Мирон Гордійчук Кандидат історичних наук, завідувач Будинку-музею Шевченка
Музей розташований у будинку 1835 року, він належав київському чиновнику одного з найнижчих рангів Івану Івановичу Житницькому. Тут Шевченко орендував кімнату у 1846−1847 роках, іншими словами, коли Тарасові було 32−33 роки, за рік до арешту. Музей було відкрито 10 листопада 1928 року, відповідно, він є першим музеєм Шевченка стаціонарного типу в світі. І з гордістю скажу, що у нас найбільша кількість особистих речей Шевченка серед усіх музеїв крім того, ми присвячені темі Києва часів Шевченка — 1840−1850-тих років.
Бюст Тараса Григоровича Шевченка біля Будинку-музею Шевченка у Києві / Фото: Молодковець Марія для НВ
Солдатська сорочка, яку носив Тарас Шевченко під час перебування у засланні. Має напис "Т.Г. Шевченко. Смотровая сорочка. Собственность О. Тиша-Тишинського". Середина ХІХ століття / Фото: Молодковець Марія для НВ
У радянські часи музей був неймовірно ідеологічною установою і контролювався спецслужбами. Тоді існували Поїзди дружби і тут був аврал. Звичайно, затребуваність будь-якого музею суголосна економічному розвитку суспільства й трендам.
Якщо за певний час ми звикли зранку пити каву, то культури відвідування музеїв в Україні де-факто немає.
Одна з небагатьох прижиттєвих світлин Шевченка. Санкт-Петербург, 1858-59. Фото Олександра Шпаковського / Фото: Марія Молодковець для НВ
У докарантинний період ми виконували план у 8,5 тисячі відвідувачів. У липні-серпні був мертвий сезон, найактивніше відвідують у кінці лютого, березні та квітні. На Шевченківські дні усі хочуть до нас потрапити. Тут завжди була шалена кількість екскурсій та заходів. Однак, якщо ви зробите соцопитування у місті, то не думаю, що більше ніж 10% знатимуть, що у Києві є музей Шевченка. З них, мабуть, 70% точно знатимуть, що музей Шевченка є на бульварі Тараса Шевченка, 12. Ще 20% знатимуть про наше існування і 10% — про музей на вулиці Вишгородській.
Робочий стіл Тараса Шевченка в орендованій кімнаті / Фото: Марія Молодковець для НВ
Під час виходу зі станції метро Арсенальна ви бачите покажчики про вихід до Музею Голодомору та Музею Другої світової війни. Ми розміщені на Майдані Незалежності, тому напису «Вихід до Будинку-музею Шевченка» тут немає.
З початку карантину лютий став нашим найуспішнішим місяцем, Музей заробив майже 15 тисяч гривень.
Мольберт та етюдник митця на мансарді. Тут Тарас Шевченко та Михайло Сажин облаштували художню майстерню / Фото: Марія Молодковець для НВ
Зараз будівля перебуває у сумному стані та потребує реставрації. Я розумію, що можна терпіти і сподіватися на те, що нам виділять кошти через сім років, коли Музею виповниться 100 років. Але я не готовий до цього, я готовий просто волати про те, що саме потрібно зробити.
Будинок-музей Шевченка / Фото: Марія Молодковець для НВ
Ми робимо усе можливе, аби змінити ставлення українців до Шевченка. Ситуація з його сприйняттям дуже серйозна. Підозрюю, що у більшості учнів шкільна програма відбиває бажання розгортати Кобзар. У ньому він страждав і ще раз страждав. Ця ситуація утворилася не зараз і не за часів СРСР. Коли Тарас жив і коли він помер, 90% українців були селянами. Тому образ Шевченка у смушевій шапці і кожусі мав бути максимально симпатичним основній масі селянства. Його зробили таким українські патріоти, українофіли та громадівці.
Тарас Шевченко. Автопортрет, 1845 рік. Олівець, копія / Фото: Молодковець Марія для НВ
З середини ХХ століття люди все більше живуть у містах, діти у селах здебільшого мають смартфони та доступ до YouTube, їхнє сприйняття інакше. Однак процес випрацювання суголосного епосі образу Шевченка потребує часу. У пошуках його справжнього ми дійдемо до того, що образ є множинним, для кожного він буде своїм. Шевченко — це дзеркало, у яке дивиться наше суспільство. Для старшого покоління він зберігає давню традицію Тараса-пророка, а зараз він з’являється у мемах. Кілька років тому трапився Квантовий стрибок Шевченка Олександра Грехова, який знову актуалізував дискусію навколо особи Тараса. Наприклад, у проєкті Всеукраїнська школа онлайн я читаю курс дев’ятого класу. Там Шевченко найнудніший. Але ми вирішили подати його через призму Зіркових воєн, де Тарас виступає у ролі магістра Йода, він затребуваний, навколо нього формується культ.
Шевченко назавжди. Історія Кобзаря від петербурзького денді до української ікони і героя поп-арту
Місце для вмивання на мансарді Будинку-музею Шевченка / Фото:
Марія Молодковець для НВ
Ми маємо брати за основу щось дуже популярне й доступне і спробувати припасувати сюди Шевченка. Ми звикли бачити Тараса селянським літератором, але це не так. 17 років у Петербурзі, два — у Києві. Після свого 15-річчя він не мав жодного стосунку до села, хіба іноді його відвідував. Він був цілком урбанізований. Показавши його наближеність до міста, вийде зробити його більш затребуваним та сучасним.
Мансарда Будинку-музею Шевченка / Фото: Молодковець Марія для НВ
Історія Шевченка багато у чому є історією успіху. Тарас Шевченко — self-made man, людина, яка сама себе створила. Йому допомагали, але на старті він мав позицію кріпака, смерть матері та батька й стимул вирватися з того світу й оточення. Тому формувався Шевченко вже не у селі, хоча на нього однозначно вплинув фольклор. А крім фольклору — війна та Петербург.
Тарас Шевченко, 1859 рік. Світлина Андрія Деньєра / Фото: Молодковець Марія для НВ
Наразі він є, мабуть, найбільш цитованим українським діячем. Саме Шевченка ми постійно бачимо у гаслах та банерах на мітингах. Його впізнаєш. Якщо цитувати Грушевського чи Петлюру, люди навколо просто тебе не зрозуміють. Тарас нам близький.
Тарас Шевченко. 20 маловідомих фактів про Кобзаря