Анатолію тридцять п’ять років. Його батьки померли, свою сім’ю він ще не створив. Чоловік має певні вади здоров’я, йому важко говорити. Та для нього важливо не те, як він говорить, а якою мовою. Далі історія Анатолія, якому пощастило евакуюватися зі звільненого, але безжально понівеченого ворогом Херсону. Родом з таврійських степів Родом Анатолій з Таврії, що на Херсонщині, яка була окупована з 24 лютого 2022 року. Опинившись через війну на Хмельниччині, Анатолій часто дивує оточуючих вільним володінням літературною українською мовою. А завдячує цим молодий чоловік своїй мамі, якої не стало у 2018 році (батько помер ще раніше). — Мама з дитинства займалася зі мною рідною мовою і говорила: "Сину, вчи українську мову, вона в майбутньому тобі знадобиться", — розповідає Анатолій. І тепер, коли мова стала маркером у боротьбі із російськими загарбниками, Анатолій ще більш усвідомив глибину маминих слів. Прихисток Опинившись на Сатанівщині, херсонець легко знайшов спільну мову з місцевими жителями, які опікуються українцями, евакуйованими з небезпечних регіонів.
Дістатися до села Бубнівка йому допомогли волонтери. Евакуація з залізничного вокзалу у Херсоні.Мінінтеграції Пасажири евакуаційного потягу з Херсону прибули на залізничний вокзал у Хмельницький.Суспільне Хмельницький Евакуація з Херсонщини на Хмельниччину. — Я дуже вдячний українським волонтерам, — говорить Анатолій, пригадуючи страшний день свого від’їзду з Херсону. — У той день, 13 грудня, майже в центр Херсону прилетіла ракета. Одна жінка загинула…. У Херсоні зараз дуже небезпечно. Зараз Анатолій разом з іншими земляками, які також були вимушені шукати прихисток на Хмельниччині, мешкає у Бубнівській школі. Тут, каже чоловік, і безпечно, і тепло — в усіх сенсах цього слова. Школа у селі Бубнівка.Віра Лапа Анатолій радіє, що тепер він у безпеці.Віра Лапа Школа стала прихистком для багатьох херсонців.Віра Лапа — Нас дуже гостинно приймають, люди тут просто чудові, дуже добрі, — розповідає він. Крім прихистку, Анатолію пощастило знайти у Бубнівці ще й справжнього друга. Товариш Анатолій і Ролан познайомилися випадково – опинилися на сусідніх кріслах в евакуаційному автобусі,
яким добиралися з Хмельницького до Сатанова. Чоловіки мешкають в одній кімнаті і дружба стала для них опорю у ці непрості часи. Друзі.Фото: Городок.CityАвтор: Віра Лапа — Толік за характером спокійний, неконфліктний, дружелюбний і любить пожартувати, — говорить Ролан. — І коли часто немає світла та Інтернету, саме спілкування нас рятує. Загалом, школа в невеличкому селі Бубнівка стала прихистком для багатьох херсонців,і кожен з них має свою унікальну життєву історію. — Та ми налаштовані оптимістично. Головне — якось цей рік пережити,— говорить Анатолій. — Вірю, що вже скоро Україна переможе у цій кривавій війні, у цьому смертельному поєдинку, у боротьбі добра зі злом і усі евакуйовані, усі біженці, внутрішньо переміщені мешканці повернуться до своїх домівок, на свою малу батьківщину, або, в разі втрати свого житла, житимуть в мирних умовах, на новому місці, у нових своїх помешканнях, серед нових сусідів, з якими їх звели трагічні обставини. Херсонський киримли. Як склалося життя кримського татарина, чиї предки пережили депортацію 1944 року Вона чекала його із фронту, а тепер разом із ним волонтерить. Розповідь дружини воїна із Сатанівщини Від туги її рятують танці і друзі. Розповідь Лізи про прощання з татом і життя на Сатанівщині