Політолог, директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов вважає, що українська влада перейшла критичну межу, і на неї очікує не лише народний гнів, а ще й невідворотні міжнародні санкції. На відміну від президента та прем’єра, депутати-регіонали поки мають шанс – вони повинні вийти на Майдан і встати пліч-о-пліч з людьми.
Про це Вадим Карасьов розповів в інтерв’ю Galnet.
Пане Вадиме, як Ви можете прокоментувати учорашній виступ президента на телебаченні? Виглядає на те, що він і надалі не збирається реагувати на ситуацію в країні…
Інтерв’ю Януковича – просто поставлене відео, яке доводить, що президент зараз перебуває фактично в істериці. Підтвердженням цьому також є його вчорашня нелогічно стримана поведінка, демонстрація того, що він начебто контролює ситуацію. Він спробував показати деяким людям, зокрема депутатам від Партії регіонів, що він все тримає під контролем і не треба піднімати руки та виходи з Верховної Ради здаватись.
А депутати-регіонали здадуться?
Якщо уряд не піде у відставку, то, я переконаний, Майдан вийде з формальної політичної площини і буде вимагати та добиватись не тільки відставки уряду,
а того, щоб Азаров з членами Кабміну взагалі покинули країну.
Майдан – це вже персональне протистояння між громадянами та владою.
Президент припустився величезної помилки. Я слухав репліки депутатів від фракції Партії регіонів. Вони розуміють, що їх просто зрадили, тому що президент не позбавився свого щита Азарова, який є його надійною опорою і навіть апендицитом, що відбирає на себе весь негатив.
Він залишив партію, депутатів і деяких одіозних міністрів наодинці з Євромайданом.
У Ради є час до ночі, аби визначитись зі своєю політичною позицією. Ті, хто мудріші, повинні зняти з себе лати Партії регіонів, забути про них і пристати до тих цінностей, які пропагує Євромайдан, приєднатись до людей.
Я є комендантом штабу Майдану. У нас на Майдані дуже багато роботи для депутатів зі забезпечення життя Майдану.
Як довго може мовчати Віктор Янукович?
Янукович буде мовчати до кінця. У нього немає аргументів. Він може тільки виставляти на провладних каналах свої абсолютно несерйозні позиції, пов’язані з браком коштів, з дефіцитом бюджету, боргами, ціною на газ. Це все спроба уникнути реформ,
що мали би подолати корупцію.
Про корупцію і про те, де взяти гроші. 200 млрд грн щороку становить корупційний бюджет, плюс 80 млрд – те, що крадуть на тендерних закупівлях. Це офіційна статистика СБУ, до речі.
Це не гроші, які потрібно позичати, віддавати з відсотками, вести переговори, чимось поступатись, в тому числі на ринках, інтересами держави. Це гроші, які у нас є, які належать нам.
Ще 50 млрд є у людей «під подушками». Це ті гроші, які міг би позичити уряд в людей, якби мав би їхню довіру. Домогтись цього можна тільки чіткими кроками в боротьбі з корупцією, збільшенням ефективності роботи уряду.
А цього немає, тому потрібно ходити по світу, просити грошей. Тому президент йде таким шляхом. Вони (влада ,– ред.) ще не покинули ідею розбудовувати далі фінансову піраміду, коли гроші позичаються, перепозичаються, додруковуються.
Наскільки довго Янукович може сидіти на цьому геополітичному шпагаті – я не уявляю. Це може бути доба, може бути тиждень, а може місяць.
Але мушу сказати, як людина, яка знає атмосферу майдану – це вже не майдан, це вже окоп, люди звідси живими не підуть,
люди готові до рішучих дій. Групи, в які вони об’єднуються, продукують найрізноманітніші ідеї.
Влада недооцінює майдан, вона має досвід мирного майдану 2004-го року, Податкового майдану, вона хвора на стереотип, що це розсмокчеться як багато інших подібних акцій, що їх ініціювали політичні партії.
А це зовсім інший рух. Зламати його неможливо. Він проходитиме крізь різні стадії – від мирної до партизанської, якщо хочете. Вже ані політики, ані лідери, ані громадські діячі не зможуть це контролювати. Півмільйона неконтрольованих людей можуть зробити багато різного.
Ми не прихильники дуже радикальних дій, але потрібно розуміти, що є межа і кількості людей, і часу, протягом якого опозиція може скеровувати людей у мирне русло.
Щодо опозиції. Здається, між її лідерами є певні розбіжності. Наприклад, О.Тягнибок та В.Кличко наголошували на імпічменті президенту, натомість А.Яценюк постійно повторює про звільнення Ю.Тимошенко.
В опозиції є єдина позиція. Вона полягає у відставці уряду та формуванні більшості в парламенті (більшість має зробити все, аби відправити президента у відставку),
перемозі у виборах.
Звичайно, є якісь речі, на яких менше або більше наголошено. Якби у нас не був лімітований час, ми би охопили більше позицій.
Щодо Юлії Тимошенко, то є позиція про звільнення усіх політв’язнів, незалежно від прізвищ. У нас тисячі політв’язнів в країні. А, якщо казати умовно, то мільйони. Чимось відрізняється життя простих громадян від життя в’язнів? Їм постійно доводиться шукати кошти на їжу, на житло – це так само як у в’язниці. Ми всі перебуваємо в тюрязі.
Отже, позиція є, вона чітка і спільна.
Як можуть вплинути на ситуацію в країні США та ЄС? Вони, здається, більше нею переймаються, аніж українська влада. Якісь санкції – реальність чи залякування?
США та країни ЄС – демократичні країни. У них будь-які санкції повинні пройти певні процедури. Їхні уряди та народи мають їх сприйняти. Вони підтримують публічну процедуру обговорення та ухвалення рішень. Народи дивляться на свої уряди, на своїх політиків та на своїх журналістів, які повідомляють про події в Україні. Тому відлік часу до застосування санкцій пішов.
Розмовляла Олександра Бодняк