У мережі повно відео про найкращі парки, архітектуру чи атмосферні кав’ярні столиці. Але YouTube-блогерка з каналу «Непотрібний канал» вирішила піти іншим шляхом: замість традиційного «топу» вона склала рейтинг найбезглуздіших і найдивніших місць Києва. Авторка чесно зізнається — це суб’єктивний список, «місцями абсурдний, місцями доволі серйозний», проте він змушує глядача глянути на місто під іншим кутом.
Промзона біля метро Видубичі
Локація, яку оминають навіть кияниРайон довкола станції метро Видубичі — це не лише транспортний вузол, а й своєрідний «бар’єр» між містом і промисловим спадком минулого. Величезні склади, гаражні кооперативи, ремонтні бази, залізничні колії, бетон і вічний шум від транспорту. Тут рідко прогулюються кияни, бо відчуття радше як на околиці мегаполіса, аніж у 15 хвилинах від Хрещатика.
Атмосфера промзониАвторка рейтингу іронізує: «Ідеальне місце для романтичних побачень — замість квітів тут смог і пилюка». І справді, після кількох хвилин у цьому районі на одязі осідає тонкий шар сірого пилу, а запах вихлопів змішується з металевим присмаком промисловості.
Атмосфера настільки гнітюча, що блогерка порівнює її з постапокаліптичними декораціями.
Історичний та міський контекстВидубичі завжди були транспортним «вузлом» Києва. Тут сходяться автомобільні магістралі, розташований один із найбільших автовокзалів і залізнична станція. Колись це було зручно для промислових підприємств, але сьогодні — це територія, яка потребує оновлення та нової міської концепції.
Архітектори не раз пропонували перетворити промзону на сучасний мультимодальний хаб або навіть креативний кластер, проте поки що район залишається у «сірій зоні».
Воздвиженка
Район, який створили «з нуля»Воздвиженка, розташована між Подолом і Верхнім містом, на перший погляд справді виглядає як казковий квартал: барвисті фасади, вузенькі вулиці, модні кав’ярні й бутики. Туристичні путівники охоче рекомендують цей район як «маленьку Європу» в серці Києва. Та варто пройтися вулицями трохи довше, аби зрозуміти: за цією декорацією часто бракує справжнього міського життя.
«Карикатура на Європу»Блогерка, яка склала свій «анти-топ», називає Воздвиженку «елітним позором Києва».
Її головна претензія — у неприродності простору. «Це радше карикатура на європейську архітектуру», — зауважує вона, наголошуючи, що будівлі виглядають як бутафорія: красиві фасади, але з відчуттям штучності.
Соціальний парадоксПопри високу ціну квадратного метра, значна частина квартир тут роками стояла порожньою. Район, розрахований на заможних покупців, так і не зміг стати «живим організмом міста». Замість жвавих дворів і людних скверів — тиша та відчуття декорацій. Цей парадокс добре відчувають і кияни, і туристи: фотогенічні вулиці є, але справжньої атмосфери немає.
Техноклуби на Нижньоюрківській
Атмосфера андеграундуНижньоюрківська давно стала синонімом нічного життя Києва. Саме тут виросли культові техноклуби — Closer, Otel’, які приваблюють любителів електронної музики. Для молоді — це певний символ свободи, протесту і міської альтернативи.
«Пародія на Берлін»Втім, не всі поділяють захоплення цією локацією. Блогерка, яка складала свій «анти-топ», наголошує: відгуки іноземців іноді звучать критично. Один із гостей із Італії залишив враження:
«Жалкая пародия на берлинские техноклубы… разделение людей на сорта осталось».
Йдеться про суворий фейс-контроль, який часто стає бар’єром для новачків. У коментарях користувачі неодноразово скаржилися на снобізм і відчуття «клубу для обраних».
Київський феноменВодночас техноклуби на Нижньоюрківській стали унікальним явищем для столиці. У роки після Революції гідності саме тут формувався новий культурний прошарок: музика, арт-перформанси, виставки, вечірки під відкритим небом. Closer навіть увійшов у рейтинги кращих клубів Європи за версіями міжнародних видань.
«Хлібний»
Заклад, який не сходить із новинМережа кав’ярень і ресторанів «Хлібний» вже кілька років у центрі київського міського життя. Вони впізнавані за стильними інтер’єрами, ефектними десертами та активною присутністю в Instagram. Фото з «Хлібного» регулярно з’являються у стрічках киян, створюючи відчуття must-visit точки.
Але за вітриною лайків і сторіз приховується інший бік — низка гучних скандалів, через які бренд став мішенню для критики.
Причини критики
- Мовний закон заклади неодноразово звинувачували в порушеннях, коли персонал спілкувався з відвідувачами не українською.
- Конфлікти з працівниками у ЗМІ з’являлися матеріали про умови праці та ставлення адміністрації до персоналу.
- Історії часів карантину під час локдаунів «Хлібний» згадували в контексті суперечливих рішень — то роботи закладів, то їхнього обслуговування VIP-клієнтів.
- Невдоволення відвідувачів у соцмережах писали про високі ціни при «середньому» сервісі, що підживлювало хвилю критики.
У своєму «анти-топі» авторка робить акцент на суб’єктивності:
«Місце у моєму топі — суто суб’єктивне. Вирішуйте самі, чи відвідувати».
Фактично вона віддзеркалює настрої багатьох киян: «Хлібний» лишається популярним, але викликає амбівалентні емоції — від захоплення атмосферою до роздратування через скандали.
Церква, у яку важко потрапити
Архітектура в стилі «The Sims»Один із храмів столиці потрапив у суб’єктивний «анти-топ» саме через свою недосяжність. Блогерка описує його як будівлю, що виглядає «наче створена в The Sims»: правильні геометричні форми, безликий дизайн і відсутність відчуття історичної ваги.
Замість святкової атмосфери — радше враження від «макету», який поставили у дворі лише для галочки.
Головна претензія — доступністьКритика стосується навіть не зовнішнього вигляду, а графіку роботи:
- храм відчинений лише кілька годин у неділю вранці;
- решту часу двері для відвідувачів зачинені;
- туристи та кияни, які хотіли б побачити інтер’єр, стикаються з розчаруванням.
Це більше схоже на приватний клуб, а не на храм».
Набережна біля ЖК RiverStone
Закритий берег ДніпраКияни роками вимагають зберегти вільний доступ до річки. Проте ділянка біля житлового комплексу RiverStone стала прикладом протилежного: берегова лінія опинилася за високими парканами. Тепер прогулятися вздовж води можуть лише мешканці елітного комплексу, решта ж стикається з табличками «приватна територія».
Блогерка не приховує емоцій і цитує місцевих: «Загарбники берегової лінії обмежують доступ до Дніпра». Для району, де ріка — природний центр тяжіння, це виглядає як відверта узурпація простору.
Проте нещодавно ситуація змінилася. Бар’єр знесено, і відтепер берег Дніпра знову відкритий для всієї громади. Обурення перетворилося на перемогу: зона доступна як для прогулянок, так і для активного відпочинку.
Київський пасаж
Простір брендів і статусуУ самому серці столиці, поруч із Хрещатиком, розташований Пасаж — квартал, де сконцентровані магазини світових брендів і дорогі ресторани. Це місце, яке формально є частиною центральної пішохідної артерії, але фактично працює як закрита «вітрина статусу».
Блогерка, яка складала свій «анти-топ», називає його «кон’юнктурним простором пафосу та понтів». Адже тут важливіше не те, що ти купуєш, а те, що сам факт перебування у Пасажі додає соціальних балів.
Атмосфера вітриниЗа її словами, тут панує відчуття, ніби перебуваєш усередині дорогої вітрини. «Речі у Пасажі мають радше соціальну цінність, ніж практичну користь», — іронізує авторка.
Для туристів — це точка «глянцевого Києва». Для киян — часто символ дисбалансу: коли поруч із історичними будівлями, автентичними двориками й культурною спадщиною виникає острівець показного споживання.
Цирк та зоопарк
Критика традиційних форматівУ своєму рейтингу блогерка не залишила шансів ані цирку, ані зоопарку. «Це тюрма для тварин», — каже вона різко й емоційно, підкреслюючи, що у XXI столітті подібні місця розваг виглядають анахронізмом. Аргумент простий: тварини мають таке ж право на свободу, як і люди.
Альтернатива: шоу без жорстокостіБлогерка пропонує замінити подібні інституції сучасними видовищами, де в центрі — людина, її талант і технології. «Є Cirque du Soleil — приклад,
як можна створювати фантастичні шоу без використання тварин», — пояснює вона.
Посольство Росії
Будівля, яка стоїть без життяКолишнє посольство Росії в Києві сьогодні виглядає як покинута фортеця. Вікна заґратовані, територія огороджена, а сам об’єкт став радше нагадуванням про минуле, ніж реальним дипломатичним осередком. Блогерка у своєму рейтингу підкреслює: «Зачинено має бути назавжди».
Що могло б бути натомістьІдея перетворити споруду на простір із новим змістом звучить не вперше. Авторка пропонує одразу кілька варіантів:
- Музей злочинів РФ — місце, де документувалися б воєнні злочини, скоєні проти України.
- Громадський простір — від культурного центру до соціальних ініціатив.
- Притулок для тварин — символічна трансформація простору, який асоціюється з агресією, на користь життя.
Відтак головне питання звучить так: як саме ми зможемо переосмислити цей простір,
щоб він служив людям і нагадував про майбутнє, а не про травматичне минуле?
Музей Булгакова
Чому ця локація очолила анти-топНайгострішим пунктом у списку блогерки став музей Булгакова на Андріївському узвозі. Авторка вважає його «символом симпатій до білогвардійців і противників незалежної України». Вона підкреслює: на Подолі досі вшановують людину, яка у своїх творах і приватних висловлюваннях не приховувала зневаги до української мови та культури.
«Ми фактично маємо меморіал письменнику, який сміявся з наших вивісок і мови, — зазначає блогерка. — Це виглядає як культурний парадокс у незалежному Києві».
Контекст: дискусія довкола спадщини БулгаковаПитання про доцільність існування музею Булгакова постає вже не вперше. Частина українських інтелектуалів і митців критикує «романтизацію» автора, який ностальгував за імперією та симпатизував білогвардійському руху.
У 2022–2023 роках Національна спілка письменників України офіційно виступала із пропозицією створити альтернативний музей на Андріївському узвозі — присвячений композитору й диригенту Олександру Кошицю,
який прославив українську музику у світі.
Альтернатива: музей КошицяБлогерка погоджується з цією ініціативою й вважає, що культурна спадщина столиці потребує «перепрошивки».
- Олександр Кошиць — диригент і композитор, який саме з Києва розпочав шлях у світ, популяризуючи українські народні пісні й класичну музику.
- Саме його хор виконав «Щедрик» Миколи Леонтовича, який став всесвітньо відомим як «Carol of the Bells».
- На думку авторки, «Поділ мав би пишатися постатями, які дійсно творили українську культуру, а не зневажали її».
- Прихильники музею Булгакова кажуть: це цінний туристичний об’єкт і частина культурного ландшафту Андріївського.
- Критики переконані: у час війни з Росією вшановувати автора, який відверто не сприймав українську незалежність, — щонайменше дивно.
- Компромісні пропозиції залишити будинок як архітектурну пам’ятку, але змінити експозицію, зробивши акцент на київському контексті початку ХХ століття.
Попри всю критику, блогерка підсумовує: «Київ прекрасний навіть із цими місцями». Її топ — радше спосіб провокувати дискусію, ніж остаточний вирок. І справді, іноді варто глянути на місто крізь призму іронії, аби побачити його контрасти ще виразніше.