Вступ
Актуальність проблеми дітей, які часто хворіють на гострі респіраторні захворювання (ГРЗ), підтверджена численними роботами як вітчизняних, так і зарубіжних авторів [3, 4, 6, 8].
Багато уваги приділено вивченню питань етіопатогенезу ГРЗ у дітей різних вікових груп та особливостям системного імунітету. Натомість фактори місцевого імунітету слизової оболонки дихальних шляхів у дітей на сьогодні залишаються вивченими недостатньо [1, 2, 3, 5]. Але саме вони на відміну від механізмів специфічної імунної відповіді активуються одразу після проникнення патогену й забезпечують першу лінію протиінфекційного захисту організму.
На особливу увагу заслуговують такі показники гуморального неспецифічного захисту, як антимікробні пептиди, зокрема дефензини. Дефензини людини являють собою родину амфіфільних, катіонних, багатих на цистеїнові залишки пептидів із молекулярною масою 3–4 кД, молекула яких складається з 29–47 амінокислотних залишків. Сьогодні ідентифіковано три типи дефензинів — дефензин, дефензин, дефензин. У людини виявлено (HNP — human neutrophils peptide)
та дефензини (HBD — human defensins). Основними продуцентами дефензинів є нейтрофіли, незрілі дендритні клітини, моноцити, макрофаги, натуральні кілери, епітеліоцити, дефензинів — епітеліоцити, кератиноцити, моноцити, макрофаги, дендритні клітини. Широко представлені класи в слизовій шлунковокишкового тракту, підшлункової залози, слинних залоз, не виключено, що певні класи продукуються пробіотичними бактеріями [1, 2]. Доведено, що дефензини чинять бактерицидну (проти грампозитивних та грамнегативних бактерій), фунгіцидну та віроцидну дію [1, 2]. Відіграють ключову роль в організації взаємозв’язку неспецифічних механізмів захисту та адаптивної системи організму, сприяють репарації тканин [1, 2]. Дослідженнями доведена висока бактерицидна активність дефензинів відносно Moraxella catarrhalis Str.рneumonia St.aureus, E.сoli Enterococcus faecium протигрибкова відносно Candida albicans [1, 2, 5, 8]. Дефензини пригнічують реплікацію вірусу імунодефіциту людини, герпесу, цитомегаловірусу, вірусу грипу, аденовірусу, папіломавірусу [1, 2, 8].
При захворюваннях органів дихання практично будьякого генезу дефензини відіграють якщо не ключову,
то далеко не останню роль [1]. Враховуючи вищенаведене, доцільним є вивчення їх умісту в ротоглотковому секреті у дітей, які часто хворіють на гострі респіраторні захворювання.
Мета роботи: вивчити вміст дефензинів в ротоглотковому секреті у дітей, які часто хворіють на гострі респіраторні захворювання на фоні хронічних вогнищ інфекції лорорганів.
Матеріали та методи дослідження
Під нашим спостереженням знаходилися 30 дітей із групи ДЧХ із хронічним компенсованим тонзилітом віком від 4 до 12 років. Пацієнтів, у яких експрестестом було виявлено патогенний стрептокок у мигдаликах, до участі в дослідженні не залучали. Усіх дітей, в яких було проведене імунологічне дослідження слини в негострому періоді, розподілено на дві групи за віком: Д1 — 4–7 років (n = 15), Д2 — 8–12 років (n = 15).
Місцевий імунітет оцінювався за рівнем дефензинів (HBD13) у нестимульованому ротоглотковому секреті (РГС), взятому натще (методичні рекомендації 2008 р.). Зазначені фактори вивчали у рідкій фазі РГС після центрифугування в центрифузі з охолодженням (4 °С) при 200 g за допомогою імуноферментного аналізатора Stat Fax 2100 (CША)
і наборів реактивів «ВекторБест» (РФ).
Також дітям було проведене клініколабораторне обстеження, що включало: збір скарг та деталізацію анамнезу, об’єктивний огляд, загальний аналіз крові та сечі, бактеріологічне дослідження мазків з носо та ротоглотки, аналіз калу на дисбактеріоз.
Статистична обробка даних проведена за допомогою параметричних та непараметричних методів.
Клінічні спостереження проведені на базі кафедри педіатрії № 3 НМУ імені О.О. Богомольця (Дитяча клінічна лікарня № 5 та Дитяча поліклініка № 1 Святошинського району міста Києва), імунологічні дослідження проведені в лабораторії імунології ДУ «Інститут отоларингології ім. А.І. Коломийченка» НАМН України.
Результати та їх обговорення
Нормативні показники дефензинів у нестимульованому ротоглотковому секреті як у дітей, так і в дорослих на сьогодні не встановлені. Але S. Joly та співавтори (2004) показали мікробоцидні рівні дефензинів: HBD2: 3,9–250 мкг/мл, HBD3: 1,4–250 мкг/мл.
Як видно з даних табл. 1, уміст дефензинів РГС у ДЧХ 4–7 років значно нижчий, ніж у ДЧХ 8–12 років, і становить відповідно 0,
85 (0,12–2,25) та 4,8 (0,26–9,88). Причому показник у слині в молодшій віковій групі нижчий від мінімального нормативу, при якому дефензини (HBD13) можуть проявляти свою антимікробну активність. Клінічно група ДЧХ 4–7 років характеризується більшою частотою ГРВІ та загострень хронічного тонзиліту. Також слід відзначити, що 73,3 % (11) дітей 4–7 років мали бактеріологічно підтверджений дисбактеріоз кишечника, старші діти (8–12 років) — 40 % (6).
Проведене бактеріологічне дослідження мазків слизової ротоглотки показало, що Staureus було виявлено у 60 % (9) дітей віком 4–7 років і у 46,7 % (7) дітей 8–12 років. Серед цих дітей реєструвались найнижчі показники дефензинів: у групі Д1 — 0,46 (0,12–0,59), Д2 — 2,61 (0,26–5,94).
За літературними даними, протистафілококова активність дефензинів (Saureus настає при відповідних концентраціях HBD2 — 9,5мкг/мл та HBD3 — 210 мкг/мл [1]. Доведено, що певні штами золотистого стафілококу продукують стафілокіназу, яка порушує вторинну структуру дефензинів [1]. Саме з цим можуть бути пов’язані отримані нами низькі рівні дефензинів у дітей, інфікованих золотистим стафілококом.
Висновки
1. Установлено, що у ДЧХ із хронічним компенсованим тонзилітом низький уміст дефензинів у ротоглотковому секреті, особливо в молодшій віковій групі (4–7 років).
2. Найнижчі показники вмісту дефензинів реєструвалися у ДЧХ, при бактеріологічному обстеженні мазків ротоглотки яких було виявлено золотистий стафілокок.