Георгій Носар (Хрустальов) проголосив Переяславську республіку
У 2007 р. київським видавництвом «Темпора» випущені у світ мемуари Никифора Авраменка під назвою «Спомини запорожця». Спогади написані цікаво, містять багато важливої історичної інформації. Автор Никифор Антонович Авраменко народився у м. Верхньодніпровську 22 лютого 1893 р. У складі російської армії брав участь у Першій світовій війні, нагороджений Георгієвським хрестом ІV ст. за хоробрість. Воював за незалежність України сотником армії Української Народної Республіки. Після поразки УНР емігрував у Польщу. Помер 21 вересня 1973 р. Спогади зберіг і передав до друку його син Роман. Сподіваємось, що переяславцям буде цікаво познайомится з фрагментом спогадів, де йдеться про загибель Г.С. Хрустальова-Носаря. Саме в той час, коли Никифор Авраменко випадково зустрівся з чекістами, він працював у м. Каневі у радянському військовому комісаріаті у мобілізаційній комісії і отримав завдання відвезти у Київ пакет губернському комісарові. Виконавши завдання, повертався у Канів…
Уривок із книги «Спомини запорожця»
На вокзалі довідався, що на Миронівку залізниця перервана. На Гребінку треба ждать оказії.
Іду до Дніпра, може, пощастить доїхать пароплавом.
Комендант всього Дніпровського флоту сказав, що нормальний рух пароплавів часово припинено.
Пішов понад берегом вздовж стоячих пароплавів. Зірка на кашкеті багато значить.
Довідавшись про мій клопіт, матрос показав невеликий гарний пароплав, що близько стояв на причалі.
«Отой скорий пароходик іде в Канів. Поспіши, бо він під паром. Може, капітан візьме».
Дібравсь до капітана, показав посвідчення, квит, губвоєнкому, прошу взять.
Капітан, людина симпатична, людяна, каже: «Взяв би з дорогою душею, та я залежний од пасажирів, як вони згодяться – їдьте!»
Показав сходи на низ.
В гарному, оббитому темно-синім оксамитом салоні – п’ятеро. «Так і так, товариші, дозвольте їхать в Канів».
Показую папери, стою на витяжку. Обвертали і оглядали мої папери довго. Врешті один бритий одізвався: «Ти з Канева, як там у вас?»
«У Каневі спокійно, коло Канева також спокійно».
«Ну, то їдь!»
За яких 15 минут рушили ми в дорогу. Погода чудесна, тихо. Пароплав до спеціальних рейсів скоро розсікав дзеркальну воду,
а я довго прощався з Києвом. З тридцять кілометрів біліла і блистіла дзвіниця Києво-Печерської лаври. Зелені береги по черзі зближувались і віддалялись. Ліва сторона кілометрів на 20 поросла старим лісом, права, вища, полосою 100-200 метрів вкрита вербами, тополями, осокорами, вільшиною. Вище – білі хати в садах. Села більші і менші минаємо часто.
Підпливаючи до Трипілля, весь екіпаж 8 чоловік взяв рушниці і ліг на піл. На носі стояв кулемет з затягненою стрічкою, обкладений мішками з піском.
Тільки при штурвалі зоставсь рульовий, та на своїм місці став капітан. Пасажири сиділи в салоні.
Матрос, що приліг за кулеметом, охоче згодивсь в разі чого піддавать стрічку, уступивши ручку. Був малообізнаний.
Видно хати знизу, з дерев піднялись куполи церкви. Минаємо Трипілля повним ходом. Ніякого руху не помітно. З лівого боку уткнувсь носом в мілизну гарний пароплав «Гоголь». З другим подібним – «Ратміром» – творили найкращу пару річного флоту.
Правий берег замітно робиться вищий. Лівий розлягається лугами. Містами лози, очерет, величезні одинокі осокори. Їдемо скоро.
Вийшли пасажири, походили, заглянули туди-сюди. Бритий побачив мене коло кулемету і наказав йти в салон.
На столі розложені смачні апетитні речі. Ковбаси, шинка, кільки, сало, помідори, огірки, паляниця, булки. Пляшки і чарки. В тарілочці сіль.
«Сідай до компанії».
Давно хотілось їсти, не треба було силувать. Пішли і чарки одна за другою, кожен сам собі наливав, пили сильно. Може, найменше бритий та я, як міг, здержувався. Думав все, що це за компанія? Капітана не запрошено, і він замітно уникав товариства.
Придивляюсь пильніше, їсти не перестаю.
Бритий єврей негритянського типу. Чорні очі, плескатий ніс, темне обличчя, товсті губи наперед, на голові – густе кручене волосся. Будова фізично слабої людини. Очі шкляного погляду, в глибині щось мутне.
Очі людини боязливої, а одночасно безжалісні. Очі садиста.
З таким краще не знатись.
Другий – в піджаку, мовчазний, з вузьким лобом, густі брови над глибоко і близько посадженими очима. Цвіту і виразу не додивиться. Ніс стрючком, губи тонкі щілиною. Щелепи широкі, підборіддя, як підкова, висунуте вперед. Під носом – кущики вусів і клаптик борідки внизу,
як віхоть з конопель. Стрижений коротко їжачком, одітий опрятно. Високий зріст, широкі рамена. Людина не слаба. Чулась воля і настирлива упертість. Матроси різного віку, каждий іншого типу, а всі веселі і охочі до всякої втіхи.
Наймолодший, років 23, красунь – кров з молоком. Чорнобровий, кароокий, ніс рівний, невеликі темні вуси, рот невеликий, губи повні, темно-вишневі, шия рівною колоною. Хоть картину пиши. Голос приємний, рухи м’які, еластичні, котячі. Гнучкий і стрункий, як лозина. Груди високі, голі руки з довгими м’язами свідчили про здібність до гімнастичних вправ.
Другий – присадкуватий, широкий, коротконогий. Шия, як в бугая. Весь склад ведмежий. Ноги розкаряком, руки довгі. Велика голова, стрижений коротко. Лице має тупий вираз спокійної добродушної слухняної людини. Справжній тюхтій. На грудях з-під полосатої безрукавки – бугри м’язів, руки з сплетених товстих канатів. Такому в цирк бороться або ламать підкови та згинать залізні рейки. Голос і сміх низький, як з бочки. Сила могутня!
Третій – збудований складно, сірі очі, обличчя регулярне, вираз спокійний,
симпатичний, замислений. Убраний старанніше од двох перших, говоре баритоново.
Більше слухає в розмові.
Коли кінчили їсти, всі були добре підпиті, почервоніли. Надворі вечоріло. Почали співать.
«Єрмака», «Байкал», «Волга-Волга», перейшли на українські пісні.
Відомо, як співає добре підпита компанія, – хто куди.
Козлиний голос бритого, тенор і баритон двох матросів, мій покривав октавою силач. Утробний голос!
Раптом бритий встав: «Товаріщі! Спойом «Інтернаціонал»!
Всі стали навитяжку і затягли: «Вставай, проклятьем заклейміонний!..»
В тишині чудової вечірньої зорі п’яні голоси співали гімн праці всього світу. Не йшло в лад, не відповідало містові і моментові. Стояв я, витягся і мовчав.
Бритий замахав рукою. «Стой, товаріщі! – І до мене, – Ти почему не пойош «Інтернаціонал»?»
«Не можу тепер його співать».
«Почему не можеш? Пой!»
Вп’явся поширеними очима, у того, з їжачком, – очі, як щілинки, красунъ, напружений, похилився, переводив очі з бритого на мене, третій стояв спокійно, як сторонній свідок.
«Я – п’яний. «Інтернаціонал» в тім стані співать не буду», – стиснув до болю в суставах браунінг в кишені.
Що буде!
«Правільно, молодец! Товаріщі! Вот істінний комуніст! А ми – свіньї».
Спів перервався. Залягло на хвилю мовчання. Один за другим четверо піднялось на палубу. Бритий мене затримав.
«Вот, садісь сюда, поговорім. Ти, віжу, парень толковий, а мнє такіє очень нужни. Знаєш, кто я? Я такой, что всьо могу! Меня знаєт сам Троцкій, знаєт Дзєржінскій, вот я какой!» – слухаю і не знаю, хвалиться підпитий, бреше чи ні?
«Прієдєм в Канєв, сам увідіш».
Удаю здивовання і пошану перед такою особою. Встаю з надміру здивування.
«Троцький і Дзержинський так високо стоять, що трудно до їх добраться вам і мені, навіть нашому воєнкомові».
«А вот прочитаєш, то і поймьош!»
Витягає з кишені бумажник, дістає папірець, розгортає.
Лице його набирає важності, слідить за враженням.
Чорним по білому надруковано на машинці: «Совершенно секретно. Товаріщу Габінскому вручить лічно. Товаріщ Габінскій назначается председателем Чрезвичайной Коміссіі по борьбе с контрреволюцієй, дезертирством і спекуляцієй в город Канев со всемі полномочіямі». Печать. Підпис: «Лаціс. Предгубчека».
«Прочитай и это».
«Совершенно секретно. Товарищу Габінскому поручается ликвидировать самозванца председателя Совета в Переяславе Хрустальова-Носаря разом с бліжайшімі сотруднікамі. Действовать весьма осторожно і без огласкі. Нарком Л. Троцкій».
Ого-го! Дійсно фігура – цей може!
Пробіг холодок по спині, враження, певно, одбилось на лиці. Габінський, задоволений, сховав в бумажник папірці.
«Ну?»
«Бачу тепер, що Ви – людина важна, коли народні комісари довіряють такі секретні й важні справи. Удалось?»
«Даже не пікнул. Поплив в Чорноє море Носарь і с нім несколько сволочей!»
Хрустальов-Носар – адвокат, близький співпрацівник знакомитого Плеханова, широко знаний по всій Росії революційний діяч, голова Центральної ради робочих депутатів в часі революції 1905-1906 рр.
В тім часі Троцький був його заступником. Обидва належали до Російської соціал-демократичної робочої партії. Весь пізніший час між цими визначними людьми велась боротьба за первенство.
Троцький пізніше перейшов до фракції більшовиків, а Носар зоставсь в меншовиках. Виїхав в Переяслав і оголосив Республіку.
Тепер кінчилась та республіка,
а Носар знищений. Габінський їхав в Канів з правами необмеженими, з людьми, готовими виконать все, що він скаже. Їхав паном життя і смерті.
Знайомство з ним, а тим більше знать його таємницю, було великою небезпекою.
Розпитував про канівчан, тих, що були при власті, і «буржуїв».
Як на гостряку, вертівся я тепер. Запевнював, що людність спокійна, працьовита, багачів немає. Людина я мала, начальства близько не знаю.
«Ну, хорошо. Встрєтімся, поговорім єщо. Мне нравішся. Помні, я твой друг! Єщо поработаем разом!» – вийшов він нагору, вийшов і я.
Минали Ржищів. Далеко показались огні на Канівських взгір’ях. Чекісти на свіжім повітрі витрезвіли. Міцні голови. Зібрались при виході одіті. У каждого при поясі по два револьвери, висять гранати. В руках – короткі карабіни. Держусь в тіні ззаду. На пристані – Дорошенко, Кузьменко, пізнаю Лобанова з ручним кулеметом. На трьох бричках вони всі зараз од’їхали.
Підготував Юрій Авраменко, краєзнавець
Історична довідка
Георгій Степанович Носар (псевдоніми Петро Олексійович Хрустальов та Юрій Переяславський) – політичний і громадський діяч Росії початку XX століття.
Народився 19 січня 1877 р. в селі Підварки під Переяславом. Навчався в Переяславській та Київській гімназіях. Вищу юридичну освіту отримав у Петербурзькому університеті. Працював помічником присяжного повіреного у Харкові. Став широко відомим під час революції 1905-1907 рр. Саме йому належить ідея створення робітничої Ради – організації по керівництву робітничим рухом. З 14 жовтня і до арешту 26 листопада 1905 року – перший голова Петербурзької Ради робітничих депутатів. За революційну діяльність був засуджений до довічного поселення в Сибіру. У березні 1907 р. втік за кордон. У 1915 р. повернувся в Росію, де його арештували і засудили до трьох років каторжних робіт за втечу із заслання. Звільнений із в’язниці в перші дні Лютневої революції 1917 р. Невдовзі повернувся до рідного Переяслава, де був повітовим комісаром, головою громадського комітету, головою продовольчої управи. 16 квітня 1917 р. обраний головою Земської управи. Влітку 1917 р. проголосив утворення Переяславської республіки. 15 квітня 1918 р. усунутий з посади голови Земської управи. Влітку 1918 р. опублікував в Переяславі спогади «Из недавнего прошлого», де у вступі викривав Л. Троцького як агента царської охранки та німецького шпигуна. Існує історична версія, що саме ця публікація викликала лють Л. Троцького і як наслідок загибель Г.С. Носаря у травні 1919 р. від рук чекістів.