Цей Майдан – той випадок, який не потребує злободенного відгуку(якщо ви журналіст, а не активіст і бачили наслідки 2004-го) . Вагомий висновок можна зробити лише через рік-два. Можливо він дасть чудову нагоду поіронізувати, коли політики у повній відповідності із історичними законами революції почнуть потрохи знищувати одне одного. А у більшості з них є така звичка. А, можливо, буде привід каятися, що не передбачив світлого майбутнього. Є, правда, ще один неприємний варіант. Дмитро Кисельов, який ( в чому нема сумнівів) є рупором російської влади, сьогодні весело повідомив, що те, що відбувалося у Вільнюсі і на Україні – лише першій хід у багатоходовці Путіна. У втіленні його плану. А план, у товариша Путіна, на жаль, був лише один. Вдало розділити Україну шляхом проведення референдуму по ключовим питанням на кшталт Євроінтеграції і т.д. . І забрати відносно проросійський шмат у ласкаві свої обійми. Зрозуміло, що із Галичиною та Волинню Путіну Україна не потрібна. У нього і без того достатньо проблем.
Про цей план відомо давно, і арешт Маркова був сигналом,
що план цей не сподобався і на Сході України. План некрасивий, насправді. Такий поділ не часто обходиться без крові. Ніщо так не пожвавлює життя як вдале поєднання власної та сусідської дурості. Справді, є відчутна небезпека такого варіанту. Тим більше, Путін розуміє, що програш України – може стати фатальним для Росії. Тому що головний експорт у світі не нафта чи технології чи бізнес-можливості. Експортується порядок. Це найдорожча стаття експорту. У Європі цей порядок виглядає привабливішим.
Цікаво усвідомити можливі сценарії. Кілька думок з цього приводу. Перше, незважаючи на критичність ситуації у Януковича залишається шанс. Якщо б не був він трохи боязким, шансів було б більше)) Хоча його улюблена спікерша Інна Б. вже сіганула з корабля, як досвідчений пацюк. «Баба, она серцем чуєт» – запевняв кримінальний герой з легендарного фільму.
Шанс полягає в тому, що конфігурація, яка склалася за відсутності Тимошенко більш-менш приваблива для теперішніх опозиціонерів. Вони можуть задовільнитися преференціями і поступками щодо опозиції. Країна у поганій ситуації з точки зору і економіки і політичної стабільності.
Хто захоче розгрібати? А розгрібати доведеться по-справжньому і невідомо, хто залишиться після такого розгрібання. Захід і центр України ніби готові потерпіти і можуть обіцяти певну лояльність опозиціонерам. Але навряд чи такої лояльності можна очікувати у Донбасі та Криму. А виступи Сходу у разі соціальних негараздів можуть бути більш брутальними і рішучими.Особливо, якщо буде кому підігріти їх. Останнє – найважливіше.
Імпічмент Януковича автоматично означає звільнення Тимошенко. А це багато що змінює для Яценюка, Тягнибока чи Кличка, насамперед. Янукович, очевидно, знайде спокійне місце із пеньками десь за кордонами. І йому буде все одно. А трійці опозиціонерів тут жити разом із Тимошенко. А внутрішні течії відрізняються від красивого фасаду для простого люду. Крім того, і не в усіх регіоналів запасні аеродроми із пеньками. А щодо гуманності Юлії Володимирівни ілюзій навряд чи у кого є. Здається у неї ніколи не було звички брати полонених. І це, звісноЮ, ще один факетор дестабілізації, тому о деякі з цих людей мають серьйозний вплив і гроші, а політика,
між іншим, це проявлена економіка, казав В. І. Ленін, а він думав над цим багато довше, аніж будь-хто з активістів Майдану.
До мітингів все складалося так, що у разі перемоги опозиційного кадидадата у 2015 році, Тимошенко звільняють, коли усі ключові позиції зайняті. І вона стає іконою (її нині багато так малюють). І це всіх влаштовувало б. Але навряд чи саму Тимошенко приваблює іконописний варіант. Вона захоче стати лідером.
За великим рахунком ситуація «на хвилі» могло вирішитися вже сьогодні. Однак….не вирішилася. Чому думають опозиціонери – зрозуміти неважко… Вони думають про те, чого ми тільки торкнулися. Трохи…
Однак, проблема полягає ще і в тому, що ситуація іноді не залежить вже не від тих, не тих. Система зависла, і перезавантаження у таких випадках іноді відбувається автоматично… Із сюрпризами і втратами… На жаль – не віртуальними. Проговорені переважно внутрішньоукраїнські ризики, але хто зна наскільки зацікавлені Путін та Євросоюз (от ляпаю язиком, вони ж святі) у подальшому розвитку конфлікту. Важко не помітити зацікавленість у розподілі несоборної соборної України. Бачимо вже два чи три роки досить велику кількість ресурсів та громадських діячів, які активно працюють саме на такий сценарій. Він не влаштовує майже жодного з великих політичних гравців України. І це також могло б стати ще одним шансом для Януковича. Але ніщо так не псує плани і рейтинги, як гумові кийки.
Сергій Воронцов
The post Після Майдану. Що далі? appeared first on Чернівці Таймс .