Громадяни, які вийшли на Майдан, розуміли, що повної відставки уряду не буде. Якщо простодушні ще сумнівалися, то охмелілі революційними настроями сподівалися, що принаймні Азаров та Захарченко проявлять акт благородства і відійдуть, як страшний сон, який приснився у ніч на 30 листопада. Однак ніхто не очікував, щоб так цинічно урядовці ні за що не відповідали – ні політично, ні морально.
І все ж таки, чому у цивілізованому світі за найменшого скандальчика урядовці одразу «відкланюються», а українські міністри навіть зганьблені на весь світ залишаються при посадах.
У країнах розвинутої демократії політики не можуть бути шулерами
Перший заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий у коментарі «Погляду» зазначив, що приклади вирішення політичних кризових ситуацій годі шукати у демократичних країнах, оскільки те, що відбувається в Україні, носить унікальний характер.
«Міністри в країнах ЄС йдуть у відставку за найменшої провини. В українському випадку йдеться про загрозу життю, про наступ на мирне зібрання, що є святинею для будь-якої демократичної держави.
У світі демократії відповідальна людина не просто не перебувала би на міністерській посаді, вона була би зметена з політикуму», – пояснює політолог.
Як приклад він навів відставки німецьких міністрів освіти (Аннетте Шаван) і оборони (Карла-Теодора цу Гуттенберга) через плагіат, коли у їхніх дипломних роботах знаходили уривки без належного оформлення посилань. Ці міністри змушені були піти у відставку, оскільки від сумнівом опинився їхній вчений ступінь. «Здавалося би, якась дрібниця, але для європейців-демократів це питання цінностей і моралі. Політик, який є виразником суспільних верств, має бути, як би це банально не звучало, взірцем, він не може бути шахраєм чи шулером. А в нас протилежна ситуація, коли політики показують відвертий свій цинізм і навіть коли їм вже показують і демонструють перед обличчям усі провини, жодних висновків вони не роблять», - міркує Сергій Солодкий.
Найкращий шлях стабілізувати ситуацію і знайти вихід з кризової патової ситуації, каже співрозмовник, це покарати винуватців. Натомість влада продовжує політику безвідповідальності,
що значно підвищує суспільний градус напруги.
При цьому про імпічмент президента взагалі не доводиться говорити, переконує експерт Інституту світової політики, оскільки Віктор Янукович вважає себе легітимним президентом, і навряд чи щось взагалі може похитнути його віру у себе.
«Коли ми спілкувалися з колишнім президентом Литви Валдасом Адамкусом і запитували його, в чому секрет того, що європейські та американські політики не беруть хабарів, намагаються бути підзвітними та відповідальними, то він відповів, що це банальне питання виховання та освіти. Зокрема колишній президент звернув увагу на те, що сам він виростав за кордоном, а тоді, коли здобув певні знання, повернувся розбудовувати сильну Литву. Можливо, Україні бракує політиків такого ґатунку, які б виростали в іншому середовищі», – зазначив експерт.
На переконання Сергія Солодкого, нинішні українські керівники, на жаль, не спроможні на високі моральні вчинки. Такі реалії і таке середовище, каже політолог.
Натомість будь-який політик Європейського Союзу дуже чутливий до того, що відбувається у суспільстві.
У Європі не доводили б ситуацію до критичної фази, як це допустили українські можновладці. «Бачимо, наскільки затягнулась політична криза в країні одразу після Вільнюського саміту, наскільки вона загострилась після трагічного драматичного розгону майданівців. Уже минуло більше тижня, а висновки в країні ще жодні не зробили», – поділився міркуваннями Сергій Солодкий.
У Євросоюзі реагування урядовців на кризи дуже оперативне. Потрапляння на перші шпальти скандалу, наголосив експерт, змушує відправляти у відставку людину одразу на другий день після скандалу.
Важко уявити, щоб така людина, як Азаров за щось відповідала
Окрім того, що українські можновладці позбавлені високих моральних якостей, їм далеке чуже поняття політичної відповідальності. Якщо широко, то одна з характерних рис країн «розвинутої демократії» – це висока політична відповідальність тих, хто входить у владу, як перед виборцями, так і перед колегами різних політичних сил, і відповідальність міністрів урядової структури. Якщо в країні щось трапляється, то високопосадовці самі визначають собі міру покарання.
Такою думкою поділився з «Поглядом» старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Шевляков.
«Останній яскравий приклад маємо з руйнуванням торгівельного центру у Латвії, коли трагічно загинуло понад 50 людей. Прем’єр-міністр Валдіс Домбровскіс одразу пішов у відставку. Це при тому, що його прямої відповідальності у трагедії насправді немає», – розповів аналітик.
Таким чином, можна говорити як про персональні вчинки посадовців, як-от з плагіатом німецьких міністрів, так і про відповідальність опосередковану через стан речей у сфері, за яку посадовець відповідає.
Поняття «персональної відповідальності», чуємо від Ігоря Шевлякова, чуже для українських політиків. «Варто подивитись на персональну історію пана Азарова. Він, будучи прем’єр-міністром, постійно перекладає проблеми на когось іншого, натомість собі приписує досягнення, які насправді не мають стосунку до діяльності уряду.
Наприклад, економічне зростання протягом 2010 року. Насправді воно було спричинене виключно тим, що світова економічна криза була загальмована діями урядів найбільших держав і була кон’юнктура на товари,
які Україна експортує, відтак саме це дало можливість демонструвати гарні показники експорту. Водночас падіння економіки п’ятий квартал поспіль пан Азаров приписує попередникам, той же газовий контракт, міжнародну фінансову кризу. При цьому на себе і свій уряд він жодної відповідальності не бере», – розповів експерт.
Власне тому, зазначив Ігор Шевляков, не варто розраховувати, що коли сотні чи мільйони українців виходять на вулицю вимагати відставку уряду, то важко очікувати, що така людина, як Микола Азаров зміниться і піде у відставку.
Головне завдання посадовців – триматись за владу до останнього
Якщо говорити про відставку у загальному, то варто розрізняти «західну» м’яку відставку та відставку «східну», так би мовити, жорстку. На Сході відставкою зазвичай не обмежується і політики, аби очиститись, навіть вдаються до самогубства. Таку думку висловив «Погляду» експерт Інституту української політики Олексій Полтораков.
За його словами, у випадку «східної» відставки політик може вдатися як до політичного, так і до повноцінного самогубства. «Що стосується Заходу,
то перша паралель, яка мені спадає на думку, це 1968 рік, де Голль. Він у відставку не пішов, не піддався на масовий спротив, але система була жорстко перевантажена, там була одіозна заміна – від міністра до прем’єра включно. Вони не просто пішли у відставку, але й поставили хрест на кар’єрі», – спроектував політолог. Взагалі ситуація з українськими посадовцями, зазначає співрозмовник, завжди ближча до східного зразка, де головне завдання – триматись за владу до останнього.
Щодо відставки Президента, то Олексій Полтораков наводить приклад американської традиції. «В Америці, до прикладу, дуже гарно спрацьовує система противаги: якщо виникає конфлікт, то президент боїться, що його викличуть «на килим» у парламент. В історії США було три ситуації, коли президентам оголошували імпічмент, хоча консенсус зазвичай дозволяє відвернути кризи. Для американської традиції характерно завжди шукати компромісний варіант, констатує Олександр Полтораков.
Натомість в Україні вважається, що пошук компромісу, готовність йти на переговори – це, передусім, ознака слабкості, зауважує експерт.
«В Миколи Азарова мимоволі вирвалося, що на мітингувальників у нього вистачить сили. Отже, влада діє за стратегією «сила є – розуму не треба». Українські можновладці, на жаль, не зробили висновків ні з арабської весни, ні з турецької», – констатує політолог.
При цьому співрозмовник вдався до проекції. «Український Євромайдан порівнюють з британським Гайд-парком. Згадую епізод, коли у цьому парку поліція втрутилась у доволі мирну демонстрацію, наїхала на свободу слова, то дійшло навіть до того, що один з маніфестантів зарізав поліцейського. Його одразу арештували, але суд присяжних його виправдав. Мовляв, різати поліцейських не можна, але у цьому випадку, власне, міліція порушила право народу на мирне зібрання», – спроектував Олексій Полтораков.
За кордоном навіть недоречний жарт відправляє міністрів у відставку
Тепер трішки прикладів. 2011 року японського міністра з реконструкції Рю Матцумото розкритикували через некоректні висловлювання з приводу того, що деякі території, які постраждали від цунамі та землетрусу, не отримають фінансову допомогу, оскільки не подали владі свої пропозиції щодо відновлення територій (згадаймо,
як нещодавно Микола Азаров лякав, що західні області можуть не доотримувати грошей з державного бюджету).
Міністр юстиції Японії Мінору Янагіда пішов у відставку після жарту, що його робота є нібито легкою. Він заявив, що йому у парламентській роботі вистачає двох фраз: «Я не коментуватиму окремі випадки» і «Я дію, згідно з правом та відповідно до фактів». Відтак, опозиція одразу поклопоталася про відставку дотепного міністра.
Ще один японський міністр юстиції Кейшю Танака попрощався із посадою під тиском медіа, які поширювали спекуляції про зв'язки міністра із мафією – кримінальним угрупованням якудза. Сам урядовець зізнавався, що близько 30 років тому був сватом на весіллі члена одного зі злочинних кланів. Що цікаво, навіть прем'єр-міністр країни Йошігіко Нода заявив, що відповідальність за призначення пана Танаки лежить почасти і на ньому.
Минулого року у Сполучених Штатах у відставку відправили директора ЦРУ Девіда Петреуса, бо у жінки, з якою у генерала був роман, Поли Бродвелл, на комп’ютері знайшли секретну інформацію. А спікер австралійського парламенту Пітер Сліппер подав у відставку після секс-скандалу,
коли колишній колега звинуватив його у сексуальних домаганнях, надавши слідству текстові повідомлення, у яких політик негативно висловлюється про жінок.
До прикладу, у Британії парламентський організатор Ендрю Мітчелл подав у відставку після того, як образив поліцейського, назвавши того плебеєм. У словесну суперечку із правоохоронцем Мітчелл вплутався при виїзді з урядової будівлі, коли попросив відкрити йому ворота. Щось Мітчеллу явно не сподобалося у діях поліцейського і урядник опустився до вуличної лайки.
У відставку також пішов міністр енергетики Великої Британії Кріс Г’юн через кримінальне звинувачення. Йому закинули, що свого часу він перевищення швидкості «скинув» на свою дружину. Міністр заявив, що іде в відставку, щоб участь у судовому процесі не відволікала його від виконання обов’язків.
Торік парламент Болгарії прийняв відставку уряду після масових протестів проти підвищення цін на електроенергію і зниження життєвих стандартів. Щоправда, прем’єр-міністр Бойко Борисов спершу спробував втихомирити протестувальників, але після того, як протести переросли у сутички з поліцією,
урядовець оголосив про відставку уряду.
Маємо також приклад грузинського міністра внутрішніх справ Бачо Ахалая, який склав повноваження через скандал і протести, спричинені фільмом про знущання у тюрмах. Урядовець заявив, що відчуває моральну та політичну відповідальність за те, що практика тортур не була припинена у грузинських в'язницях.
Принагідно також згадаємо міністра транспорту Єгипту Мухаммеда Рішад аль-Матіна. Посадовець вирішив подати у відставку, у зв'язку з трагедією, що сталася у провінції Асьют, коли в результаті зіткнення поїзда зі шкільним автобусом загинули близько 50 осіб, переважно діти. Міністр транспорту Єгипту взяв на себе відповідальність за трагедію. У відставку подав і глава Єгипетської залізничної організації, а службовця залізниці, який відповідав за відрізок шляху, заарештували.
Що вже говорити про останні події у Таїланді…Протестувальники добилися свого: уряд оголосив про розпуск нижньої полати парламенту та призначив дострокові вибори. Однак учасники спротиву хочуть, аби прем‘єр склала повноваження, а тимчасовий уряд не контролював хід майбутніх виборів.
Якщо підсумувати, то, мабуть, справді намарно проектувати політичну та моральну відповідальність українських посадовців із посадовцями у країнах «розвинутої демократії». Це справді, ще далеко різні світи.
Завершимо ці декілька думок про відставку та політичне самогубство словами політичного аналітика Павла Нусса: «Європолітики не були в СРСР, тому вони розуміють свою роль, яка полягає у служінні народу. А українські політики – це маленькі князьки, які звикли, що влада – це інструмент досягнення їхніх власних цілей».