Херсон

"Я вдячний українським волонтерам за порятунок". Історія херсонця, евакуйованого у село Бубнівка

18 лют•Городок.City

Анатолію тридцять п’ять років. Його батьки померли, свою сім’ю він ще не створив. Чоловік має певні вади здоров’я, йому важко говорити. Та для нього важливо не те, як він говорить, а якою мовою. Далі історія Анатолія, якому пощастило евакуюватися зі звільненого, але безжально понівеченого ворогом Херсону. Родом з таврійських степів Родом Анатолій з Таврії, що на Херсонщині, яка була окупована з 24 лютого 2022 року. Опинившись через війну на Хмельниччині, Анатолій часто дивує оточуючих вільним володінням літературною українською мовою. А завдячує цим молодий чоловік своїй мамі, якої не стало у 2018 році (батько помер ще раніше). — Мама з дитинства займалася зі мною рідною мовою і говорила: "Сину, вчи українську мову, вона в майбутньому тобі знадобиться", — розповідає Анатолій. І тепер, коли мова стала маркером у боротьбі із російськими загарбниками, Анатолій ще більш усвідомив глибину маминих слів. Прихисток Опинившись на Сатанівщині, херсонець легко знайшов спільну мову з місцевими жителями, які опікуються українцями, евакуйованими з небезпечних регіонів.

Дістатися до села Бубнівка йому допомогли волонтери. Евакуація з залізничного вокзалу у Херсоні.Мінінтеграції Пасажири евакуаційного потягу з Херсону прибули на залізничний вокзал у Хмельницький.Суспільне Хмельницький Евакуація з Херсонщини на Хмельниччину. — Я дуже вдячний українським волонтерам, — говорить Анатолій, пригадуючи страшний день свого від’їзду з Херсону. — У той день, 13 грудня, майже в центр Херсону прилетіла ракета. Одна жінка загинула…. У Херсоні зараз дуже небезпечно. Зараз Анатолій разом з іншими земляками, які також були вимушені шукати прихисток на Хмельниччині, мешкає у Бубнівській школі. Тут, каже чоловік, і безпечно, і тепло — в усіх сенсах цього слова. Школа у селі Бубнівка.Віра Лапа Анатолій радіє, що тепер він у безпеці.Віра Лапа Школа стала прихистком для багатьох херсонців.Віра Лапа — Нас дуже гостинно приймають, люди тут просто чудові, дуже добрі, — розповідає він. Крім прихистку, Анатолію пощастило знайти у Бубнівці ще й справжнього друга. Товариш Анатолій і Ролан познайомилися випадково – опинилися на сусідніх кріслах в евакуаційному автобусі,

яким добиралися з Хмельницького до Сатанова. Чоловіки мешкають в одній кімнаті і дружба стала для них опорю у ці непрості часи. Друзі.Фото: Городок.CityАвтор: Віра Лапа — Толік за характером спокійний, неконфліктний, дружелюбний і любить пожартувати, — говорить Ролан. — І коли часто немає світла та Інтернету, саме спілкування нас рятує. Загалом, школа в невеличкому селі Бубнівка стала прихистком для багатьох херсонців,і кожен з них має свою унікальну життєву історію. — Та ми налаштовані оптимістично. Головне — якось цей рік пережити,— говорить Анатолій. — Вірю, що вже скоро Україна переможе у цій кривавій війні, у цьому смертельному поєдинку, у боротьбі добра зі злом і усі евакуйовані, усі біженці, внутрішньо переміщені мешканці повернуться до своїх домівок, на свою малу батьківщину, або, в разі втрати свого житла, житимуть в мирних умовах, на новому місці, у нових своїх помешканнях, серед нових сусідів, з якими їх звели трагічні обставини. Херсонський киримли. Як склалося життя кримського татарина, чиї предки пережили депортацію 1944 року Вона чекала його із фронту, а тепер разом із ним волонтерить. Розповідь дружини воїна із Сатанівщини Від туги її рятують танці і друзі. Розповідь Лізи про прощання з татом і життя на Сатанівщині

Дружба, школа, Містечко, фронт

Читайте ще