Бессарабський ринок, «Охматдит», Київська політехніка, Педагогічний музей і пам'ятник Богдану Хмельницькому сьогодні сприймаються як невід'ємна частина Києва. Але всі ці об'єкти з'явилися не лише завдяки міському бюджету чи державі. Значну частину коштів на них дали підприємці, банкіри, промисловці та самі кияни.
Наприкінці XIX — на початку XX століття меценатство фактично стало одним із двигунів модернізації міста. Найзаможніші родини фінансували лікарні, школи, музеї, університети та громадські будівлі, причому іноді йшлося не про разову пожертву, а про складні фінансові моделі, які сьогодні назвали б ендаументами або державно-приватним партнерством.
Добірку таких об'єктів свого часу зібрав Chas.News. Ми доповнили її історією самих пожертв і тим, що відбувається з цими місцями у 2026 році.
Бессарабський ринок: 500 тисяч рублів і фактично довгостроковий фондБессарабський ринок на Хрещатику з'явився завдяки Лазарю Бродському — одному з найвідоміших київських цукропромисловців і меценатів.
У заповіті він залишив 500 тисяч рублів на будівництво критого ринку. За ті часи це була колосальна сума.
Сам ринок звели у 1910–1912 роках за проєктом архітектора Генріха Гая, а в липні 1912-го він прийняв перших покупців.
Але цікавіша за саму суму схема фінансування.
Бродський хотів, щоб частина доходів від ринку щороку йшла на утримання заснованих ним благодійних установ. Міська влада побоювалася брати на себе таке довгострокове зобов'язання, тому врешті використали механізм цільової позики: місто випустило облігації приблизно під 4,5% річних, які викупили спадкоємці мецената.
Тобто Бессарабка задумувалася не просто як подарунок місту, а як об'єкт, що мав сам заробляти і водночас фінансувати благодійність.
Life.Київ уже детально розповідав, як хаотична Бессарабська площа перетворилася на один із найвідоміших ринків столиці.
Будівля працює за призначенням і через 114 років після відкриття. У 2025 році тут провели інженерне обстеження перекриття між торговельною залою та підвалом і почали готувати науково-проєктну документацію для реставрації цієї частини пам'ятки.
Цікаво, що ім'я самого Бродського у Києві досі значно менш помітне, ніж його спадщина. У 2026 році навіть з'явилася петиція встановити йому пам'ятник біля Бессарабського ринку,
але вона набрала лише 219 із необхідних 6000 голосів. Life.Київ писав про цю ініціативу
«Охматдит»: лікарня Терещенка, яка пережила вже понад 130 роківІсторія найбільшої дитячої лікарні України почалася зовсім не як дитячого медичного центру.
1 лютого 1894 року в Києві відкрилася Безоплатна лікарня цесаревича Миколая для чорноробів Її будівництво профінансував Микола Терещенко — представник іншої знаменитої цукрової династії.
Початково він вклав у створення лікарні близько 137 тисяч рублів Згодом Терещенко виділив ще 100 тисяч на додаткові корпуси для інфекційних, тифозних та хронічних хворих і створював окремі фонди для підтримки закладу.
Тобто мова йшла не про те, щоб просто звести красиву будівлю. Терещенко фінансував і саму інфраструктуру, і подальшу роботу лікарні.
Дитячим закладом комплекс став уже в радянський період. Від 1927 року тут працювала клінічна база Інституту охорони материнства та дитинства, а з 1957-го лікарня отримала статус спеціалізованої дитячої.
Сьогодні «Охматдит» продовжує ту саму благодійну логіку, з якої почався понад століття тому.
Після російського ракетного удару 8 липня 2024 року його відновлення знову значною мірою відбувалося за донорські кошти.
У серпні 2026 року МОЗ повідомило про завершення відновлення сучасного лікувально-діагностичного комплексу. Частину робіт оплачував благодійний фонд «Охматдит — здорове дитинство», а реставрацію інших корпусів підтримують донори та UNITED24.
Life.Київ розповідав, як «Охматдит» відзначив 132 роки від заснування і як лікарня відновлювалася після російського удару.
Педагогічний музей: один меценат заплатив за цілий будинокБудівля на Володимирській, 57, яку сьогодні знають як Київський міський будинок учителя, теж з'явилася завдяки приватним коштам.
Педагогічний музей існував із 1902 року, однак довгий час не мав власного приміщення. Ситуацію змінив підприємець, лісопромисловець і голова Київського біржового комітету Семен Могилевцев
У 1910–1912 роках він профінансував будівництво музею за проєктом молодого архітектора Павла Альошина. Загальна сума пожертви становила 500 тисяч рублів
Спочатку кошторис оцінювали приблизно у 300 тисяч, але через дорожчі матеріали та оздоблення витрати зросли до пів мільйона.
Будівлю облицювали інкерманським каменем, використали фінський граніт та створили великий зал приблизно на 650 місць.
І саме ця інвестиція мецената згодом отримала значення, якого Могилевцев навряд чи міг передбачити.
У 1917–1918 роках у будівлі працювала Українська Центральна Рада. Тут відбувалися засідання українського парламенту, а у січні 1918 року проголосили IV Універсал про незалежність Української Народної Республіки.
У жовтні 2022 року споруда постраждала від вибуху російської ракети — було практично знищено знаменитий скляний купол, пошкоджено дах, вікна та приміщення. Згодом купол відновили, а у 2025 році будинок увійшов до міжнародної програми World Monuments Watch. Наразі реставратори продовжують відновлювати фасадні вікна та інші автентичні елементи.
Виходить, приватна пожертва одного підприємця понад сто років тому дала Києву не лише музей, а й одну з головних будівель в історії української державності.
КПІ: мільйон рублів зібрали підприємці, банки, заводи й саме містоКиївський політехнічний інститут — уже приклад не одного великого мецената, а фактично
колективного краудфандингу еліт і бізнесу кінця XIX століття
Ідея створити в Києві великий технічний університет виникла в середовищі промисловців і цукрозаводчиків у 1890-х роках. На будівництво та оснащення інституту добровільними внесками вдалося зібрати 1 000 374 рублі 53 копійки при загальній вартості проєкту близько 2,65 млн рублів.
Серед найбільших внесків були:
Київська міська дума — 300 тисяч рублів, родина Терещенків — 150 тисяч, Лазар Бродський — 100 тисяч, Київський земельний банк — 15 тисяч.
Усього пожертви зробили 139 товариств, банків, заводів, установ та приватних осіб
Тобто майже 38% вартості створення інституту вдалося забезпечити добровільними внесками.
Навчання почалося вже у 1898 році, спочатку в орендованому приміщенні. Головний комплекс на Шулявці спорудили за проєктом архітектора Ієроніма Кітнера, а в 1902 році інститут переїхав у власні корпуси.
Особливо показово, що серед меценатів КПІ були ті самі люди, які фінансували лікарні, ринки та культурні установи. Фактично кілька київських бізнес-династій системно вкладали гроші в різні частини міської інфраструктури,
а не в один «іменний» проєкт.
Пам'ятник Богдану Хмельницькому: київський краудфандинг XIX століттяОстанній приклад відрізняється від усіх попередніх: пам'ятник Богдану Хмельницькому на Софійській площі фінансували не лише великі підприємці.
Збір пожертв стартував у 1870 році За кілька років вдалося зібрати близько 44 тисяч рублів, однак повної суми для первісного масштабного проєкту не вистачало.
Тому монумент спростили до знайомої сьогодні кінної статуї. Сам пам'ятник урочисто відкрили у 1888 році
Це був, по суті, один із ранніх прикладів громадського фінансування великого міського об'єкта. Люди складалися невеликими пожертвами, а частину витрат пізніше довелося покривати додатковими внесками.
Історія мала ще одну цікаву економну деталь: для постаменту використали гранітні брили, що залишилися після будівництва Миколаївського ланцюгового мосту через Дніпро.
Сьогодні це один із найбільш упізнаваних монументів Києва. У серпні 2026 року після кількох років захисної консервації його знову повністю відкрили для огляду на Софійській площі. Life.Київ показував, як пам'ятник звільнили від захисних конструкцій
Меценатство було не просто «пожертвувати гроші»Якщо подивитися на всі п'ять історій разом, стає видно, що київська благодійність того часу мала кілька різних моделей.
Бродський не просто віддав гроші на Бессарабку — він намагався створити механізм, за якого ринок надалі фінансував би соціальні установи. Терещенко оплачував не лише лікарняні корпуси, а й утримання закладу. Педагогічний музей фактично повністю профінансував один меценат. КПІ створювали десятки компаній і приватних осіб разом із містом. А пам'ятник Хмельницькому став громадським збором задовго до появи слова «краудфандинг».
І результат добре видно через понад століття: усі п'ять об'єктів існують і сьогодні а чотири з них продовжують виконувати дуже близькі до початкових функції — ринок торгує, лікарня лікує, КПІ навчає, Педагогічний музей і Будинок учителя залишаються культурно-освітнім простором.
Саме тому історія київських меценатів — це не лише розповідь про багатих підприємців минулого. Значна частина того Києва, який сьогодні вважається «історичним», фактично була створена завдяки приватним грошам, довгостроковим благодійним фондам і співфінансуванню громади.
