- У нас там багато справ. Були зафіксовані випадки, коли не добили рαшиcτів, - пояснює він "Цензор.НЕТ". – Наприклад, один десантник загубився і переховувався під Бучею у приватному будинку, тримаючи у заручниках цивільних. Є також питання мародерства. Крім того, усі розуміють: не варто "оголювати" Київ. Треба зробити "зачистку" і показати ворогу, що сил для захисту столиці достатньо.
Він був серед тих, хто одними з перших кілька днів тому потрапили до Бучі. Пізніше на фото та відео ми побачили те, на що він дивився вживу - зруйноване місто, братську могилу, вбитих, закатованих цивільних людей, які лежали на дорогах. Багато хто з них - зі зв’язаними за спиною руками та простреленими потилицями. Серед них і діти... У середу, коли ми з ним говорили, Єгор також відвідав звільнений Ірпінь.

З цього ми й почали нашу розмову.

"У НАС – ЛЮДЕЙ, ЯКІ ВСЕ БАЧИЛИ НА ВЛАСНІ ОЧІ В БУЧІ ТА ІРПЕНІ, ОДНА ДУМКА: МАЄ БУТИ РОЗПЛАТА ЗА ТІ КАТУВАННЯ"
- Ви у себе в соцмережах розмістили жахливе відео зруйнованого міста. Як його сьогодні можна назвати?
- Яким би словом ти його не назвав,
це лише звуки, а сутність і глибина болю та жахіття залишається в серці після того, як це побачиш на власні очі. Жахливі зруйнування у моїй парадигмі сприйняття розташовані на останньому місці. У мене, наприклад, був будинок в Бучі. Я жодного разу не поїхав та не подивився, що з ним. Тому що розумію: коли ми переможемо, відновимо і побудуємо сотні нових. А те, що ти бачиш смерті, чуєш історії тих, хто врятувався, спостерігаєш, в якому психологічному стані ці люди, сприймається вкрай важко. Одна із жінок сказала: "Краще б мене вбили, аніж я усе це побачила за місяць перебування тут!" Оце б’є в серце. Після цього неможливо заснути. Ти згадуєш, як в одній купі лежать скидані тіла звичайних сімей, у тому числі з дітьми, яких застрелили, після чого підпалили. А також розповіді тих, хто вижив, про знущання з людей та вбивства. Це справжнє жахіття! Це геноцид, який чинила Росія щодо України.
- Які у вас були відчуття, коли ви це все бачили та слухали? Злість, знесилення, нерозуміння, розпач?
- Напевно, у кожного по-різному. Я бачив і сльози навіть у бійців тероборони,
і злість. Якщо говорити особисто про мене, спочатку було спустошення, нерозуміння, як таке взагалі може бути?! Починаєш ставити собі питання, навіщо так було чинити? Пробуєш відповідати на нього, але не виходить. Після цього виникають злість та шалена мотивація. Я для себе розумію: ті рαшиcτи, які таке робили в Ірпені, Бучі, Ворзелі та в інших містах і селах, мають не просто понести покарання. Вони повинні страждати! Не знаю, як це реалізовуватиметься. Але я відчуваю саме так. У нас - людей, які це все побачили на власні очі, одна думка: має бути розплата за ті знущання та катування. Основною мотивацією на війні вже став навіть не стільки захист країни, як це було у мене 24 лютого, коли я пішов записуватися до тероборони, скільки помста за ті жахіття.
- Ви згадали жінку, яка б хотіла краще вмерти, аніж побачити усе, що відбувалося. Розкажіть історію місцевих, які врятувалися, яка вас найбільше вразила.
- Таких історій багато. І кожна вражаюча. Одна з перших про бабусю, доньку якої розстріляв рαшиcτ 27 лютого, коли вона просто стояла у себе в дворі, а повз їхала їхня колона.

Бабусі довелося ховати доньку власноруч. Вона у дворі, як могла, викопала яму, закрила тіло дошками та целофаном. Воно так пролежало майже місяць. Вікна їхнього будинку були розбиті кулями.

Ти розумієш, що це усе було зроблено цілеспрямовано. Уявіть собі шок і моральний стан жінки, чию доньку вбили, а тіло постійно лежить у дворі. Вона досі не розуміє, за що?! Ці люди не були військовослужбовцями, не передавали якісь дані. Звичайні прості українці пенсійного віку. Подібних історій чимало. Я знаю десятки. А їх взагалі тисячі. Це усе потрібно фіксувати у розслідуваннях, справах та книжках.
- У вівторок під своїм відео в телеграмі з подвір’я, де лежали тіла вбитих людей, ви написали: "Погані новини з Бучі. Насправді кількість жертв серед мирного населення значно більша. Сьогодні ми знайшли тіла вбитих цивільних людей у будинках і у дворах. Якщо тіла на вулиці було помічено одразу, то скільки вбитих людей ще не знайдено - невідомо".

Генпрокурор Ірина Венедіктова за два дні до того повідомила, що вивезли 420 тіл цивільних. Їх в рази більше?
- Важко сказати, наскільки саме,
але точно більше. Коли ми вперше заїжджали, тіла цивільних лежали прямо на вулицях. Але зараз, коли працюють правоохоронці, сапери, ми більше заходимо у подвір’я, в будинки і бачимо такі випадки, як я опублікував. Це жахлива картина. Ти прямуєш вулицею, гавкає собака, хвіртка рухається, ніби там хтось є, двері у будинок відкриті. У тебе таке відчуття, що зараз звідти хтось вийде і скаже: "Добрий день! Слава Україні!". Але ти заходиш у цей двір, а перед тобою - розстріляні люди… Ти розумієш, що, можливо, першим їх бачиш, і вони тут лежать вже місяць. Це викликає шок. Однак є усвідомлення, що таких випадків вбивств більше, аніж заявлено в перші дні.
- Росія за старою звичкою продовжує брехати і відхрещується від тих жорстоких звірств. Зокрема посол РФ в США Анатолій Антонов заявив, що українські військові нібито обстріляли Бучу відразу після виходу російських військ, і це призвело до загибелі цивільних. Приплів і американців: "США навмисне замовчується той факт, що відразу після відведення російських військ ЗСУ завдали місту Буча артилерійського обстрілу. Саме це могло призвести до втрат серед мирного населення". Про що це свідчить?
- Це свідчить про максимально цинічну брехню і зухвальство.
Таке відбувається не вперше. Згадаймо усю ту нісенітницю, яку рαшиcτська федерація несе протягом багатьох років. Наприклад, про збитий MH17, який летів із Нідерландів. Вони розказували, що збили літак, в якому вже були мертві тіла. Потім, що це зробила Україна. Причому це говорилося офіційними особами із трибуни ООН, а не просто якимись незрозумілими експертами в ефірах. Зараз та сама ситуація: неправдиві заяви, починаючи з лабораторій по виготовленню біологічної зброї в Україні, закінчуючи словами, які ви процитували. Це просто маячня якогось божевільного маніяка - ось, як я до цього ставлюся. Нам, українцям, вже не потрібно на таке звертати увагу. Тому що сама суть, політика і держава Росії побудовані на брехні. Світу теж треба припинити слухати російські вигадки.

- Світ уже починає це робити?
- Він різний. Британія, Польща, країни Балтії – це наш братерський світ, який займає максимально жорстку позицію щодо РФ та допомагає нам. Але є ще інший, в якому деякі політики й громадяни прикидаються наївними, мовляв, вони не розуміють, що відбувається. Насправді це не так. Просто тягнуть час, щоб щось для себе виграти. Вони демонструють позицію страуса, який сховав голову в пісок. Їм незвично і не хочеться усвідомлювати, що існує загроза абсолютно для усіх. Поясню на прикладі. У перший день війни я відвіз свою дівчину до Житомира. Далі вона добралася до Польщі, а потім - в Італію до родичів. Їй там одразу поставили питання: "
Чому ви - українці не здалися? Чому твій хлопець у теробороні? Навіщо ви страждаєте?" І ти розумієш, що це не поодинока думка. Цілий прошарок людей так мислять. На це спираються їхні політики. Повторюся, поводяться, як страуси. У них життя останні 70 років було дуже солодким – кредити, будинки, машини, дачі, відпустки і таке інше. Вони відмовляються вірити у те, що світ зараз стикається із справжнім терористом світового рівня – Путіним і рαшиcτською федерацією. Ведуть риторику, ніби це проблема України і Росії. Насправді, ні! Наше завдання – формувати антипутінську коаліцію (офіційну чи ні), змушувати весь світ ставитися до Путіна та РФ, як до терористичної організації. Коли світ буде в цьому консолідованим, ситуація у нас зміниться у кардинально інший бік.
- Скільки ще має бути такого жахіття, як на Київщині (і це ми поки не бачили, що у тому ж Маріуполі), щоб ця частина світу зрештою остаточно прокинулася і усвідомила усю небезпеку, зокрема і для себе?
- У мене є ідея, яку важко реалізувати, але потрібно озвучувати: якби ці "голуби" Європи і світу прибули в Бучу хоча б на годину,
побачили усе наочно і пропустили через себе всі історії, їхня риторика змінилася б. Коли вони просто отримують новини через ЗМІ, глобально, на жаль, це нічого не змінить.
- Президент Володимир Зеленський навіть офіційно запрошував ексканцлера Німеччини Ангелу Меркель до Бучі. Але вона проігнорувала. Я так розумію, вони усі бояться…
- Так, вони бояться. Але тут треба робити наступний крок: не просто запрошувати до Бучі, а влаштовувати там заходи – до прикладу, літургію Папи Римського та Вселенського патріарха Варфоломія, різні форуми. Потрібно змушувати їх сюди приїжджати, щоб вони на усе дивилися та спілкувалися з місцевими. Можливо, не Меркель, тому що вона вже не при посаді. А от депутатів Європарламенту, президентів та прем’єр-міністрів країн точно. Якась частина все одно приїде, якщо там проводитимуться заходи. Сподіваюся, що український уряд над цим працює.

"НАМ ПОТРІБНО ПРИГОТУВАТИСЯ ДО ТИХ БИТВ, ЯКІ ЩЕ ПОПЕРЕДУ НА СХОДІ ТА ПІВДНІ КРАЇНИ"
- Ви родом з Донецька. Коли востаннє там були?
- У квітні 2014 року, коли мій будинок обстріляли з автомата. З того часу не був,
тому що я там у списках "ворогів народу". Зараз думаю і навіть мрію, як потраплю до Донецька, але вже звільненого та проукраїнського.
- Чи підозрювали, що наприкінці лютого цього року війна на Донбасі перетвориться на наступ по всій країні
- Говорю відверто: я в це не вірив. Вважав, що це якась геополітична гра. Можливо, ми просто загрузли в українському "болоті" інтриг і думали, що ніякої війни не буде. Навіщо вона Путіну та Росії?! Але це сталося. Сподіваюся, що ця війна змусить нас переглянути систему безпеки, і ми прийдемо до сучасного варіанту, де по-перше, усі вивчають військову справу – починаючи зі школяра, закінчуючи пенсіонером. По-друге, кожен чоловік має майстерно справлятися зі зброєю та влучно стріляти. По-третє, існує новітній порядок проходження військової служби, коли тебе не просто забирають на два роки, а ти можеш служити або на вихідних, або декілька місяців на рік. Тому що з російського боку постійно буде загроза. Нам потрібно бути готовими її відбивати у будь-який час. Зараз, перебуваючи у теробороні, я розумію, що знань і вмінь нам не вистачало.
Так це я – людина, у якої є власний автомат. Я з першого дня був із власною зброєю. Але було недостатньо інформації, як, наприклад, зав’язувати джгут-турнікети (адже, як правило, 70 відсотків смертей на війні – від нестачі крові), як правильно займати позицію. Сьогодні у багатьох людей, які взяли до рук зброю – підприємців, журналістів, IT-шників, у яких є готовність померти за Україну, не вистачає цих знань. Це треба виправити, щоб кожен українець змалку вчився захищати свою країну.

- Росія не заперечує, що перекидає до Донецької та Луганської областей своїх військових з технікою.Наше керівництво та й міжнародні партнери попереджують, що ворог хоче повністю захопити Донбас Яким ви тут бачите розвиток подій?
- Так, з початку місяця почали багато писати про те, що ворог відступив від Києва і про його наміри щодо Донбасу. Я вважаю, що нам потрібно приготуватися до основних битв, які ще попереду на Сході та Півдні країни. Путін та його оточення думали, що взяття країни триватиме декілька днів. Виявилося, не так. І це здивувало усіх. Особисто я був приємно вражений,
коли величезна кількість чоловіків стали на захист країни, коли мери, які раніше були налаштовані проросійськи, заявили свою проукраїнську позицію, і навіть розмовляючи російською, говорять: "Слава Україні! Смерть ворогам!". Знаєте, кажуть, коли чоловік бере до рук зброю – це героїзм. Для мене це якраз норма. А от коли людина "голими руками" на мітингах в окупації зупиняє ворожу військову техніку під мінометними обстрілами – оце справжній героїзм! Я раніше навіть у мріях не уявляв, що таке відбуватиметься в містах, у яких кордон з Росією – за 50-70 кілометрів. Але, як я сказав, основна битва за Донбас та Схід ще попереду. Ворог, звичайно, перегруповується. Путін програє, тому підвищуватиме ставки, щоб захопити хоч щось.
- Але киян теж закликають не розслаблятися. На початку березня ви у себе в телеграмі написали: "Росіяни, облиште навіть думки про Київ, тут на вас чекає лише смерть, або у кращому випадку - полон". Сьогодні у столиці більш спокійно, на околицях немає скупчення російських військ. Але видається, що ворог все ж не полишив думку про захоплення Києва.
- Однозначно!
Головною метою Путіна було взяти передусім Київ та Харків, щоб провести там "парад перемоги". Коли умовні інсайдери, як то Христо Грозєв (розслідувач міжнародної групи Bellingcat. – О.М.), заявляють, що Путін в гніві, я у це вірю. Тому що його плани провалилися. Нам щодня потрібно пам’ятати, що ворог може повернутися. Не можна розслаблятися та перекидати усі сили на Схід. Хоча, справді, там теж треба підсилюватися для захисту. Києву ж потрібно продовжувати розбудову усі системи безпеки. Це має проходити системно щосекундно.
- Судячи із заяв керівництва міста, Київ готовий до оборони.
- Він навіть довів це на справі. Є факт: ворог Київ не взяв. Причому втратив багато особового складу і техніки. Так, було максимальне бажання та стратегічна мета захопити столицю, але рαшиcτи були розбиті. Тут потрібно віддати величезну шану стратегії вищого керівництва ВСУ, Головнокомандувачу Залужному, які дуже чітко й сучасно прорахували, як потрібно бити ворога. Це треба заносити у підручники з військової справи.
- У новинах періодично з’являється інформація, що у Києві затримують ДРГ, яких, як виявилося, чимало...
- Вважаю правильним рішення про те,
щоб видавати зброю усім охочим чоловікам, яке було прийнято 24-25 лютого. Майте на увазі: велика техніка перед війною йшла днями, а ДРГ в Києві накопичувалися роками задовго до наступу. Вони робили "закладки", проводили розвідку, створювали агентурну мережу і таке інше. Якби не десятки тисяч чоловіків у Києві зі зброєю, ті б почали активно займатися своєю справою. А за таких умов навіть якщо ти "супер Рембо" з якогось пропагандиського серіалу, коли ти висунешся – тебе просто завалять. Тому що на кожному блокпості "зустрічали" належним чином. У тебе немає жодних шансів вчинити якийсь теракт чи посіяти хаос. Цей сценарій роботи ДРГ в столиці повністю провалився за рахунок того, що людям швидко роздали зброю, і вони захистили Київ.

- Якби була можливість звернутися до російських військових, їхнього керівництва, що б ви зараз їм сказали?
- Знаєте, я з часом зрозумів, що в цьому немає ніякого сенсу. Я вчора (у вівторок. – О.М.) спілкувався із російськими полоненими, після чого ще більше переконався у правильності своїх висновків. Уся ця історія про те, що "ми не знали", "нам нічого не сказали", "ми приїхали на навчання" – брехня, яка ніяк не знімає з них відповідальності. Що б я не сказав, не думаю, що мої слова будуть хоча б почуті. Але мені дуже подобається ідея про те, що Євросоюз готовий надавати притулок тим, хто відмовляється служити в російській армії. Не факт, що це сильно нам допоможе. Однак це правильний тактичний хід, яким також треба скористатися.
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"