- Я нещодавно була в Росії, за два дні до виступу Януковича, я була в Ростові-на-Дону, а потім була в Білорусі вісім днів. Далі їду потім з виставою до Петербургу. То чи варто кордон переходити? - каже актриса театру і кіно. – Варто! lt;p gt; У Хмельницькому відбувся творчий вечір народної артистки СРСР. Ада Роговцева багато разів була в нашому місті, у неї про нього залишилися гарні спогади. Як розповіла актриса, кожна нова зустріч неповторна, відбувається все не по сценарію і залежить від енергії залу. Не винятком був і цей вечір у театрі імені Старицького. Попри поважний вік та погане самопочуття артистка дві години радувала зі сцени своїх прихильників. Програма була насиченою: сцени та епізоди з вистав та фільмів, спогади про театральне життя та втрату близьких людей, згадувалося й про наболіле, зокрема останні події, які відбувалися в Україні amp;hellip; lt;/p gt; lt;p gt; Перед початком вечора журналісти amp;laquo;ВСІМ amp;raquo; поспілкувалися з актрисою. lt;/p gt; lt;p gt; amp;nbsp; lt;/p gt; lt;p gt; Адо Миколаївно, Ви підтримували Майдан, були на ньому з родиною.
Як відреагували ваші колеги по сцені? lt;/p gt; lt;p gt; - Ми всі майданівці: моя вся сім amp;rsquo;я, всі мої колеги, все моє оточення amp;ndash; люди Майдану. Я була там в перші ж дні. Що мене спонукало зразу піти туди amp;ndash; на захист дітей, тому що було страшно, коли їх побили. І зараз здається, що не може бути війни, так здавалося, що не може бути смерті. Потім та смерть дитяча amp;hellip; Ці всі хлопчики amp;ndash; вони ж онуки мені. Я дуже рано почала втрачати дорогих мені людей. Мені дуже боляче, що ці хлопчики, які пішли, ця Небесна Сотня, вони вже не побачать цієї весни, цих перших листочків, цих перших квіточок, що розцвіли, вони вже не побачать. Мій Костик (Костянтин Степанков-молодший, актор та режисер, син артистки, який помер у 50 років від раку amp;ndash; прим. авт.) не бачить цього вже третю весну. Я думаю і про Костика, і про цих хлопчиків, і про їхніх матерів, для яких уже ніколи в житті весна не буде радістю. lt;/p gt; lt;p gt; amp;nbsp; lt;/p gt; lt;p gt; Ви гастролюєте Україною. А чи виступаєте в Росії? lt;/p gt; lt;p gt; - Я нещодавно була в Росії,
за два дні до виступу Януковича, я була в Ростові-на-Дону, а потім я була в Білорусі вісім днів, а далі їду потім з виставою до Петербургу. То весь час виникає таке запитання: чи варто кордон переходити? Варто, тому що тоді можна щось людям сказати, а по-друге, якщо ти ще їдеш з якоюсь або творчою місією, або з громадянською місією, то це корисна справа, тому що люди зомбовані проти України. lt;/p gt; lt;p gt; amp;nbsp; lt;/p gt; lt;p gt; Тобто, негативне ставлення відчувалося? lt;/p gt; lt;p gt; - Ніякого. До мене взагалі немає ставлення amp;ndash; я людина світу. От в нас багато таких людей, які серцем і кров amp;rsquo;ю, ідеями українці-націоналісти, а світ широкий. Я сповідую і особистість, і творчість Лесі Українки, а вона була велика інтернаціоналістка. Може, такого рівня націоналістки і не знайдеш, а інтернаціоналісткою вона була перш за все, тому що своє бережи, а чужого не цурайся. Так не можна жити, закриваючись від світу. Через те я ніде не відчувала себе незатишно. Люди amp;ndash; скрізь люди, і якщо до них ставишся з добром, звертаєшся зі щирим словом,
то тобі відповідають ще з більшою гостинністю і відвертістю. lt;/p gt; lt;p gt; amp;nbsp; lt;/p gt; lt;p gt; Адо Миколаївно, розкажіть про своїх онуків, чи йтимуть вони вашою стежкою? lt;/p gt; lt;p gt; - Ні, малому всього три рочки. Коли ж воно пішло стежкою? Воно зараз майданівське. Кричить: amp;laquo;Відставка! Майдан! Героям слава! Слава Україні! amp;raquo;. Отаке в мене мале зараз (сміється - прим. авт.). А старшому моєму 23 роки, він оператор. Оператори amp;ndash; найкращі люди в світі, завжди було так. Я страшенно поважаю цю роботу. І вона така чоловіча робота, вона технічна робота, вона розумова робота. Мені подобається. То Альоша ішов цією стежкою. Він закінчив операторський факультет. А покійного сина донечка amp;ndash; школярка, вона вчиться в 9 класі. Бог їх всіх бережи. І в мене ще є щастя amp;ndash; в мене є донечка. Я можу поділитися таким щастям. В мене така донечка, що ми іноді губимося amp;ndash; хто з нас мама, а хто дочка. Вона про мене піклується, вона все про мене знає. Дихання в нас одне і кров в нас одна, і думки в нас одні. Я можу іноді лекцію вести зі студентами, але якщо мене хтось покличе, кажу: amp;laquo;Катя зараз продовжить amp;raquo;. І вона продовжує. Студенти кажуть: amp;laquo;Що це? Хіба таке буває? amp;raquo;. Буває, тому що вона почула три останні слова amp;ndash; і amp;nbsp; виходить, і продовжує. Я іноді роблю страшні речі amp;ndash; коли ніколи або хвора, але треба дати інтерв amp;rsquo;ю, я кажу amp;ndash; беріть у Каті. lt;/p gt;