— Одному Богу відомо, чому я це роблю, — з усмішкою каже англійка Карен. Розмовляємо 2 жовтня біля кас "Донбас Арени" за кілька годин до матчу Ліги чемпіонів "Шахтар" — "Манчестер Юнайтед" (команди зіграли внічию — 1:1. — "ГПУ"). Жінці близько 50 років. Каштанове пряме волосся зібране у хвіст, на обличчі немає косметики. Одягнена у джинси, спортивну куртку й чорні рукавиці без пальців. Відвідує всі матчі "Манчестер Юнайтед", зокрема виїзні поєдинки.
— Усе почалося з великої любові до Джорджа Беста. Яким же красенем він був! Тоді футбол мене взагалі не цікавив, але з часом я полюбила гру. Роналду? Ні-ні, Бест набагато кращий, — сміється Карен. — Був шок, коли дізналася, що сер Алекс Фергюсон залишає "МЮ" (очолював команду протягом 27 років. — "ГПУ"). Здавалося, що він вічний. Девід Мойєс — хороший вибір, але йому потрібен час. Ми готові почекати кілька сезонів, а вже тоді оцінювати його роботу. Ми терплячі — не те, що фани "Челсі". Ті після кількох невдалих матчів закликають вигнати тренера.
Карен тримає карту Донецька й квиток у гостьовий сектор за 80 грн. До неї підходить високий лисий чоловік.
61-річний Ентоні Вейс одягнений у сині джинси з чорними вставками на колінах і куртку кольору хакі. За плечима — протертий у кількох місцях до дірок синій рюкзак.
— Ідеш на матч юнацької Ліги чемпіонів? — цікавиться в Карен.
— Ні, хочу погуляти Донецьком. Порадили піти у парк кованих фігур.
— Ха, на екскурсію містом тобі вистачить 5 хвилин. Тут абсолютно нема на що дивитися. У тому парку я вже був. Не вразило. Сходжу краще на юніорів. Треба ж якось убити час до матчу.
Прощаються. Ентоні дістає з пакета шарф із написами англійською "Шахтар" і "Манчестер Юнайтед".
– 100, — звертається до мене.
— Фунтів чи гривень?
— У тебе є фунти? — сміється Ентоні. — Я привіз 50 шарфів. Хочу продати їх до початку матчу. В офіційному фан-шопі "Донбас Арени" такі на 19 гривень дорожчі.
Разом прямуємо на РСК "Олімпійський". Там зіграють юніорські команди "Шахтаря" та "МЮ".
— Супроводжую команду на всі виїзні матчі. Цього року був навіть у Таїланді, Японії та Китаї, де "МЮ" проводив передсезонну підготовку. В Україні вже не вперше. Двічі відвідував Київ. Гарне місто, є куди піти і що подивитися.
Не те, що в Донецьку — провінція.
Із Манчестера я дістався до Лондона, звідки вилетів до Києва. Там ми півгодини мерзли біля літака. Так і не зрозумів, чого так довго не було автобуса. У Донецьк прилетіли пізно, тому не змогли поміняти фунти на гривні і весь вечір просиділи в готелі.
Назустріч ідуть троє хлопців. Розмахують великим прапором Росії. Англієць показує їм шарф. Ті заперечно хитають головами.
— Чув, що "Шахтар" належить найбагатшій людині в Україні. Наші сусіди з "Манчестер Сіті" купили собі хорошого гравця у них (півзахисника Фернандіньйо за 40 млн євро. — "ГПУ").
Біля "Олімпійського" зустрічає друга. Майкл в окулярах. На обличчі має кілька шрамів від опіків.
— Дивися, Тоні, — пальцем показує на довгоногу блондинку в чобітках на 15-сантиметрових підборах. — Як вона на них ходить?
Майкл імітує ходу на каблуках, похитуючись із боку в бік. Обидва голосно сміються. Дівчина говорить по мобільному і не звертає уваги на чоловіків.
Стюарди ретельно обшукують англійців, перевіряють рюкзаки. Майкл вдає, що йому лоскотно, коли хлопець обмацує ноги.
— В Англії перед матчами також строга перевірка.
Не дозволяють проносити навіть копійки, щоб не кидали на поле.
Сектор уболівальників "МЮ" розташований за одними з воріт. Тут зібралися кілька сотень глядачів. Старші чоловіки — це англійці. Хлопці й дівчата — з Росії, Грузії та України, які вболівають за "червоних дияволів".
— Тут не сядеш, — Ентоні показує на пластикові сидіння, в яких зібралася вода.
Накрапає дощ. Чоловік надягає на голову капюшон. Грає гімн "Шахтаря".
— Це ваш національний гімн? — питає. — У Манчестері є православна церква. В нас багато вихідців з України. Я вчився в католицькій школі, то у моєму класі були українці, угорці, поляки. Ми всі нормально вживалися.
Стюард англійською просить уболівальників не курити. Чоловік із білою шевелюрою вдає, що не розуміє. Хлопець підходить до нього й показує на цигарку. Англієць незадоволений, але мовчки кидає її на землю і наступає носаком черевика.
— В Англії заборонено палити на стадіонах і у всіх громадських місцях. І це правильно. Не всі хочуть дихати димом, — розповідає Ентоні. — Бачив у місті кафе. Називається "Ліверпуль". Принципово туди не піду.
Вони не отримають жодного пені від мене. Скільки б грошей не закачували у "МанСіті", найпринциповіший суперник для нас — це "Ліверпуль".
Ентоні довго порпається у рюкзаку. Дарує значок "МЮ". Просить дістати йому стартові склади команд. У прес-центрі "Олімпійського" забираю останні чотири.
— Велике тобі дякую, — англієць розпливається в усмішці. Кладе їх у шкіряну папку чорного кольору. — Збираю їх з усіх ігор "МЮ". Маю навіть стартові склади матчів, які команда грала ще до мого народження, у 1950-ті.
Після першого тайму Ентоні залишає "Олімпійський". Прямує до "Донбас Арени".
— Маю продати свої шарфи. Після гри підемо із друзями у кафе. Бачив тут одне цілодобове. Вип'ємо пива. У ваших брендах я не розбираюся, але на смак досить пристойне. А найкраще пиво — у німців.
За два дні після матчу Ентоні надсилає повідомлення:
— Сьогодні о третій ранку добрався до Манчестера. Дуже втомився в дорозі. Трохи відпочину і знову на матч. На вихідних граємо у Сандерленді ("МЮ" переміг — 2:1. — "ГПУ"). До речі, продав усі свої шарфи.
