятувалися.
Коли почалася війна – Миколі було 12 років. Він добре пам’ятає німецьку окупацію. Німці змушували працювати. Поділили кожну вулицю по 10 дворів, поділили землю, давали техніку.
Дорогою на Берислав був плавучий міст. Через нього йшли не лише військові, але й мирне населення. Налетів літак, почав бомбити. Дивом вдалося врятуватися. Коли вели селом полонених – сестра підійшла до одного і сказала, що це її чоловік.
Так врятувала йому життя. Пригадував Микола Іванович, як вночі до батьків приходив розвідник, збирав інформацію про кількість німців.
- Коли наші почали наступ, нас - дітей та літніх людей - зібрали, погрузили на вози, потім на вузькоколійку, відправили у Снігурівку, хотіли везти в Німеччину. Ми із сестрою захворіли на тиф. Потрапили в лікарню. Коли я отямився – побачив у вікно наших солдатів, які переправлялися через Інгулець.
Повернулись у Кам’янку пішки. Сім’я 8 чоловік. Я пішов працювати в колгосп, на конях до тракторів підвозив воду. Нам давали їсти. А нашим рідним – ні, бо вони не працювали. У 1946 році був голод. Тоді батько пішов у Червоний маяк до Олександра Оскоми, той взяв батька пасти овець. Оскома був директором радгоспу, платив працівникам гроші і годував. В нього була їдальня, і кожному працівнику тричі на день там давали по тарілці супу. Я брав відро, в нього набирав суп, і приносив додому братам і племіннику, бо вони не працювали, ще були школярами. З Кам’янки у Червоний Маяк переїхали 4 сім’ї. Саме завдяки Олександру Кононовичу Оскомі (його племінник Олександр Іванович Оскома)
наші родини вижили. Завжди з вдячністю згадую про нього…"
У 1949 році Миколу Костенка мали забрати до армії. Але медичну комісію він не пройшов. Повернувся до Червоного Маяка. І не пішов до радгоспу, а вирушив вантажити пісок. Через чотири місяці і цю роботу закрили – сказали їхати в Херсон. Там працювали вантажниками. А потім у Каховку, де йшов набір на будівництво Каховської ГЕС. На будівництво привезли коней – та шукали тих, хто вміє на них їздити. Для Миколи це було звичною справою. Тож взяли його до коней. А через рік пішов кочегаром на плавучий кран на пристані, де працював до 1957 року.
Із захопленням пригадував першобудівник ці крани:
- Чим вони були вигідні? Тим, що заливаєш відро води, засипаєш відро вугілля – і працює парова машина, дає світло. Ніякої електрики не потрібно. На пристані було чотири таких крани. Достатньо було півметра глибини у воді, і кран працює. Без нас на будівництві ніяк не могли обійтися! Саме ми вивантажували на берег перші фінські будинки. Вони були упаковані, розбірні, зі щитів. Чотири щити поставили – і є кімната. Саме ми за допомогою таких кранів вивантажували на берег гранітне каміння.
Цим камінням обкладали всю дамбу. Працювали у три зміни бригади вантажників - і жінки, і чоловіки. Приходила баржа 600 тон каміння. Вивантажували на берег, а потім грузили на машини і укріплювали берег.
Бачив Микола Костенко і Олександра Довженка – його виступи перед робітниками. Але щоб особисто з ним спілкуватися – то не довелося.
Пригадував, як у 1953 році до будівельників приїжджав сам Семен Будьонний – один з перших п’яти Маршалів СРСР:
- Ми тут у кучугурах зібрали з колгоспу коней і на жовтневі свята готували парад. Їздили у Каховку. Була тачанка. Місяця три ми готувалися. На Маячанському переїзді були скачки – я посів перше місце. А сфотографувався у Новій Каховці. Це будівля, де нині музей, а тоді, у 1955 році, тут був фотосалон.
Микола Іванович Костенко у вільний від роботи час співав у славнозвісному чоловічому хорі Новокаховського електромашзаводу. Ось як пригадував першобудівник історію створення хору:
- А у 1958 році пішов на НКЕМЗ у 8 габарит. Тоді було лише два цехи. Пропрацював до 1968 року. Чоловічий хор народився у 1958 році. Як я прийшов на електромаш,
нас зібралося співаючих чоловік 6. Ми організувалися. Ініціатором створення хору був Єгор Пилипович ЛИСЕНКО. Він грав на баяні. А ми співали. У 1965 році ми їздили у Київ. Нам присвоїли звання Народного хору. Ми виступали і на стадіоні. Нас було вже 16 чоловік. Керівником був Тарас Олійник.
У 1952 році Микола Костенко одружився, дружина була родом з Каховки. Сталося так, що вулиця, де вона мешкала, після будівництва ГЕС і пуску води мала піти під воду. Мешканців попередили про це. Молоде подружжя переїхало до Нової Каховки, де отримали квартиру в будинку по Леніна, 46 – нинішня вулиця Історична.
У 60-ті роки, спостерігаючи за тим, як електромашівці їздили в Єгипет, звідки привозили машини та чималі гроші, Микола Іванович вирішив і собі податися на заробітки. У 1968 році звільнився з електромашу і поїхав до Якутії. Вже за перший місяць роботи заробітна плата там була втричі більша, ніж на заводі. Разом із другом працював там теслею, будував будиночки для місцевих. Довелося працювати і на Сахаліні. Там вийшов у 1988 році на пенсію. Сестра покликала до себе у Голу Пристань – приїхали з дружиною. А у 1996 році перебралися до брата у Нову Каховку. Працював робітником на стадіоні. І з 2007 року пішов на відпочинок.
Під час нашого спілкування у 2016 році Микола Іванович побажав новокаховчанам залишатися людяними, вміти чути один одного і поважати:
- Ми будували Нову Каховку в таких важких умовах! Пісок, піщані бурі, спека. А нині ви можете пройти доріжками – і ноги не замочите! То чому тут не жити щасливо? Живіть і будьте людьми – в будь-якій ситуації!
