Синиця в руках і Синиця в бігах

20-річний Ярослав Синиця, студент Переяслав-Хмельницького університету, майбутній вчитель історії міг стати другим дніпропетровцем після Сергія Нігояна, який загинув під час протестів, тільки не у Києві, а у Дніпропетровську. У день штурму Дніпропетровської ОДА, 26 січня, він отримав відкриту черепно-мозкову травму та був звинувачений у підготовці теракту.«Щоб затримати людину, не обов'язково розкроювати їй череп» - так прокоментував події 26 січня у Дніпропетровську уповноважений Ради Європи з прав людини Нілс Муйжниекс.Ярослав Синиця розповів, що він повертався додому та біля стадіону «Дніпро-Арена» близько 30 «невідомих людей» напали на нього. На одному з любительських відео, яке є в мережі, видно, як «тітушки» б'ють хлопців, серед яких Ярослав Синиця.У лікарні ім. Мечникова у нього діагностували черепно-мозкову травму та струс мозку першого ступеня. Ярослав Синиця став не лише потерпілим, але й обвинуваченим у підготовці масових заворушень та теракту. Проти нього були порушені дві карні справи. Батько Ярослава вважає, що так зване захоплення ОДА - це цілеспрямована провокація,

та розповідає, що після того, як Ярослав опинився в лікарні, у нього вдома було два обшуки. «Дій правоохоронних органів було настільки багато, що я не розумію що відбувається. За 4 дні я нарахував тут більше 17 осіб працівників міліції та СБУ», - розповідає Дмитро Синиця. У лікарні батько Ярослава постійно бачив працівників силових структур. Завдяки широкому розповсюдженню інформації у соціальних мережах та сюжетам місцевих 9 і 11 телеканалів, безліч людей долучились до допомоги. Згодом з'явились новини про те, що Ярослав Синиця з лікарні зник, хоча лікарі його не виписували. Після зникнення Ярослава зв'язок з батьками також перервався. За досить тривалий час батько повідомив, що з ними все гаразд, але потім знову зник.Відчуття, що щось має статись, у батька Ярослава загострилось після візиту уповноваженого Ради Європи з прав людини Нілса Муйжниекса. Єврокомісар прийшов з начальником департаменту охорони здоров'я ОДА Валентиною Гінзбург.«Коли приїхав єврокомісар, він прийшов із Гінзбург. І той «тітушка», який лежав у нас в палаті, подумав, що це прийшли до нього,

що це людина з боку влади. Він спокійно розповів, що він з охоронної агенції, а коли його спитали, чому він там був, він сказав: «А пам'ятаєте, як починалась війна в Чечні?». «Там все починалось все з захоплення ОДА», - цитує сусіда по палаті молодший Синиця.«Після візиту комісара по нас дали команду «Брати». Я до лікарів, а вони очі опускають і нічого не говорять», - розповідає Дмитро Дмитрович.Про втечу батько Ярославу нічого не казав. По-перше, щоб не хвилювати, а по-друге, сам не був впевнений в успіху. Дмитро Дмитрович усвідомлює, що втеча могла бути розцінена як визнання провини. Але головним для нього було врятувати життя сину, а ймовірне перевезення до СІЗО не залишали шансів.Ярослав був нетранспортабельний, але з лікарні їм вдалось вийти легко. Ярослава поклали на каталку та поїхали начебто на обстеження, на виїзді на нього чекав реанімобіль. Обстеження зазвичай займає 1,5-2 години - це був час для того, щоб виїхати з Дніпропетровської області.Цим же реанімобілем вони встигли «підхопити» й Діму Полторацького - іншого постраждалого 26 січня, у якого теж була відкрита черепно-мозкова травма,

але він принаймні ні в чому не звинувачувався.«Я розумів, що за 1,5 години нам треба виїхати з Дніпропетровської області. І якраз за 1 годину 20 хвилин ми опиняємось на кордоні нашої області, а там стоять три ДАІшники. І тут я розумію: виїдемо зараз, все буде гаразд, а як ні, то все. Але нас не зупиняють, і одразу випадає такий густий туман, що дорогу ледве видно», - згадує Дмитро Дмитрович. Тоді він вкотре пересвідчився - «Бог береже».В місті, куди вони приїхали, їх прийняли до лікарні. І Ярослава, і Діму оглядали найкращі лікарі, всі відзначали, що операція була зроблена на надзвичайно високому професійному рівні. За деякий час Синицям повідомили, що у медзакладі залишатись небезпечно, їх шукали по всій Україні, а, зрозуміло, що з таким діагнозом вдома не відсидишся. «Нас шукали по всіх лікарнях, залучені були чини на рівні замміністрів», - говорить Дмитро Дмитрович.Потім з країни втік Янукович, відбулось безліч подій. Згодом, батько і син дізнались, що справа Ярослава Синиці закрита і постанова про закриття уже в його матері.Зараз Синицям відомі прізвища людей, причетних до подій 26 січня і до фальсифікування звинувачень у тероризмі кількох молодих дніпропетровців. Дмитро Дмитрович розповів, що сам поїде в СБУ до Києва, щоб донести інформацію, якою володіє.Зараз, коли, сподіваємось, найстрашніше закінчилось, батько і син їздять по всіх, хто їм допомагав. Дякують, дивлячись кожному, хто не відмовився від них, в очі.«З нами Бог був весь час. І ми все життя будемо дякувати людям», - наполягають батько і син.Дуже легко повірити у щирість їх подяк. Принаймні троянди стоять вже третій тиждень.