Київ

«Майдан – це форма постановки проблеми, а не її вирішення», – вважає фаховий конфліктолог

4 грд•ПіК

Наш співрозмовник – президент Товариства конфліктологів України, професор Києво-Могилянської академії Андрій Гірник. Вашій увазі – його фаховий погляд щодо подій на Євромайдані

– Чи був від початку сценарій Євромайдану?

– Якщо ми подивимося на події останніх кількох днів, то, з одного боку, здавалося, що вони непередбачувані та раптові. В тому сенсі, що всі очікували, що після непідписання Угоди про асоціацію з ЄС Євромайдан буде видихатися і, так би мовити, мирно закінчиться. А потім стався цей ексцес навколо, як тепер це кажуть, кривавої ялинки.

Якщо питання асоціації з ЄС – усе ж таки питання абстрактне, то люди, які навіть виходили на підтримку Угоди про асоціацію, насправді ж мали усвідомлювати, що вони не дуже знають, що в тій угоді, що буде після її підписання. Так, були якісь очікування: у когось позитивні, у когось негативні. Зрозуміло, що зі 100 українців хіба що один зробив спробу прочитати цю угоду та зрозуміти. Я один із тих, хто спробував, але зрозуміти мені не вдалося. Тут треба бути юристом, економістом, щоб справді у ній розібратися достеменно.

А після того, як сталося це побиття молоді, далі події розгорталися передбачувано, тому що були порушені базові цінності. Це почуття справедливості, це дотримання законності й таке інше.

Ще пізніше ми побачили, що фактично і лідери, і ті, хто прийшли на Майдан уже 1 грудня, якоюсь мірою ніби забули, з якої причини вони прийшли. Бо був абсолютно конкретний полковник Сергій Миколайович Кусюк, керівник об’єднаного загону «Беркут», який дав наказ фактично трощити цей Майдан і цих дітей. Фактично це є ключова фігура. Бо треба з’ясувати, який наказ він отримав, від кого? В якому формулюванні? Чи це був письмовий, чи це був усний наказ? Що було йому повідомлено додатково, і який він наказ віддав?

Тому що сумнівно звинувачувати конкретних виконавців, бо зрозуміло, що це жорстокість, але передусім ми бачили, що для тих, хто був на Майдані, не залишили шляху до відступу. Їх оточили та цілеспрямовано били. Тобто це не був розгін, як це пишуть, а це були саме ліквідація Майдану й акція залякування. І хто пам’ятає про цього Кусюка? Він сам після цього давав інтерв’ю: мовляв,

були провокатори і так далі.

Мені здається, що це якась така здатність наша не вирішувати конкретні питання, а відразу глобальні – про президента, про перевибори і таке інше. Вона дуже шкодить українцям. Бо, не вирішуючи конкретні завдання, ми ставимо перед собою загальні, які ми не вирішуємо так само, у результаті нічого не рухається. І конкретні винуватці не покарані.

– Можна припустити, хто стоїть за цим розгоном Майдану?

– Я думаю, що, звичайно, за цими подіями завжди є сили, які або їх передбачили та фактично розіграли, або вчасно підключилися і отримали на цьому свої дивіденди. Тобто навколо президента, не таємниця, існують різні групи впливу, між якими точиться боротьба. Одна з цих груп, я так розумію, а може, і кілька, намагаються використати ситуацію, щоб змінити її на свою користь. Тому, з точки зору конфліктології, ми бачимо ніби явний конфлікт, але який по суті є не зовсім справжнім і під ним наявний деякий прихований конфлікт, конфлікт важливих економічних інтересів, які й рухають той зовнішній конфлікт.

Я читав у Фейсбуку, що зараз активно обговорюються багато варіантів і,

зокрема, російський слід. Я думаю, що насправді в Україні активно діють і спецслужби, і, так би мовити, прихильники різних великих світових держав. Це очевидно. Не знаю, я чомусь не думаю, що це кимось із них спровоковано, але кожна з них у ситуації, коли розвиток подій може піти різним шляхом, намагається отримати свій зиск.

Звичайно, не є тут винятком і наша сусідка Росія, оскільки послаблення влади в Україні послаблює і її позицію на переговорах із керівництвом Росії, які, ми знаємо з преси, мають найближчим часом відбутися.

– Які Ваші конфліктологічні прогнози розвитку подій?

– Взагалі конфліктолог, як та сова Мінерви, уже в основному аналізує те, що відбулося. Не знаю, я думаю, що є багато факторів, які можуть зіграти або не зіграти, бо ситуація не є однозначною. А крім того я розумію, що є чимало факторів, які мені просто невідомі. Але я думаю, що фактично найімовірніші два сценарії. Або посилюється та група, котру умовно називають групою Льовочкіна–Фірташа, яка створює свою фракцію в парламенті й таким чином отримує нібито золоту акцію. Вона створюється за рахунок партії регіонів,

і без неї регіони не будуть мати більшості. Тому вони зможуть ситуативно голосувати то з одними, то з іншими. Це один варіант.

Другий варіант, що все ж таки тактичну перемогу отримає партія силовиків – Захарченко та інші. І в результаті відступники будуть покарані, а позиції президента умовно зміцняться.

– Ви Майданооптиміст?

– Ви знаєте, я, з одного боку, з великою симпатією ставлюся до людей, які виходять на Майдан. Там багато моїх студентів, багато друзів, я сам ходив у неділю. І на попередньому Майдані було чергування викладачів Києво-Могилянської академії в студентському таборі, я брав участь. Але в принципі з моєї точки зору Майдан – це не зовсім удалий винахід. Про що йдеться? Якщо ми порівнюємо форми масового тиску на владу в країнах Заходу, то там проходять багатолюдні демонстрації та ще одна форма – це страйк. А у нас Майдан, на відміну від демонстрації, – це досить витратна за часом, за ресурсами форма. Люди не виходять на дві години, а мають там мерзнути, ночувати і так далі. Мені здається, що все-таки Майдан – це форма постановки проблеми, а не її вирішення. Досить витратна форма. Я думаю, що чисельна демонстрація, мітинг, як це було найближчої неділі, – це досконаліша форма протесту. Люди висловили свій протест і розійшлися, роз’їхалися по домівках. Так би мовити, питання поставлене. Бо Майдан же нічого не вирішує, тільки ставить питання – з моєї точки зору.

Читайте ще